WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування - Реферат

Ногайське козацьке військо: передумови і процес формування - Реферат

[40; 145].
Даним дослідженням здійснюється спроба проаналізувати становище ногайців на початку ХІХ ст., поселених при р. Молочній, у зв'язку з формуванням ногайського козацького війська.
Джерельну базу склали матеріали вищих державних установ Росії, що зберігаються в фондах Російського державного історичного архіву м. Санкт-Петербургу. Документи з фонду новоросійського генерал-губернатора в Державному архіві Одеської області, що висвітлювали становище ногайців наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст., під час другої світової війни було втрачено. Тому дані, викладені у дослідженнях А. Скальковського і О. Варнеке мають окреме джерелознавче значення. Існує необхідність ретельного аналізу документів Ногайської експедиції, виданих О. Сергеєвим. Наявний комплекс джерел дає можливість з'ясувати питання щодо: а) ногайських міграцій в останній чверті XVIII ст.; б) умов розташування ногайців при р. Молочної та проблеми визначення їх юридичного статусу; в) особи Баязет-бея та важелів його влади у ногайському суспільстві; г) політики російського уряду стосовно ногайців наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст.; д) особливостей формування ногайського козацького війська, його комплектування, мобілізації та забезпечення, військової доцільності.
Ногайські орди, з якими мав справу дослідник XVIII - XIX ст. були не чим іншим як залишками Ногайської держави (Орди), що утворилася в степах між Волгою та Яїком (Уралом) в процесі розпаду Золотої Орди і на першу половину ХVI ст. зазнала найбільшого піднесення [21; 22-127, 14; 411-414, 30]. З середини XVII ст. в численних міжусобицях ногайці втрачають носіїв вищих ординських титулів (бій-князь, нурадин, кековат) та багатьох представників знатних фамілій. Протягом XVIII ст. вони визнають повноваження призначених кримськими ханами сераскерів та каймаканів, а згодом будуть змушені визнати і приставів, що призначалися від російського уряду. На той час політична традиція в ногайському суспільстві здебільшого вже була перерваною, а територія, яку займали ногайці, не становила єдиного цілого зі спільним політичним центром [18; 73].
Ще на початку XVIII ст., як вказують джерела, кочовий побут ногайців був наскрізь просякнутий войовничістю. У 1709 р. Франсуа Феррану довелося спостерігати шлюбну церемонію, де учасники влаштували удаваний бій та легко ранили один одного, щоб краплями крові передвістити те, що сини подружжя будуть колись славними воїнами [36; 43]. Ферран вказував, що у військовий час ногайці мусять виставити хану 40 тис. чол., але завжди виставляли 60 тисяч (треба думати, усіх дорослих чоловіків, котрі прагнули покращити стан свого господарства грабунком невірних) [36; 45].
За часів перебування у складі Кримського ханства, як засвідчив Ш. де Пейсонель, обов'язковим посередником у здійсненні влади у степових ордах ханськими урядовцями виступав баш-мурза (bache-mirsa), старіший представник найстаршого роду як окремих аулів, так і всієї орди. В особі баш-мурзи ми схильні бачити останніх представників ногайської політичної традиції, котра нівелювалася кримськотатарською державністю. Коли хан оголошував війну проти невірних, сераскер орди запрошував баш-мурзу та інших знатних мурз для обговорення питань військового приготування. На війну виступали всі дорослі чоловіки крім тієї частини, що залишалася для захисту аулів, зберігала право на рівну частку здобичі. Військо орди розподілялося на баїраки (baїraks). Баїрак баш-мурзи виділявся поміж інших великим штандартом [43; 304-309]. В окремих випадках замість сераскерів, що походили з фамілії Гіреїв, хани ставили на чолі орди представників найшановніших ногайських родів, як трапилося з єдисанським Джанмагомед-бієм [18; 74].
У XVIII ст. ногайці вже не утворювали самостійного війська. Виступаючи в похід у складі військ кримських ханів, вони становили передовий загін, який здійснював розвідку, грабунок та спустошення ворожих територій. У складі основного кримськотатарського війська була особиста гвардія хана, загони карачі-беїв та знатних мурз. Обов'язковою була присутність турецьких яничарів та сіпагі, що перебували у складі гарнізонів Кафи, Бендер, Очакова, Керчі та Єнікале. Сіпагі та яничари здобували фортеці і укріплення, діяли проти регулярних військ противника, - на це "татарське" військо, що трималося середньовічних принципів, вже не було спроможнім. У 1707 р. Каплан Гірей-хан виступив проти кавказьких горців з армією у складі 6 тис. ногайців з Бесарабії (Буджаку), 15 тис. своїх власних секбанів, 3 тис. сіпагі з Кафи, 5 тис. черкесів племені Kemurkoi (теміргойців) та разом з іншими ногайцями, "відомими як Yaman sadak" [42; 571].
Ногайці прикордонну службу з середини XVIII ст. виконували в якості регулярної повинності. За правління Арслан Гірей-хана (1748-1755) [42; 582-583]) охорона кордонів Кримського ханства набуває більш систематичного характеру. У 1754 р. було оголошено про створення прикордонної варти вздовж р. Бугу, де утримувалися караули від єдисанців [8; 92]. У 1761 р. вже значиться розгалужена система об'їзних караулів, якою охоплювалася територія від Очакова вгору по Бугу до польських кордонів. Їх складали команди від 100 до 150 чол., які розташовувалися по 7 пунктах. Ці ж команди утримували пости в складі 4 чол. караульних [7; 3-4зв.]. Зазначимо, що вказані факти військової діяльності ногайців не відповідають уявленням А. Скальковського про схильність цих кочовиків лише до невпорядкованої військової служби.
Традиції військової служби, безумовно, залишилися в пам'яті ногайців, поселених у 1790-х роках при р. Молочній. Це особливо стосується чоловіків віком за 50 років. На основі цієї пам'яті формувалося уявлення про можливі різновиди військової служби на поч. ХІХ ст. Однак у свідомості чоловіків, котрим було по 20-40 років більше закріпилися події останнього тридцятиліття XVIII ст., коли відбулося переселення ногайців з обжитих територій Північного Причорномор'я до степів північно-західного Передкавказзя. Тоді внаслідок нові хвилі міжродових воєн, роздробленості та хаотичного розсіяння ногайців по величезній території губилися останні рештки традиційного політичного і соціального ладу, етнічна самоідентифікація окремих груп цих кочовиків.
Під час війни 1768 - 1774 рр. з Туреччиною російське командування намагалося відселити ногайців якнайдалі від театру військових дій. Позбавлені можливості вибирати, ногайці досить швидко пристали на пропозиції російських агентів щодо переселення у східному напрямку. Характерно, що ще перед початком війни у 1768 р. єдисанці та буджаки підняли повстання проти ханських сераскерів, і тільки обіцянка великої здобичі змусило нагайців призупинила повстання та взяти участь у поході 1769 р. на терени Російської імперії разом із Крим Гірей-ханом [40; 33]. Ногайські орди, після укладення союзу з російським командуванням, спершу розташували на степовому лівобережжі Дніпра, а з лютого1771 р. їх вирішено перевести до прикубанських степів.
Проекти щодо подальшої долі ногайців у російських урядових колах формулювалися з урахуванням перспективи розриву васального зв'язку між Кримом та Туреччиною, перетворення Кримського ханства на
Loading...

 
 

Цікаве