WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацький фактор у адміністативній політиці російського уряду у 70-80-х роках XVIII століття - Реферат

Козацький фактор у адміністативній політиці російського уряду у 70-80-х роках XVIII століття - Реферат

влади Новоросійської і Азовської губерній. Губернатори були перевантажені спрами щодо складання нових штатів, збирання статистичних відомотей, тощо. Значний обсяг складали також справи стосовно загальногубернського управління. Дані обставини значно ускладнювали здійснення контролю губернських органів влади за запорізьким населенням. У зв'язку з цим для управління вольностей вводиться посада головного командира, яким було призначено у серпні 1775 року підполковникаП. Норова. Головний командир запорізьких земель досить активно здійснював свої обов'язки. Так, ним уже у 1775 році призначалися наглядачі з російських відставних офіцерів на певну кількість зимівників. Він, разом з писарем та десяцькими становив місцеву владу. Інститут наглядачів згодом було введено також у Азовській губернії.
У 1775 році для контролювання політичної ситуації у повіти з запорізьким населеням було призначено земських комісарів.
За інструкцією, що надавалася секунд-майору Горлинському, якого було призначено до Кальміуського повіту, до нього переходили усі галузі управління повітом. Він повинен був займатися вирішенням дрібних судових справ, збором податків, видачею білетів на проїзд, організацією пошти та ін. Особливу увагу командир мав приділяти нагляду за політичною ситуацією у краї.
Офіцерові підпорядковувалися усі існуючи в повіті земські правління. На той час їх складала адміністрація колишніх паланок та отаманств. По прибутті в повіт Горлинський мав отримати від старшини земського правління відомість про населені пункти повіту, зібрати представників місцевої адміністрації і роз'яснити зміни в управлінні. Потрібно відмітити, що згадані земські правління не охоплювали населення зимівників, які раніше підпорядковувалося безпосередньо Кошу. Тому для нагляду за усім запорізьким населенням їх було недостатньо. За інструкцією, Горлинський мав на кожні 3-5 зимівників, що знаходились поруч, вибрати з заможних хазяїв "по малороссийскому обычаю атаманом". Окрім того, в селах на кожні 10-15 дворів обирався десяцький. Їх головним обов'язком було наглядати за порядком в селах і доносити командиру. Таким чином, утворювалася система контролю за запорізьким населенням.
Для розширення сфери впливу російської урядової адміністрації на території запорізьких повітів в об'язки земського командира вводилося здійснення судочинства на запорізьких землях. На командира покладався розгляд судових справ, рішення по яким земської адміністрації чи отаманів не задовольнило запоріжців. За умови необхідності популяризації російської адміністрації у даний період, у інструкції було зроблено наголос на швидкому і "безкорысном" судочинстві.
Посада командира відкривала чудові можливості для збагачення за рахунок місцевого населення. Тож в інструкції наголошувалося на те, що офіцер не мав права втручатися в господарче життя запорожців, чи відбирати у них майно або землі, що було досить притаманним для тогочасної адміністрації.
Управління повітом вимагало розгалудженого адміністративного апарату, якого Горлинський не мав. Тож навряд чи його обов'язки виконувалися на якісному рівні. Однак це не лякало уряд. Головним завданням командирів було не допустити поширення опозиційних настроїв у краї і заповнити вакуум в управлінні до введеня нових штатів, що й було ними зроблено.
У 1776 році на території Азовської та Новоросійської губерній були відкриті провінційні та повітові канцелярії. Оскільки управління колишніми запорізькими вольностями мало свою специфіку, були випрацьовані інструкції щодо діяльності канцелярій. За інструкцією, що була надана Слов'янській провінційній канцелярії губернським товаришем Л. Алексєєвим, перед канцелярією щодо запорізького населеня встановлювалися наступні напрямки діяльності: 1) встановлення контролю щодо життєдіяльності запорізького населення, його переміщення та наявності опозиційних настроїв; 2) введення нової фіскальної системи. Введення канцелярій дозволило урядові створити більш централізований механізм контролю за зимівчанами. Канцелярією мали надаватися настановлення земським комісарам, щодо здійнення ними та наглядачами контролю за настроями людності зимівників. Земським комісарам надавалися відомості щодо кількості населення в повітах і кожен місяць вони мали надсилати до канцелярії рапорти про збільшення чи зменшення населення.
Окремо необхідно розглянути долю населення запорізьких зимівників після ліквідації Запорізької Січі. Частина із зимівників опинилася на поміщицьких землях, і їх мешканці ставали поміщицькими підданими. Інші мали перейти до державних та військових слобід. При організації переселення зимівчан до слобід уряд керувався не тільки необхідністю заселення земель, але й розумінням того факту, що запорізький зимівник після ліквідації Січі став осередком козацької автономії. Восени 1776 року Г. Потьомкін подав записку Катерині ІІ, в якій замість існуючих 4 гусарських поселених полків, Сербського і Волоського полків, 2 ескадронів Грузинського, 3 ескадронів Угорського та 2 ескадронів Московського легіонерів пропонувалося створити 9 гусарських та 6 пікінерних полків. До нових полків приписувалися величезні регіони у Азовській та Новоросійській губерніях, на яких проживали запорізькі козаки. Перспектива життя у слободах запорожців не влаштовувала, а тому, не дивлячись на зусилля місцевої адміністрації, вони мешкали на старих місцях. Однак з кінця 70-х років, внаслідок укріплення зовнішньополітичних позицій Російської імперії, ситуація у краї почала змінюватися. Російський уряд почував себе більш впевнено на південноукраїнських землях, і розпочав наступ на зимівники. Навесні 1779 року Новоросійський губернатор М. Язиков наказав сповістити усіх зимівчан про обов'язкове переселення до слобід. Бажаючим переселитися надавалися численні пільги. Козаки зберігали за собою зимівники, хутори для утримання худоби, звільнялися від утримання пошт, державних і військових нарядів, усіх податків на два роки, їм надавалися білети для отримання казенних лісів.З тих, хто не бажав переходити, у повній мірі збиралися податки. На середину 80-х років XVIII століття зимівники перетворилися у слобідські хутори. Але, за думкою А.В. Бойко, зміна назви не змінила суті, зимівчани продовжували мешкати тепер уже в хуторах, збудувавши у містах будівлі.
Отже, у 70-80-х роках відбувався пошук російським урядом компромісних рішень щодо запорізької спадщини. Необхідність витрішення даного питання стала визначальним фактором у формуванні напрямків діяльності повітових установ.
Loading...

 
 

Цікаве