WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацький фактор у адміністативній політиці російського уряду у 70-80-х роках XVIII століття - Реферат

Козацький фактор у адміністативній політиці російського уряду у 70-80-х роках XVIII століття - Реферат


Реферат на тему:
Козацький фактор у адміністативній політиці російського уряду у 70-80-х роках XVIII століття
Після ліквідації у 1775 році Запорізької Січі перед російським урядом постало завдання вирішення подальшої долі запорізького населення. В очах уряду, який активно впроваджував курс уніфікаці усіх складових імперії, козацтво з його прагненням автономії було вкрай небажаним соціальним елементом. Окрім того, уряд розумів, що запорізьке козацтво, яке вважало себе повноправним володарем південноукраїнських степів, мало стати на перешкоді нововеденням щодо соціально-економічного устрою регіону, які активно впроваджувалися у кінці XVIII століття. Слід зазначити, що одним із напрямків курсу щодо соціально-економічного розвитку південноукраїнського регіону була колонізація земель краю. З точки зору російського уряду, сусідство нових переселенців поруч з запорожцями могло сприяти небажаному поширенню запорізьких традицій серед державних та поміщицьких слобід. У той же час уряд розумів, що спішні радикальні зміни щодо становища запорізького козацтва, унеможливлювалися нестабільністю зовнішньо та внутрішньополітичних позицій Російської імперії у регіоні. У кінці XVIII століття російський уряд активно впроваджував у життя грандіозну зовнішньополітичну програму - Грецький проект, реалізація якого зводилися до захоплення Російською імперією Північного Причорномор'я. Було зрозуміло, що російсько-турецька війна 1768-74 року не є останньою. Для активної зовнішньої політики була необхідна політична стабільність у південноукраїнському регіоні. Водночас, одразу після ліквідації Запорізької Січі російський уряд не мав достатніх силових та адміністративних важелів для радикальних змін щодо запорожців, розпорошених по зимівникам на значній території. Отже, російський уряд був поставлений перед необхідністю випрацювання і впровадження механізмів, за допомогою яких можна було б контролювати запорізьке населення на той період, доки ситуація у краї стабілізується. Паралельно уряд вирішував питання уніфікації соціально-економічного та адміністративного устрою Запорізьких Вольностей.
Для стабілізації внутрішньополітичної ситуації у регіоні після ліквідації Січі уряд мав вирішити наступні завдання: 1) ліквідація соціальної напруги у регіоні, пов'язаної з маргіналізацією запорізького козацтва; 2) припинення втеч запоріжців до Османської імперії; 3) контроль щодо життєдіяльності запорізьких зимівників і їх поступове зведення до стану державних слобід.
Розробка і впровадження проектів щодо реалізації даних завдань було покладено на генерал-губернатора південноукраїнського регіону Г. Потьомкіна. Генерал-губернатор розумів, що для ліквідації соціальної напруги у краї необхідно, хоча б на деякий час, ввести у регіоні козацькі формування. Їх необхідність обумовлювалася також потребою у зміцненні охорони кордонів, поповнення російської армії боєздатними підрозділами легкої кінноти. Тому, не дивлячись на несприйняття ідей щодо відновлення козацьких формувань при дворі, з його сприяння у 1787 році з'являється Катеринославське і Чорноморське козацькі війська. Погоджуючись на створення козацьких військ на півдні України, уряд разом з тим розумів, що це тимчасових захід. Тому не поспішав юридично визначити стан козацтва та створювати на відведених для поселення козацьких військ територіях нові адміністративно-територіальні одиниці.
Створення іллюзій щодо відновлення козацтва не мішало російському урядові паралельно здійснювати курс на переведення запорожців до інших верств. Вже ордером від 8 серпня 1776 року Г. Потьомкін наказував новоросійському губернаторові М. Муромцеву розподілити запорізьке населення на верстви селян, міщан, купців.
Втечі запорожців до Османської імперії були небажаними для Російської імперії по декільком причинам. По-перше, з втечами запорожців зменшувалася чисельність населення у регіоні. Кількість запорожців, які покинули Запорозькі Вольності, була не дуже великою. Однак, в умовах здійснення російським урядом активної колонізаційної політики, зменшення людності у краї було вкрай небажаним явищем. І що було ще важливішим, дані втечі могли стати традиційними також для новоприбулого населення південноукраїнського регіону. По-друге, перебіг запорізького населення до Османської імперії мав несприятливі наслідки для зовнішньополітичного авторитету Російської імпеірії. І по-третє, Османська імперія отримувала додаткову військову силу.
Для запобігання втеч запорожців генерал-губернатором наказувалося на кордонах, у місцях, де запоріжці переходили за межі Російської імперії, встановити караульні пости. Рапортом від 24 вресня 1776 року генерал-поручик О. Прозоровський сповістив Г. Потьомкіна, що за його підрахунками, у околицях Очакова знаходилося близько 7000 чоловік. Дане повідомленння більш ніж стривожило генерал-губернатора. Г. Потьомкін не уявляв, що втечі запорожців досягли таких маштабів. Він одразу ж надіслав ряд ордерів, з розпорядженнями стосовно припинення втеч. Генерал-поручику О. Прозоровському наказувалося більш точно встановити кількість запорожців, які знаходяться за межами Російської імперії. Необхідно було також "страраться всеми ласковыми способами привлечь их к возвращению в отечество". Подібні інструкції було надіслано азовському губернаторові В. Черткову.
Одним із заходів для запобігання втеч запорожців було встановлення урядової паспортної системи у регіоні. Російський уряд розумів, що найкраще було б взагалі заборонити перехід запорожців за кордон. Однак це б перешкодило здійсненню запорожцями рибного промислу, який був одним з важливих складових добробуту, і уряд, який ще не мав достатніх важелів для контролювання ситуації, змушений був миритися з усталеним станом речей. У 1775 році видання проїздних документів прокладалося на земських комісарів, які призначалися до повітів з запорізьким населенням. Слід зазначити, що у інструкції секунд-майору П. Голинському, виданій у грудні 1775 року, вказувалося, що він має видавати запорожцям "без всякой проволочки и притиснений билеты". Укріплення позицій уряду у регіоні, а також розвиток втеч запорожців обумовили встановлення більш жорсткого паспортного контролю. У ордері Г. Потьомкіна Азовському губернаторові від 26 вересня 1776 року В. Черткову ми вже маємо наказ видати паспорти лише тим, хто "в домостроительстве предоставит достаточные уверения". Ускладнюється також механізм отримання білетів. Тепер документи видавалисся магістратами, або губернатором.
У 1775-76 роках відбувалося встановлення нових органів
Loading...

 
 

Цікаве