WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття - Реферат

Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття - Реферат

розуміння справ новоросійського генерал-губернатора. Однак до прийняття рішення генерал-губернатором військова канцелярія виконувала накази отамана.
Військова канцелярія, як орган внутрішнього управління військом, відала військовими, цивільними та військово-судовими справами азовців. Цивільні судові справи війська розглядалися Олександрівським повітовим судом на загальних підставах. Обов`язки та напрямки діяльності канцелярії визначили її штат. Вона складалася з голови (наказного отамана), постійного члена штаб-офіцерського чину, 3-х (а з 1852 року 2-х) асесорів обер-офіцерського чину, секретаря, канцелярських службовців.
З укомплектуванням штату військової канцелярії формуються і структури, що їй підпорядковуються, - станичні і хутірські управи, медичний персонал, штат військових священиків. До складу військової канцелярії були включені військовий землемір, військовий архітектор та чиновник з особливих доручень.
Однак уряд особливо не довіряв колишнім втікачам ітому одразу ж встановив контроль над Азовським козацьким формуванням - у військо були направлені для зайняття посад по внутрішньому управлінню армійські офіцери. Їм наказувалося не тільки наглядати за правильним ходом справ у військовій канцелярії, а й ретельно стежити за настроями козаків та цивільного населення, що проживає в межах війська.
Система управління Азовського війська, вироблена в 30-х роках ХІХ століття, майже не змінилася протягом всього періоду його існування. Єдине, що слід зазначити, це те, що в 1852 році офіційно було зменшено кількість офіцерів, які займали посади по внутрішньому управлінню військом. З цього року в канцелярії працювали 2 асесори замість 3-х і до складу керівництва було офіційно зараховано чиновника з особливих доручень. Цей чиновник при Й.Гладкому був ще під час російсько-турецької війни, але до складу канцелярії не входив і не мав військового звання.
Віддаленість від кордонів, поселення на обжитій території серед мирного населення, переважання у війську "обивательського" елементу над козацьким, сприятливі кліматичні та географічні умови, наближеність до сухопутних та морських шляхів визначили господарські пріоритети азовських козаків. Протягом 33-річного проживання в південному регіоні азовці створили міцне прибуткове господарство. У процесі господарювання ними було засновано і розбудовано 5 станиць і 60 хуторів. Прибутки азовських господарств визначали рівень добробуту війська. Для Південної України це був середній рівень добробуту державних селян. Якщо ж порівняти азовські господарства з господарствами північного регіону України, то їх можна вважати заможними. Водночас певна відокремленість Азовського козацького війська не перешкоджала загальним тенденціям розвитку економіки Південної України. Особливість умов існування війська навіть сприяла цим тенденціям і допомагала козацтву пристосовуватися до вимог часу. Завдяки цьому можемо говорити про певні здобутки азовців як у господарській діяльності, так і в забезпечені власного добробуту.
Разом з тим, присутність війська на Південній України, в урядовому розумінні дестабілізувала обстановку в регіоні. Задунайське козацтво, що становило основу Азовського козацького війська, протягом всього періоду існування формування намагалося відстоювати свої права та привілеї. Діяльність задунайців, направлена на створення монолітної системи, яка могла б успішно відстоювати свою належність до козацького стану з одного боку, і намагання нижчих верств населення регіону приєднатися до козацького формування, яке уособлювало собою традиції Запорожжя, з другого боку, напружували обстановку на Півдні України. Ситуація в краї загострювалась і через незадоволення поміщиків перебуванням Азовського козацького війська в Катеринославській губернії. Масові козацькі рухи з устремлінням на південь тільки переконували уряд в необхідності переселити козаків подалі від південного регіону, а саме туди, де можна з користю для Імперії використати військовий та господарський досвід азовців. Гостра потреба Росії в колонізації південно-східної окраїни, яка набувала значення найважливішого стратегічного регіону країни, визначила подальшу долю азовців.
Питання про переселення азовців на Кубань не сходило з порядку денного протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї. Створені в 1838, 1843, 1844, 1851, 1857 роках проекти передбачали оселення азовців у західній частині Кавказького хребта. Але вони не набули силу закону через складну ситуацію на Кавказі. Згідно з проектами азовці мали сколонізувати територію, що ще частково належала натухайцям. Малочисельність війська, незнання місцевості змусили вище військове керівництво відмовитися від поселення азовських козаків на неповністю контрольованій російськими військами території. З наближенням до кінця воєнної кампанії на Кавказі з`являється можливість здійснити переселення азовських козаків на Кубань. З переселенням майже половини населення козацького війська в західну частину Кавказького хребта, доля Азовського формування була вирішена. Воно ліквідовувалось, а козацьке населення, що залишилось на попередньому місці поселення, було переведене до цивільних відомств: рядові козаки до розряду державних селян, а офіцери - до дворянства Катеринославської губернії.
А через 3 роки після ліквідації Азовського іррегулярного формування припинило своє існування і останнє козацьке військо на території України - Дунайське. Воно було створене на початку російсько-турецької війни 1828-1829 років із усть-дунайських козаків,задунайських запорожців, які повернулися на батьківщину до 1828 року, та волонтерів із Балканських країн з метою збільшення військового контингенту Дунайської армії. Проіснувавши 40 років на Півдні України, військо, згідно пояснень урядовців, ліквідовувалося через нездатність повноцінно виконувати військові обов`язки.
По відношенню до Азовського і Дунайського козацьких військ російський уряд застосував уже випробувану тактику. Він використав присутність козацьких формувань у південноукраїнському регіоні в інтересах загальнодержавної користі, а як тільки в них відпала необхідність і козацтво стало наполягати на остаточному оформленні свого статусу, уряд ліквідував їх. Найбільш радикально настроєна частина Азовського війська була переведена на небезпечну ділянку кордону з метою використання на новоприєднаній до Імперії території військового та господарського досвіду азовців і нейтралізації тим самим неспокійних елементів козацтва.
Loading...

 
 

Цікаве