WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття - Реферат

Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття - Реферат

взятті Парижу, за що указом від 14 січня 1816 року був нагороджений Георгіївським прапором "За хоробрість".
Із закінченням активних військових кампаній російської армії уряд, попереджуючи законні вимоги Бузького козацтва щодо юридичного оформлення його статусу, приймає рішення про перетворення бузьких козаків на поселених уланів. Таке рішення було прийнято в контексті планомірної політики уряду по впровадженню на території Росії інституту військових поселень. Бузькі козаки не могли з цимзмиритися. У бузьких станицях почалися виступи, спрямовані проти військових поселень. Вони переросли в збройне повстання, яке тривало близько трьох місяців і було жорстоко придушене частинами регулярної армії. Указом від 8 жовтня 1817 року Бузьке козацьке військо ліквідовувалося, а козаки переводилися до розряду військових поселенців.
Після розправи над Бузьким козацтвом уряд побоювався, що цим може відвернути від повернення в межі Російської імперії колишніх російських підданих. Щоб запобігти цьому він видає низку указів, в яких обіцяє задунайцям амністію, наділ землі і права іноземних колоністів. Поселення запорозького задунайського населення в колоністських округах і поширення на нього прав іноземних колоністів дає підстави стверджувати, що відновлення козацьких формувань на території Південної України в плани урядової адміністрації не входило.
За таких обставин здається дещо несподіваним вихід у світ іменного указу, даного Сенату, який затверджував "Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї" (1832 рік). "Положення" не тільки констатувало факт поселення запорозького населення на частині колишніх Запорозьких Вольностей, але й підтвердило появу нової адміністративно-територіальної одиниці Російської імперії.
В Олександрівському повіті Катеринославськой губернії на Бердянському пустищі оселялося Окреме Запорозьке військо. Його творила частина населення Задунайської Січі, яка в 1828 році в силу зовнішньо- та внутрішньополітичних, соціально-економічних причин на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким повернулася в межі російської держави. Окреме Запорозьке військо було створене поза планом Військового міністерства. Згодом це проявилося в довгих пошуках місця остаточного поселення, невизначеності військових функцій тощо. Одразу постає питання: чому уряд російської держави після закінчення військової кампанії 1828-1829 років не ліквідував козацьке формування, а поселив на Півдні України і визначив його юридичний статус?
Вдатися до негайної ліквідації Окремого Запорозького війська урядовці не міг через ряд причин. По-перше, військове з`єднання із задунайців добре зарекомендувало себе під час військових дій у 1828-1829 роках. По-друге, перехід задунайського населення із турецьких володінь мав бажаний для російської держави резонанс і сприяв зміцненню її кордонів та авторитету. Адже подія, що сталася в 1828 році, поклала край небезпечній у всіх відношення для абсолютиської монархії Задунайської Січі. По-третє, ліквідація військового формування задунайців не сприяла поверненню російських підданих в межі держави, а, навпаки, привела б до нових втеч. Перевести задунайське козацтво в західну частину Кавказького хребта, як це планувалося Військовим міністерством, не дозволила вкрай напружена обстановка на Кавказі і відсутність вільних, відвойованих в ході військових операцій, земель. Тому військо було поселене на Півдні України, де ще можна було хоч і з труднощами, але віднайти вільну, ніким не заселену, ділянку землі.
На основі "Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї" 1832 року до складу козацького формування були включені міщани та селяни навколишніх населених пунктів - Петровського посаду та Новоспаського казенного селища з їх землями. Таким кроком уряд заощаджував кошти, які повинні були бути витрачені на створення нових адміністративних центрів війська, і збільшував кількість служилого козацтва. З оселенням іррегулярного формування на узбережжі Азовського моря воно отримало назву - Азовське, і прирівнювалося в правах та обов`язках з іншими козацькими формуваннями Російської імперії.
Під час поселення війська на відведеній йому території виявилося, що частина козаків взагалі не може отримати поземельного наділу розміром 30 десятин через відсутність наявної землі. Без вирішення земельної проблеми не можна було сподіватись і на остаточне оформлення адміністративного устрою. Земельне питання в Азовському війську було вирішене таким чином, що азовські козаки отримали земельні наділи, які прирівнювалися до вищих наділів державних селян Півдня України і становили 15 десятин на кожну ревізьку душу. Після вирішення земельної проблеми на військових землях остаточно встановився і адміністративний устрій.
Безперечно, Азовське козацьке військо було приречене мати встановлену в Російській імперії систему підпорядкування вищій державній владі. У першій половині ХІХ століття складається бюрократичний апарат Російської імперії. В системі управління виробляється жорстка підпорядкованість різних ланок державної влади. Саме державна ієрархія окремої ланки визначала перелік питань, що входили до її компетенції. Азовське козацьке військо, як військово-адміністративний елемент державної системи, не могло вимагати для себе створення окремої специфічної системи управління. Тому перед урядом по відношенню до Азовського формування стояло завдання створити таку систему військово-адміністративного управління, яка б без зайвих суперечностей влилася в уже існуючий державний механізм.
За встановленою системою управління Азовське козацьке військо безпосередньо підпорядковувалося новоросійському генерал-губернаторові як у цивільних справах, так і у військових. Через генерал-губернатора Азовське формування підлягало Військовому міністерству. До 1857 року справи війська розглядав Департамент військових поселень Військового міністерства, а з 1857 року - Управління іррегулярних військ цього ж міністерства. Питання, які не могли бути вирішені Військовим міністерством, передавалися до Сенату, а його рішення, схвалені імператором, набували силу закону. Безпосередньо управляла азовцями військова канцелярія на чолі з наказним отаманом. Останній користувався в управлінні правами бригадного командира і призначався урядом. Його рішення щодо справ у війську було вирішальним. У свою чергу військова канцелярія не могла приймати рішення без згоди наказного отамана. При незгоді з рішенням наказного отамана військова канцелярія могла повідомляти про своє
Loading...

 
 

Цікаве