WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття - Реферат

Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття - Реферат


Реферат на тему:
Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття
Маніфестом від 3 серпня 1775 року Катерина ІІ сповіщала населенню Імперії не тільки про знищення козацької вольниці на Дніпрі, але й про відсутність козацького стану на Україні. Адже з цього часу заборонялося вживати навіть слово "козак". Однак реалії південноукраїнського регіону не відповідали прагненням російської імператриці. Козацтво, як соціальна верства, не тільки не перестало існувати, але й надалі залишалася вагомою часткою українського суспільства, що намагалася відстояти свої давні права та привілеї. І хоч як російський уряд на перших порах після виходу маніфесту не намагався ігнорувати присутність на Півдні України значної кількості людей козацького стану, однак змушений був визнати його наявність. Більш того, російські урядовці дуже скоро відмовилися і від політики відвертого протистояння населенню колишніх Запорозьких Вольностей з метою уникнення серйозних ускладнень у стратегічно важливому для Російської імперії регіоні. Соціальний вибух міг би привести до непередбачуваних наслідків. Враховуючи значення Південної України у вирішенні зовнішньо-політичних завдань російської держави, урядова адміністрація змушена була піти на певний компроміс з місцевим населенням. Як один із наслідків - дозвіл на відновлення козацьких формувань на південноукраїнських землях.
Водночас слід зазначити, що таке рішення було продиктоване не бажанням догодити місцевому населенню, а в першу чергу в інтересах загальнодержавної користі. Урядовці змушені були визнати, що саме боєздатні козацькі формування були спроможні вирішити ті злободенні завдання, які постали перед Російською імперією в південному регіоні. А саме: зміцнити охорону кордонів, поповнити російську армію боєздатними підрозділами легкої кінноти, згуртувати населення для подальшого залучення їх у нові відносини "Полуденної" Росії. Не було розв`язане і східне питання, тому війна з Туреччиною була неминучою. Козацьким військам Південної України в майбутніх подіях відводилося особливе місце.
Погоджуючись на створення козацьких військ на Півдні України, уряд разом з тим розумів, що це тимчасовий захід. Тому й не поспішав юридично визначити стан козацтва та створюватина відведених для поселення козацьких військ територіях нові адміністративно-територіальні одиниці. Майбутнє південного регіону в уяві урядовців взагалі не було пов'язане з наявністю козацтва як верстви населення. Одна його присутність вже дестабілізувала обстановку в краї. І як тільки Росія переможно закінчила чергову війну з Османською імперією та підписала Ясську угоду 1791 року і тим самим укріпила свої позиції на Дунаї і чорноморському узбережжі, одразу почала акцію по усуненню козацьких формувань з території Південної України. Протягом короткого часу (з 1792 по 1797 роки) з південноукраїнських земель зникли всі козацькі війська, які відіграли помітну роль у попередній війні і за період свого існування в регіоні зайняли чільне місце у військовій та соціально-економічній структурах Російської імперії.
Після ліквідації та переселення козацьких формувань на Кавказ російський уряд констатував, що альтернативи легко-кінним козацьким підрозділам на півдні, здатним успішно захищати кордон і до того ж самостійно себе утримувати, поки що немає. Тому на початку ХІХ століття на найвищому рівні знову постало питання про створення і поселення військових підрозділів на зразок козацьких. Уряд не бажав відновлення козаччини, однак змушений був піти на цей крок. В черговий раз загострюються суперечки між Росією та Туреччиною і нова війна стає знову очевидною. За таких обставин російські сановники приймають рішення притягти на військову службу колишніх бузьких козаків, які вже декілька років регулярно подавали петиції довідповідних інстанцій з вимогами відновлення козацького формування. Указом від 8 травня 1803 року Бузьке козацьке військо було відновлене і на нього покладалося завдання захищати ділянку кордону по Дністру. З початком російсько-турецької війни 1806-1812 років іррегулярне формування з бузьких козаків у складі трьох полків приймало безпосередню участь у військових кампаніях на території Бессарабії, Молдавії, Валахії, де неодноразово виявляло зразки мужності та відваги.
У ході цієї війни виникло ще одне козацьке військо. Воно було створене із задунайських запорожців, чорноморських козаків та інших категорій українського і російського населення, яке до початку 1806 року мешкало на території Бессарабії, Молдавії, Валахії. Небажання колишніх російських підданих воювати на турецькому боці, побоювання розправ у разі включення Добруджі до складу Росії змусила частину задунайців повернутися на батьківщину. Указом Олександра І від 20 лютого 1807 року з вихідців із турецьких володінь було сформоване Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо. Його створенням російський уряд розраховував нанести рішучий удар Запорозькій Задунайській Січі. Для поселення козакам відводилася приєднана у ході військових операцій незначна ділянка придунайського степу, однак питання про офіційне оформлення нової військово-адміністративної одиниці Російської імперії не ставилося. Усть-Дунайське Буджацьке військо проіснувало всього 5 місяців. Головною причиною його ліквідації були масові втечі селян, чорноморців, солдатів в Кілію і Галац з надією знайти волю на Дунаї, на новій Запорозькій Січі. Рух нижчих верств населення до місця поселення Усть-Дунайського козацького війська викликав велике занепокоєння високопоставлених чиновників. Підтвердженням цьому є засідання Комітету Міністрів, де розглядалося питання про спроби різного роду втікачів приєднатися до новоствореного іррегулярного формування. Розгляд питання на такому високому рівні дає підстави говорити про розмах народного руху, його масовість, а отже і про небезпеку його для російського уряду. Указом Олександра І від 20 липня 1807 року Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було скасоване. Після його ліквідації частина колишніх російських підданих була повернута на попередні місця свого проживання, а близько 500 козаків перейшли на Кубань.
На відміну від Усть-Дунайського Буджацького війська Бузьке козацьке формування успішно проіснувало до 1817 року. Військові підрозділи бузьких козаків приймало активну участь не тільки у російсько-турецькій війні 1806-1812 років, а і у війні проти Наполеона. 1-й Бузький козацький полк у складі регулярної армії успішно діяв у закордонному поході, у

 
 

Цікаве

Загрузка...