WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козаки-некрасівці на Дунаї. Кінець XVIII - перша третина XIX ст. - Реферат

Козаки-некрасівці на Дунаї. Кінець XVIII - перша третина XIX ст. - Реферат

культури (пісні, казки, історичні оповідання, легенди тощо). Збереження в них сюжетів та образів з самого раннього періоду існування некрасівців дозволяє з певною кореляцією залучати матеріали так званої "усної історії" до вирішення питань відтворення минулого некрасівської групи, її внутрішнього побуту, світоглядно-політичних настроїв тощо. Проте, як слушно вважав сам вчений, слід пам'ятати пропевну умовність окремих сюжетів через значну їхню трансформацію та модернізацію.
Так, наприклад, у фольклорній пам'яті некрасівців-переселенців на о. Майнос зберігалося пояснення стосунків некрасівців з липованами -представниками іншої групи росіян-старообрядців, які проживали поруч з некрасівцями на Дунаї та в ще деяких регіонах. Однак ці пояснення, на наш погляд, детерміновані виправданнями чинників переселення частини некрасівців до Туреччини та ускладнюються своєрідними взаєминами з сусідніми спільнотами липован та некрасівців, які переселилися пізніше (перші - в 1814-1815 рр., другі - в 1870-х). Така чітка градація ("мы - корня некрасовского, а они - дунаки, дикари, липоване") зафіксована у фольклорних текстах. Мабудь вона впливає на пояснення сюжетів минулого: для некрасівців - найбільш заклятий ворог - "москаль", і тому вони не йшли на зустріч з Російським урядом, а ті, хто йшли, ті є "липованами", тобто були більш толерантними до ідеї повернення до Росії ("не тільки не виказували особливого неприйняття до російського народу, але й самі шли на зустріч нашим військам, які знаходилися на Дунаї, та пропонували свою допомогу"). Цей чюжет, скоріш за все, відбиває складну політичну диференціацію, яка мала місце серед некрасівців на Дунаї протягом кінця XVIII - початку XIX ст. Ці політичні партії стали ототожнюватися з різними групами (некрасівці, тобто ті, хто покину в Дунай та липовани, ті, які залишилися, і, навіть, перейшли на бік Росії).
Майже в цей же час продовжується робота по вивченню дунайської доби в історії козаків-некрасівців. У цьому плані багато було зроблено А.Д. Бачинським. Він здійснив значний археографічний пошук в багатьох центральних та місцевих архівах, у результаті якого вдалося виявити широке коло писемних джерел кінця XVIII - початку XIX ст." Одне із джерел, яке дозволяє ха-рактеризувати перехід некрасівців до Росії в 1824 р., на привеликий жаль він не встиг опубліковати, друкується в цій збірці (див. № 2.1). На підставі цих джерел вченим розглядалися питання формування та розвитку некрасівських спільнот на Дунаї, їх взаємин з липованським та українським населенням регіону в XVIII - на початку XIX ст., процеси переселення некрасівців у першій третині XIX ст. на лівий берег Дунаю (на території, які належали Російської імперії).
У 1980-х рр. з'явилося відразу дві узагальнюючі статті з історії некрасівських козаків та їх місце в історії російського народу. В першій з них розг-лядаються некрасівські козаки як соціальний, а в другій - як етнокультурний феномен (робиться спроба визначення цієї групи, періодизації її історії, тенденції в зв'язках її представників з оточенням). Ці обидві роботи мали узагальнюючий характер та водночас виявили проблемні аспекти в історії некрасівського козацтва. Саме розуміння "некрасівської спільноти" визначило дискусійність - кого вважати за "некрасівців": всіх, хто в певні часи мав цю назву або лише тих, хто крім того стало зберігав ще й своєрідну козацько-демократичну структуру, несхилявся до співробітництва з Російським урядом, відстоював свою самобутність.
На сучасному етапі робота по вивченню некрасівців та їх регіонально-стадіальних форм продовжується. Праці одного з молодих Краснодарських дослідників Д.В. Сеня визначили ще одне коло питань - розвиток нащадків некрасівців в умовах Радянської влади у контексті загальної історії некрасівської групи. Він же своїм вдалим джерельнознавчим дослідженням переконує в необхідності продовження пошуку писемних документів та матеріалів, щодо першого етапу - формування некрасівської спільноти на Кубані в першій третині XVIII ст.
Разом з тим, починаючи з 1960-х рр., загальні відомості про некрасівських козаків починають з'являтися в узагальнюючих працях з історії й етнології російського народу. Роботах енциклопедичного змісту.
Слід також зазначити і такий факт, що некрасівці привертали увагу й інших гуманітарних наук. Серед таких студій слід назвати роботи присвячені ідентифікації та світогляду нащадків некрасівців Болгарії, традиціям у музичному фольклорі некрасівсько-липованського населення Подунав'я, говірковим особливостям різних груп некрасівців.
Можливо, що подальше вивчення некрасівців має розвиватися шляхом комплексного міждисциплінарного дослідження, що сприятиме розв'язанню низки дискусійних питань сучасності (серед найменш досліджених питань слід назвати конфесійну історію та моменти, що зв'язані з впливом релігійних поглядів та практики на життєдіяльність некрасівських козаків).
Дунайський період в історії некрасівського козацтва охоплює час другої половини XVIII - початок XIX ст., а також існування козацьких формувань уже в нових обставинах першої половини XIX ст. Саме в цей час остаточно формується ця етноконфесійна група російського народу. Разом з тим, значно ускладнює ці процеси внутрішньогрупова диференціація в політичному плані - розподіл на "проросійську" партію, тобто тих, хто толерантно ставився до думки про повернення до Російської імперії та умови зберегти свою релігію і "антиросійську", які будь-якою ціною прагнули уникнути контактів з офіційною церквою та урядовцями.
Передумовами такого роду розбіжностей можна вважати моменти включення до некрасівців іншого, некозацького за походженням населення (біглих росіян-старообрядців). Некрасівські общини, які зустрілись у Добруджі зі своїми одновірцями, скоріш за все, взяли їх під своє заступництво перед турецькою адміністрацією. Оскільки більша частина з цих "нових некрасівців" була селянського або міщанського звання, то залучення їх прискорило процеси соціально-економічної диференціації серед некрасівців. Крім того, на Дунаї землербством почала займатися також певна частина минулих некрасівців-рибалок.
Також слід вказати і на такий момент, що в умовах постійної боротьби міх Туреччиною та Росією за домінування в західному та північному Причорномор'ї (період мешкання некрасівців співпадає з одним із найінтенсивніших часів загострення цієї боротьби) некрасівцям не можна було залишатися нейтральними. Майже кожного разу, коли держави знаходилися у стані війни (1768-1774, 1787-1791, 1806-1812, 1828-1829 рр.), від них вимагалося визначитися в своїх політичних
Loading...

 
 

Цікаве