WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кальміуська паланка - Реферат

Кальміуська паланка - Реферат

була перевезена й церква. Уже в 1771 р. в ній згадується млин. Академік Гільденштедт, який восени 1773 р. проїжджав через Кальміус, зазначав, що в "форпості" на Кальміусі сидів полковник з 200 козаками. Архівні документи дають підстави стверджувати, що при полковникові були осавул і писар та три їх заступники (сердюк, підосавул і підписар). Великий знавець запорозького козацтва Д.Яворницький писав, що паланкову адміністрацію складали "три пани і три підпанки"11. Зовнішньою ознакою достоїнства паланкового полковника був пернач, який він носив за поясом і міг ним до смерті побити козака, який провинився. Для ствердження документів, що виходили з-під пера паланкового писаря, використовувалася паланкова печатка. У верхній її частині знаходилось зображення корони, під якою розміщалося схрещення козацької шаблі зі стрілою, а під ними баский кінь з повернутою назад головою. По боках цього зображення у два рядки розташовувалася абревіатура "ППКП" (Паланкова печатка Кальміуської паланки). Все це свідчить, що в період Нової Січі функціонувала чітка структура як військової, так і адміністративної влади, яка турбувалася не лише про захист запорозьких "вольностей", але й про господарське їх освоєння.
Незважаючи на те, що в роки російсько-турецької війни 1768-1774 рр. запорожці, очолювані П.Калнишевським, надали велику допомогу російській армії, за що в 1772 р. останній отаман із старшиною отримали високі імперські нагороди, після успішного закінчення війни і переходу Криму за умовами Кючук-Кайнарджійського миру під протекторат Росії, Запорозька Січ стала непотрібною. Як свідчить маніфест Катерини II, з яким вона звернулася до народів Росії з приводу зруйнування Січі, козаки звинувачувалися в таких "преступлениях" проти імперії: 1. Вимагали закріплення за ними здавна вживаних ними земель; 2. На цих землях вони селили втікачів з різних місць, збільшуючи таким чином чисельність населення в межах своїх "вольностей"; 3. Цим вони завдали шкоди на декілька- сот тисяч карбованців поміщикам створеної фактично на запорозьких землях в 1765 р. Новоросійської губернії: 4. Самовладно стали привласнювати собі щойно відвойовані в Туреччини землі між Дніпром і Бугом: 5. Стали поширювати свої поселення на землі, що відносились до Війська Донського. Враховуючи все це,"мы сочли себя обязанными перед Богом й перед Империею нашею и пред самим вообще человечеством разрушить Сечу Запорожскую и имя казаков от оной заимствованное. Вследствие того 4 июля нашим генерал-порутчиком Текелием с вверенными от нас войсками, занята Сечь Запорожская в совершенном порядке и полной тишине, без всякого от казаков сопротивления, потому что они не инако увидели приближение к ним войск, как уже повсеместно оными окружены были... Возвещая нашим верным и любезным подданным все сии обстоятельства, можем Мы в то же время им объявить, что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ее уродстве, следовательно и казаков сего имени..." - підкреслювалось у маніфесті.
І хоча козаки не чинили опору російським військам при зайнятті ними Січі, основна частина кошової старшини була заарештована і відправлена в заслання. Останній кошовий, якому виповнилося 85 років, був зісланий на Соловецькі острови, де і помер у 1803 р. Частина козаків, не бажаючи здаватися російським військам, по підпільним рукавам Базавлука і Дніпра на чайках досягла Чорного моря, а з нього - Дунаю, де й заснувала Дунайську Січ (їх нащадки ще й сьогодні живуть на території Румунії), а деякі повернулися в 1828 р. в межі Росії і створили в районі нинішнього м.Бердянська Азовське козацтво, яке в 1864 р. царський уряд переселив на Кубань, приєднавши до тих, хто там жив з 1792 р.після переселення туди остатків запорожців, так званого Чорноморського козацтва, створеного урядом під час російськко-турецької війни 1787-1791 рр. На місці запорозьких земель у тому ж 1775 р. царський уряд створив дві губернії (Новоросійську - на правому березі Дніпра й Азовську - на лівому).
Після зруйнування Січі уряд приступив до роздачі запорозьких земель, найбільше їх було роздано в 1776-1782 рр. Найбагатолюдніш запорозькі- поселення, при наявності згоди козаків, уряд переводив у розряд державних або військових. Козацькі зимівники разом з оточуючими їх землями були роздані в першу чергу місцевій адміністрації та військовим, поміщикам центральних російських губерній, що мали тісні зв'язки з царським двором, місцевій козацькій старшині, яка тісно співпрацювала з царським урядом; а частина пустих земель була відведена під оселі бажаючим поселитися в цьому регіоні. Так, великі козацькі поселення по річці Вовчій Андріївка і Олексіївка були перетворені в державні слободи (так вони називаються й сьогодні у Великоновосілківському районі), а на місці запорозьких зимівників при витоках Кальміусу нащадок Ізюмського полковника Євдоким Шидловський організував два села, з яких одне назвав на честь сина - Олександрівкою, а друге за особливістю місцевості - Крутогорівкою (Олександрівка як селище нині входить до складу Київського району м. Донецька, а на території Крутогорівки в основному розмістився Ворошилівський - центральний район міста).
Найменш заселена південна частина паланки була відведена в 1779 р. під поселення греків, що погодились переселитися з Криму до Росії. Заселили греки на чолі з митрополитом Ігнатієм Кальміуську слободу влітку 1780 р. (тому в усіх джерелах кінця XVIII ст. говориться, що Маріуполь засновано в 1780 р., а не, як стверджують більшість краєзнавців, посилаючись на грамоту Катерини II, в 1779 р.). Грекам уряд передав 55 житлових будівель і Свято-Миколаївську церкву запорожців. Останніх перевели на р. Вовчу, де розпочалась розбудова м. Павлограда.
Прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.Декларації про суверенітет України послужило поштовхом до відновлення в ній козацьких традицій. Переконливим доказом цього стало святкування 500-річчя українського козацтва. Ця подія, що широко відзначалася в межах всієї України, послужила поштовхом до відновлення Кальміуської паланки як складової частини всеукраїнської громадської організації "Українське козацтво". Важливу роль у цій справі відіграли молодіжне об"єднання "Донецьке історико-етнографічне товариство "Курінь", створене на історичному факультеті Донецького університету (голова Д.Білий) в 1989 р., Донецьке обласне товариство української мови ім. Т.Шевченка (голова В.Білецький) та обласне відділення РУХу, з ініціативи яких спочатку розпочалось формування Донецької сотні, а відтак наприкінці 1990 р. і Кальміуської паланки, яку нині очолює генерал-осавул українського козацтва М. Пантелюк. 4 червня 1997 р. обласним управлінням юстиції на Донеччині зареєстровано ще й Азовське Козацьке Військо, отаманом якого обрано В.Задунайського. Обидві ці громадські організації ведуть велику й плідну роботу по відновленню козацьких традицій на території нашого регіону, звертаючи особливу увагу на виховання молоді в дусі відданості своїй Батьківщинію. На підставі матеріалів архіву Запорозького Коша вдалося установити, щ поковниками Кальміуської паланки в 40-70 рр. були: Василь Кишенський(1743-1745), Андрій Чорний(1746), Марко Ус(1747), Григорій Якимів(1748), Андрій Порохня(1753-1754), Петро Ногай(1755), Василь Магро(1756), Павло Ногай(1756-1757), Кузьма Чорний(1762), Лаврин Череда(1763), Сидір Чалий(?), Олекса Сокур(1770), Петро Велігура(1772-1774). Серед єланецьких полковнивів згадуютьс в 1743 р. Павло Таран, у 1744 р. - Осип Баран, у 1746 р.- Леонтій Таран. Останні приклади переконують,що на початку 40-х рр. поруч з Кальміуською паланкою існувала й Єланицька на схід від Кальміусу.
Loading...

 
 

Цікаве