WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зимівник в колонізаційних процесах Південної України - Реферат

Зимівник в колонізаційних процесах Південної України - Реферат

куріня відповідали перед батьком не тільки кожен сам за себе, але й один за одного. Система поручительства породила інститут побратимства з відповідним ритуалом братання, що дозволяло їм вважатись вже кровними родичами. Цей ритуал ще більше з'єднував членів куреня і у всіх відношеннях сприяв зміцненню всієї корпорації. Всі її члени ставали кровними родичами, єдиним організмом, єдиною сім'єю, яка носила ім'я чи прізвище свого батька, або назву території де була сформована, чи де промишляла. М.Е.Слабченко був переконаний, що такі ватаги кочували, або як він писав - "…коливали в межах певної території з природними бар'єрами. Такі коливи називали куренями. Вони були числені і мали різні назви: курінь Василя Чорного - чоловік, Кизикерменський курінь Семена Гузенка та інш." Відомий східний мандрівник XVII століття Євлія Челебі також називав кілька окремих запорозьких ватаг які брали участь в штурмі Очакова. Зокрема: "…козаки Сірка, Барабаша, Шеремета, сарикамишивців, буткали, Хмельницького, Андрія, кардаш-козаки, та козаки інших общин…"
Від такої єдності вигравала і вся корпорація і кожен окремий її субєкт, хоча здавалося треба було б чимось і поступитися заради досягнення спільної мети. Відсуваючи своє "я", свій індивідуалізм на другий план, підкоряючись загальним вимогам, кожен її суб'єкт одержував компенсацію в тому, що відтепер його особисті інтереси представляє ватага, піклується про задовільнення його вимог і несе повну відповідальність, як правову, так і економічну за кожного свого члена. Захищаючи всебічно інтереси кожного члена куріня, він захищав свої інтереси. І навпаки, відстоюючи власні інтереси, курінь відстоював інтереси кожного свого члена. Але така єдність ніяк не заперечувала власної волі. Кожен мав право вільно покинути ватагу. І вже на приватній основі організувати власну артіль, члени якої добираються самостійно на індивідуальній договірній основі. Підкреслимо, що вільний вихід будь-кого і в будь-який час, ніяк не дає нам можливість вважати ці ватаги общиною.
Цю приватну форму репрезентує факт існування власників човнів про яких писав Е.Ласота, називаючи їх "більш заможними, ніж решта простолюдинів." В даному випадку говорити про рівний розподіл здобутого, як і про рівноправні стосунки, здавалося б не можна. Кожний, кого наймав власник човна одержував стільки, скільки йому цей власник призначав, або скільки було обумовлено їхньою попередньою домовленістю. Тут у підприємця є лише авторитет коштів, які забезпечують йому певну владу, а відсутній власний досвід теж купується, через найм досвіченого ватага. Спільна мета, перспектива доброго зиску і важкі умови так само впливали на зміцнення і цього роду корпорацій.
Але, поступово, кожен член курiня, або ватаги, зiбравши певнi кошти мiг завести власне господарство i заснувати самому, чи на паях свiй зимiвник i покинути курiнь, залишившись лиш номiнально його членом. "То вся та сила власникiв, середнякiв, про яких писав року 1734 Рондо, що рiдко котрий козак не має 10-20 коней, саме їм належали здебiльшого зимiвники та хутори, де зчаста по зимiвниках об'єднувалось декiлька хазяїв".
Паралельне існування окремих ватаг як на кооперативній, так і на приватній основі власності спостерігається на протязі всієї історії Запоріжжя. Більше того, в часи Нової Січі спостерігається помітне зростання останньої, бо збільшується число заможних людей, які прагнуть більшої самостійності і незалежності навіть від власної корпорації.
Зимові осередки перших ватаг добичників-промисловців, згодом, з промислових тимчасових баз, поступово перетворюються в багатопрофiльнi стаціонарні хутори-зимiвники фермерського типу ведення господарства в яких працює i проживає немало людей. Їх кiлькiсть звичайно залежить вiд розмiрiв господарства i його спецiалiзацiї. Значна кiлькiсть робiтникiв в зимівниках періоду Нової Січі вимагала й окремого житла про яке й пiклується в листi до Коша колишнiй запорожець Онуфрiй Лата
За часів "Нової Січі" можна спостерігати паралельне існування приватних господарств з господарствами кооперативної, а точніше пайової форми володіння. Така форма володіння найхарактерніша для новостворюваних зимівників, які утворювались на паях двома, або навіть трьома господарями. Той же запорожець Корж в своєму оповіданні згадує про те, що спочатку на хуторі його хрещеного батька Качалова під одним дахом жило три господарі, потім залишилось два, а з часом і останній їх компаньон заповідав по смерті свою частку його вихователю. Спільне, або пайове володіння окремими господарствами простежується і в документах архіву Коша. Так, військовий писар Глоба просив Коша дозволу на будівництво млина на річці Вовчій на греблі, яку вони спільно з козаком Федором Колотнечею мали.
До речі, далеко не всі співволодільці мали такі добрі стосунки як вихователь Коржа зі своїми компаньонами. Маємо приклад дворічної судової тяжби між козаками-співволодільцями Мишастівського куреня Грицьком Шульгою та Конеловського куреня Самійлом Носом, які розсварившись дійшли до крайнощів. Військовий суд присудив С.Носу відшкодувати Г.Шульзі 730 овець з урахуванням 10 річного приплоду "за продержание".
В XVI ст., як пише I.Карелiн: - "...вихiд русiв з мiсць свого проживання вiдбувався не масово". Це здiйснювалось органiзованими ватагами. В XVII ст. також "загроза татарських набiгiв не сприяла стихiйним переселенням поодинцi, та й феодальне гноблення в Речi Посполитiй викликає масовi невдоволення українцiв." Навряд чи в цей період до запорожців йшли одиниці, як зазначає автор, бо звідки б вони мали джерело своєї військової звитяги? А саме в цей період Запорожжя досягло свого найвищого розквіту і військової могутності. В XVIII ст., цi переходи стають ще бiльш масовими. "З 1768 по 1774 рiк втекло на Запорiжжя 3408 чоловіків i 1496 жiнок. А тiльки за 1775 рiк в складеному Чертковим "екстрактi" позначено втiкачiв - 5374 чол." - пише Н.Полонська-Василенко. Це становить 10% вiд всiх мешканцiв Вольностiв i половину всього Вiйська Запорозького за даними В.М.Кабузана. Люд, що йшов на Сiч перед їїзруйнуванням, сiдав по зимiвниках, перебувши тутечки, вiн заводив власнi зимiвники, господарства, родини, укладав слободи.
Відоме твердження запорожця Розсолоди про те що, проста голота не затримувалась в зимiвниках. Сiромахам найкраще жилося в Сiчi... статечнi козаки не шанували голоти.., а у Січі густо було голоти, там вона й право своє мала… у Січі козаки жили й годувалися вкупі, не слід сприймати цілком однозначно. Голота скупчувалась по куріням в міжсезоння, коли в зимівниках не було попиту на додаткову робочу силу. Влітку ж більшість з голоти, шукаючи додаткового заробітку та харчування розходилась по зимівниках і наймались до роботи.
Отже, можна стверджувати, що зимівник, як господарський осередок виник разом з першими колонізаторами-добичниками і був одною з найдавніших інституцій козацтва. Він завжди відігравав ключову роль в колонізаційних процесах на Півдні України і був першоосновою господарської діяльності запорожців. Саме зимівник став прообразом Січі. В ньому концентрувалось економічне життя Вольностів. В зимівнику протікали доволі складні процеси. З одного боку він був носієм традицій козацтва, а з іншого - рушієм соціально-економічних перетворень. Тому роль цієї найдавнішої інституції в історії козацтва важко переоцінити. Питання вивчення як самого зимівника, так, в першу чергу саме економічної історії Запорозького козацтва залишається досить актуальними.
Loading...

 
 

Цікаве