WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зимівник в колонізаційних процесах Південної України - Реферат

Зимівник в колонізаційних процесах Південної України - Реферат

колонізація йшла на південь по великих річкових долинах, а згодом і з заходу на схід і зі сходу на захід між Доном, Дніпром, Бугом і Дністром, заглиблюючись в степ і наближаючись до водорозділів по головним притокам цих великих річок. " Вільна селянська колонізація йде вниз по Дніпру й його головним притокам розселяючись хуторами по берегах цих річок й осідаючи в степових балках"- писав І. Житецький. За його словами головними зайняттями цього населення було рільництво, пасіки, полювання, рибальство і т. інш.
З актових матеріалів і з тогочасних міських люстрацій видно, що гурти, або ватаги добичників-колонізаторів формувались переважно з мешканців Києва, Канева і Черкас, хоча багатства степу приваблювало сюди і мешканців Волині, Поділля, Галичини. Ватаги киян і черкасців, в 1492 році напали під Тягинею на турецький корабель, а через два роки "…козаки з Черкаського городка потоптали…" московських послів. Ті ж черкасці "…мали свої входи на дніпровських порогах і притоках Дніпра від Ворскли до Самари, куди і відправлялись озброєними ватагами, тоб то артілями". Ясно, що ці ватаги в своїх уходах мали свої бази-осередки, схожі на перші Січі, хоча насправді це були зимові стани, або просто зимівники.
У XVI столітті береги Ворскли й Хорола - це "…уходи київських, канівських й черкаських козаків - тут вони займались звіро-риболовством". Краще них ніхто не знав кордонів, а тому саме їм і доручено було їх визначати і встановлювати. В 1540 році саме вони - "…старі кияни, черкасці та канівці…" й змогли детально описати кордони, згадавши що відбувалося це ще за часів князя Семена Олельковича (1455-1471р.р.) під проводом черкаського намісника Свиридова. Але чи означало це, що члени цих ватаг були мешканцями міст, тобто були міщанами, чи мається на увазі не місто чи містечко, а місцевість? За думкою О.Я. Ефименко, це населення було міським тільки за місцем проживання, насправді ж воно було сільським за формами господарювання і ховалось за міськими мурами лише в разі небезпеки.9 Однак це аж ніяк не проливає світло на поставлене питання. Навряд чи ремісники або торговці міст могли дозволити собі надовго кинути свої справи заради вигідного, але досить ризикованого і не завжди певного прибутку від "уходів". Власне як і селяни не могли покинути свої наділи без догляду не зібравши врожай. "В акті 1499 року, - писав П.Куліш, ці підприємці називаються козаками і відрізняються від купців, котрі приїхавши до Києва, зупинялись як і козаки на подвір'ї".
Отже, і серед міщан, і серед селян тієї чи іншої території повинна була існувати якась резервна група чи "армія праці" з безземельних селян, або збанкрутілих торговців чи ремісників. Саме з цієї "резервної армії праці" і вербувалися ватаги в кожному конкретному регіоні. Щоправда, сучасний дослідник С.Леп'явко висунув так звану "боярську теорію" походження козацтва, яка ніяк не суперечить висловленій думці, бо навряд чи саме виключно служиле боярство склало кістяк козацької корпорації. Воно могло лиш очолити цей загальний процес, ініціювати його, але ніяк не стати головною рушійною силою. Бо як зазначає сам автор, ця дрібна військово-служила група була тотожна козацтву за своїми суспільними функціями. Але ніяк не господарськими. Степові промисли вимагали в першу чергу наявність саме унікальних господарських здібностей, а потім вже військово-служилу "кваліфікацію".
Інша справа - хто ініціював збори такої ватаги. Для формування ватаги потрібно було мати авторитет, а його гарантом міг бути: по-перше влада вищого над нижчим, по-друге, кошти, і по-третє - досвід, який мав вирішальне значення. Ідеальним було поєднання всіх цих умов в одній особі. Такими особами були старости прикордонних міст. Але чи для всіх вони були авторитетом? Чи може вони тільки мали відповідні кошти для організації таких гуртів? Чи вистачало їм досвіду господарювати в уходах, а не тільки воювати? Чи над усіма вони мали владу? Напевно що ні. Адже поруч з іменами прикордонних старост в актових матеріалах фігурують імена інших ватажків. Так, нападом на московських послів у 1489 році на Тавані керували "…пана Юрьєва люди Пащевича, в головах Богдан, да Голубец, да Жила со многими людьми." За 1503 роком польський хроніст Пясецький згадує про Щурову козацьку роту в Черкасах. В 1508 році під командою "славного козака Полюса-русака" козаки розбили загін татар. М.Е.Слабченко вважав давній переказ про Семен-козаків "зовсім правдоподібним" і додавав сюди гурти, а точніше куріні якогось Василя Чорного і Семена Гузенка. З тією тільки різницею, що говорив він про промислові, а не мілітарні ватаги, які почали діяти і стали домінувати з 1478 року "коли кримський юрт втратив самостійність і ним заволоділи турки". Їх ватажками, а можливо й організаторами були не старости і магнати, яких здається дещо передчасно оголосили першими гетьманами - фундаторами козацтва і піонерами колонізації. Вони якраз представляли другу хвилю колонізації - чисто мілітарну, а не господарську. І про це свідчать числені скарги міщан і козаків на старост, які намагаються витіснити їх з займищ, як це було в 1523 році на Звонецькому порозі з його урочищами.
Що стосується коштів, то саме їх відсутність і примушувала старост займатись грабіжницькими походами, а не організовувати промисли, які з меншим ризком давали більш певний прибуток. Яскравий приклад - Д.Вишневецький, якого в степи штовхають далеко не блискуючі фінансові справи підірвані тривалими тяжбами з сусідніми магнатами.
В той же час селяни, за думкою О.Я.Єфименко, в умовах надання певних пільг для залюднення новопожалуваних прикордонних маєтків, часто були "багатші і пишнейши, нижлі пан." Не викликає сумніву, що простолюдини мали відповідні кошти для організації ватаг. Саме про таких хазяїв М.Е.Слабченко писав: "окремі хазяї, що провадили рибальство, складалися в невеличкі компанії, котрі зібравши відповідні суми, наймали від себе артіль-тафу в 15-20 чоловік. Такі артілі були і досить числені і добре організовані." Наймали і ватага-провідника, хоча не виключається можливість і того, що її міг очолити і один з компаньонів. Така артіль могла формуватись і на родинній основі з близьких і далеких родичів. Її міг спорядити і один господар. Не виключено, що вона могла скластись і стихійно з небагатих людей.
Отже маємо дві форми власності на яких ґрунтувались ці артілі: кооперативну і приватну, але ніяк не общинну. А значить, різнилися й умови на яких реалізувалися взаємостосунки членів цих ватаг. М.С.Грушевський вважав що "…основною клітиною була військово-промисловаватага з кількох по кількадесят душ з своїм старшим і являла собою рід "кооперативної форми" господарювання громадою з поділом здобичі." При такій формі власності всі члени ватаги були рівні, а обраний ними ватажок був "primus inter parеs". Тут на перше місце виходив досвід який давав ватажку право ставитись до членів гурту по по-батьківськи - не тільки опікуючи і навчаючи, але й вимагаючи. В такого батька є незаперечний авторитет і все що його підпирає - добровільно вручена йому всіма членами ватаги влада, спільні кошти, або знаряддя, і нарешті - досвід, який забезпечував можливість обійняти посаду отамана-батька.
Об'єднані загальною метою, засобами її досягнення, спільною корпоративною власністю на знаряддя, спільно обраним ватагом-батьком, та ще й единою промисловою територією - така ватага або артіль була й справді як одна сім'я чи родина, як староримська "curia", навіть якщо в ній і не було кровних родичів. Але члени цього
Loading...

 
 

Цікаве