WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства - Реферат

Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства - Реферат

Запорожжi. Ставлення ж козакiв до бiльшостi священикiв можна охаракте-ри-зувати скорiше як рiвноправне, нiж шанобливе. Серед козакiв ходила приказка, по-чута ченцем Леонiдом: "На безлюддi i пiп людина. Коли попiвський вiз загрузне в бо-ло-тi i коли нiкому його рятувати... то i пiп, а часом i протопопа, в якому ляхи находять пiв-тора хлопа, лiзе в болото, як i пономар" [32;48-49].
Досить часто козакiв i духовних осiб пов'язували суто дiловi справи. Запорожцi, йду-чи в походи, iнколи доручали священикам зберiгати їхнi грошi. Так, у 1773 р. священик Олександрiвської фортецi Роман написав розписку про отримання на збереження 40 кар--бованцiв вiд кiлькох запорозьких козакiв [43;24156]. 8 грудня 1774 р. вiйськовий ста-ршина Лук'ян Великий, вирушаючи в похiд, доручив кодацькому священику Василiю 2000 карбованцiв для того, щоб той роздавав їх пiд проценти в позику [48;356]. Не мож-на погодитися з висновком Д.I.Яворницького про те, що нiде з такою повагою не ста-ви--лися до духовенства, як на Запорожжi [41;772]. Багато хто iз козакiв, не вiдчуваючи щодо духовних осiб великої поваги, вважав за можливе чинити їм утиски, навiть грабу-вати їхнє майно. Кошовий отаман Григорiй Федоров, знаючи таку особли-вiсть вдачi деяких запорожцiв, в iнструкцiї, виданiй старшинi Бугогардiвської паланки, наказував: "... вам з усiєю командою священика, дячка i пономаря нiчим не ображати" [27;54].
Причинами суперечок мiж запорожцями i духовенством в багатьох випадках ставали майновi питання i образи, якi козаки чинили духовним особам. У 1773 р. точився кон-ф-лiкт за право користування землею мiж запорозькими священиками Кущинським i Зе-ле-нським з одного боку i самарським полковником Петром Рябим та священиком Тар-лов-ським - з iншого [48;340]. В тому ж 1773 р. священик Iоан Гамалiя скаржився до Староко-дацького духовного намiсного правлiння i до Коша на запорожця Резанцова. Довгий час точилася суперечка мiж воронинським iєреєм Тимофiєм Васильовичем i сiчовим козаком Гаркушею. Останнiй звинувачував iєрея в привласненнi милостинi, яка була пожертву-вана на Воронинську церкву [43;6369].
Запорожцi, якi входили до розбiйничих груп, серед iнших грабували i православних духовних осiб. 28 сiчня 1752 р. пiд час подорожi до Сiчi за купiвлею риби був пограбо-ваний запорожцями ченець Нехворощанського монастиря [48;25]. Козаки, якi в 1744 р. здiйснювали набiги на Чигиринське староство, перед цим обiкрали пасiку ченця Києво-Софiйського монастиря [3;38-39]. За легендою, розбiйники зробили спробу пограбувати навiть старця Дороша, прагнучи забрати у нього грошi, що були зiбранi на пожертву-ван-ня монастирю [17;61-62].
Отже, ставлення частини запорожцiв до духовних осiб було далеким вiд шанобли-во-го. Це, певно, i дало князю Мишецькому пiдстави казати: "Iншi ж козаки пред ними (священиками - I.Л.) пошану мають, а iншi грубi бiльше досаждають, нiж почитають" [22;21]. Запорозьке духовенство, маючи таку своєрiдну паству, прагнуло пристосуватись до неї. Помiрковане ставлення духовенства до вчинкiв запорожцiв значною мiрою пояс-ню-ється тим щедрим матерiальним утриманням, яке воно отримувало вiд козакiв. Духо-венство перш за все прагнуло догодити кошовому керiвництву. Пiд час подорожей вiй-ськового керiвництва територiєю Вольностей духовнi особи тих населених пунктiв, якi повиннi були бути вiдвiданими, виходили назустрiч в урочистому вбраннi [26;55]. Пере-буваючi на Сiчi ченцi не минали нагоди особисто поздоровити вiйськове керiвництво зi святами, перемогами i видатними подiями в життi Запорожжя [15;10].
Духовнi особи, якi перебували на територiї Вольностей, прагнучи одночасно дого-ди-ти козакам, задовольнити їхнi духовнi потреби i отримати якомога бiльше милостинi, ходили по куренях i хатах, де благословляли запорожцiв, "хоча i не тверезих" [15;6].
Духовенство на Запорожжi вступало в спiлкування навiть з козаками, що займалися розбоєм. Так, священик Даниїл Левицький, який їхав на Сiч до свого родича, зустрiв розбiйникiв i дав їм хлiб, горiлку i мед. Козаки ж дали Левицькому трьох коней, нака-за-в-ши вiддати їх на користь церкви [29;83-89]. Спiлкувався з розбiйниками i КирилоТар-ло-вський. Пiд час своїх тривалих блукань вiн зустрiвся з Гаркушею, провiв з ним "спа-сен-нi бесiди", завдяки чому розбiйник покаявся [16;578]. За легендами, проявив турботу про грабiжникiв i старець Дорош, який порадив гайдамаковi, як вилiкувати руку, i дав на дорогу їжу [17;61-62].
Запорожцi, особливо старшина, звикли до того, що духовенство виказувало до них шану. Коли начальник сiчової церкви донiс кошовому керiвництву, що диякон Святко-всь-кий лаяв непристойними словами кошового, суддю, осавула, писаря, пушкаря i дов-би-ша, останнi не повiрили i пропустили "все мимо вух" [32;54-55].
Отже, в перiод Нової Сiчi козацтво, славлячись своєю щедрiстю щодо ре-лiгiйних споруд i духовних осiб, щиро вiрячи в Бога, в бiльшостi випадкiв шанобливо ставилось до храмiв Божих. Причиною цiєї шани, мiж iншим, було те, що запорозькi цер-кви, бу-дучи мiсцем для задоволення християнських потреб, виконували цiлий ряд iн-ших фун-кцiй. В той же час запорожцi в деяких випадках порушували загальноприйнятi правила поведiнки в церквi, керуючись в своїх вчинках у першу чергу мiркуваннями за-хис-ту своїх iнтересiв i безпеки.
Козацтво, з великою шаною ставлячись до деяких представникiв духовенства, слiду-вало їхнiм порадам. Проте причиною цього була не стiльки повага до духовного сану, скiльки яскравi особистостi таких духовних осiб, збiг їхнiх iнтересiв з iнтересами Вiйська. Коли дiї духовенства йшли всупереч цим iнтересам, то у цих випадках такiй дiяль-но-с-тi запорожцями суворо клався край. Проте духовенство, яке перебувало натериторiї Вольностей, було матерiально зацiкавлене в пiдтримцi дружнiх стосункiв з козаками. Тому воно прагнуло догодити цiй унiкальнiй парафiї i досить рiдко вступало з нею в кон-флiкти.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛIТЕРАТУРА
1. Андриевский А.А. Запорожские выборы и порядки половины XVIII в. // Киевская стари-на.- № 5. - 1883.
2. Андриевский А.А. Комиссия 1749 г. для разбора разных претензий татар и запорожцев. - К., 1894.
3. Андриевский А.А. Материалы для истории Южнорусского края в XVIII столетии (1715-1774). - Одесса, 1886.
4. Апанович О.М. Розповiдi про запорозьких козакiв. - К., 1991.
5. Беднов В.А. К истории бывших запорожских старшин и козаков. - Екатеринослав, 1915.
6. Бiднов В. Сiчовий архiмандрит Володимир Сокальський, в народнiйпам'ятi та освiтленнi iсторичних джерел // Записки НТШ. - Т. CXLVII. - Львiв, 1927.
7. Власовський I. Нарис iсторiї Української православної церкви. - Нью-Йорк, 1977.
8. Гаденко А.П. Азовское козачье войско (1830-1865). - 1912.
9. Герасименко Н. У маєвi знамен. Київо-Межигiрський монастир i Запорозька Сiч // Лiтера-турна Україна. - 1991, 16 травня..
10. Голобуцкий В. Запорожское казачество. - К., 1957.
11. Кащенко А. Оповiдання про славне Вiйсько Запорозьке низове. - Днiпропетровськ, 1991.
12. Кондратович Ф. Задунайская Сечь. - К., 1883.
Loading...

 
 

Цікаве