WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства - Реферат

Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства - Реферат

дячок Кам'янської Рiздва Богородицi церкви Леонтiй Афанасiїв, по-номар тiєї ж церкви Григорiй Iванов, iєрей Романкiвської Успенської церкви Єфимiй Сербиненко, Кам'янської Преображенської церкви священики Григорiй Iванов i Ми-хай--ло Власов. До запорозьких козакiв у минулому належали i iєрей Самарчицької Свя-то-тро-єцької церкви Стефан Iванов, дяк Святотроїцької церкви Iван Шуліка, пономар тiєї ж церкви Андрiй Застава, диякон Старокодацької Михайлiвської церкви Якiв Чай-ков-сь-кий, Кам'янської церкви Рiздва Богородицi iєрей Леонтiй Калеников, дяки Роман-кiв-сь-кої Успенської церкви Iлля Стефанов i Iаков Бiлий, дячок Курилiвської Георгiївсь-кої церкви Андрiй Бардак.
Серед iнших духовних осiб, що в 1772 р. служили при названих дев'яти запорозьких церквах, 10 були синами духовних осiб з Лiвобережної України i Запорожжя, 6 вийшли iз посполитих i 1 прийшов з Лубенської сотнi Чернiгiвського полку. Походження ще од-нiєї духовної особи залишається невiдомим [34;35-42].
Судячи з наведених даних, бiльшiсть духовних осiб при запорозьких церквах похо-дила з козакiв. Тому стають зрозумiлими тi тiснi стосунки, що iснували в перiод Нової Сiчi мiж козаками i запорозьким духовенством, а також неординарне розумiння запо-розь-кими козаками специфiки виконання священицьких обов'язкiв.
Запорожцi, часто знаходячись в довгих походах, iнколи не мали можливостi задово-ль-няти свої духовнi потреби за допомогою священикiв, i тому обов'язки останнiх часто виконували самi козаки. Зрозумiло, що це робилося з багатьма вiдхиленнями вiд кано-нiч-них православних норм, згiдно розумiнню козакiв. Так, запорожцi, що вмирали пiд час походiв, не маючи поруч себе священикiв, "сповiдались Богу, Чорному морю i своє-му отаману кошовому" [37;262]. В часи, коли Запорожжя спустошувала чума i духовен-ство частково вмирало, а частково розходилося, козаки змушенi були ховати померлих без участi духовних особ i самi "бувають, правда, по нуждi... попами" [32;49].
Саме пiд впливом таких обставин, i скорiш за все в часи, якi передували Новiй Сiчi, коли церков на територiї Запорожжя було досить мало, i виникли серед запорозького козацтва пiснi, в яких були слова: "Славнi хлопцi-запорожцi Вiк звiкували - попа не видали..." [10;125], "Були у нас хлопцi - славнi запорожцi, Та не бачили зроду попа..." [12;82].
Деякi iз запорозьких козакiв, вирiшивши вiдiйти вiд мирського життя i присвятити себе служiнню Боговi, йшли в степи i лiси, вiддаленi вiд населених мiсць. Там вони бу-дували невеликi скити i ставили iкони. Звичайно, що такi пустельники не мали духов-ного сану i служили Боговi за власним розумiнням. Таке явище отримало назву "ди-кого попівства", бо, за висловом ченця Леонiда, "запорозькi козаки, що мешкають в степах, по зимiвниках, самi собою робились нелюдьми, часто бувають i попами" [32;49]. Серед таких людей досить вiдомими на Запорожжi стали Семен Коваль i Дорош. Остан-нiй, колишнiй осавул, ще близько 1730 р., тобто до заснування Пiдпiльненської Сiчi, пере-селився з Великої Тернiвки до лiсу, що належав Самарському монастирю. Там вiн завiв власну пасiку, прибутки вiд якої жертвував на бiдних i Самарську обитель. Колиш-нiй осавул влаштував невеличку каплицю з iконою святого Миколи i лампадою. Там вiн щоденно молився, а кожної суботи, за допомогою iєромонахiв, що приходили з Самар-ського монастиря, служив вiдкритi панихиди про врятування i заспокоєння душ помер-лих ченцiв. До Дороша на бесiди приходили не лише мешканцi прилеглих зимiвникiв, але навiть татари i ногайцi [18;320]. Причину великої популярностi Дороша серед запо-рожцiв слiд шукати не лише в його релiгiйностi. Феодосiй Макарiєвський повiдомляв, що колишнiй осавул був досить "вчений по духу свого часу i багатознаючий" [18;320]. Запорозькi козаки, якi завжди тяглися до знань, ходили до Дороша не лише для моли-тви, а й для задоволення своєї допитливостi. Такi яскравi особи, як Дорош, додавали в очах запорозьких козакiв авторитету людям, присвятившим себе служiнню Боговi, спо-ну-кали багатьох козакiв якщо не послiдувати їхньому прикладу, то хоча б жертвувати на храми Божi.
Серед запорожцiв, що вiдчували потяг до яскравих, освiчених людей, цiлий ряд ду-хов-них осiб, що прибули на Запорожжя з Києва i монастирiв Правобережної та Лiвобе-реж-ної України, набув досить великої популярностi. Такi особи iнодi мали досить вели-кий вплив на населення Запорозьких Вольностей.
Серед духовних осiб, до яких запорожцi ставилися з великою повагою, був Кирило Тарловський. Ця неординарна людина на момент прибуття до Запорожжя вже мала до-сить великий життєвий досвiд. Народжений в родинi священика Козелецької Миколаїв-ської церкви [14;577], Кирило Тарловський по досягненнi вiдповiдного вiку на правах дворянина вступив до гвардiї, де за короткий строк отримав офiцерський чин. За якусь провину Тарловський був розжалуваний i пiшов у вiдставку як рядовий [21;822]. Освiту вiн отримав в Київськiй духовнiй Академiї. По закiнченнi навчання Тарловський був священиком спочатку при Козелецькому дiвочому монастирi, а пiзнiше при Микола-ївськiй церквi. В 1744 р., по дорозi в Київ, Козелець вiдвiдала iмператриця Єлизавета Петрiвна, i, згiдно з легендою, Тарловський з'єднав її тайним шлюбом з графом Розу-мовським [33;3]. Iмператриця взяла отця Кирила до Петербурга i призначила вчителем i духовником до нещодавно прибулої до Росiї принцеси Ангальт-Цербтської, майбутньої iмператрицi Катерини II. Внаслiдок придворних iнтриг, в яких отець Кирило взяв бiк Петра III, вiн попав в опалу Катерини i змушений був тiкати до Києва, де згодом став ченцем Києво-Печерської Лаври. Саме в якостi ченця Тарловський здiйснив подорож по Лiвобережнiй Українi i Запорожжю. Причиною, за якою вiн залишив Лавру i вiдпра-вився бурлакувати, Л.Мацеєвич вважав бажання "удосконалення в духовному життi" [21;823]. Д.Яворницький бачив причину у вiдвiданнi Лаври Катериною II. Пiд час подо-рожi по Запорожжю Кирило Тарловський зустрiв козакiв, якi побачили в ньому "знавця право-славної вiри" [21;823]. Певно, пiд час бесiди з Тарловським козаки довiдались i про його бурхливе минуле, а також мали можливiсть оцiнити ораторськi здiбностi свого спiвбе-сiдника. Саме з огляду на це отцю Кирилу i було запропоновано поїхати до Сiчi i стати священиком при Покровськiй церквi. Тарловський погодився: "Бути по Божому - згоден перед Богом молитися про добробут вашого Коша" [21;823], - i поїхав до Сiчi. Два тижні запорожцi придивлялися до "дикого попа", "випробували" його, пiсля чого вирiшили про-сити київського митрополита рукопокласти Тарловського во священика до Покров-сь-кої церкви. Київський владика виконав прохання Коша, i отець Кирило роз-по-чавдiяль-нiсть по виправленню "добропорядностi й релiгiйностi запорожцiв" [21;824]. Проте Тар-ло-вському не вдалося довго затриматися на Сiчi. Певно, переховуючись вiд переслi-ду-вань Петербурзьких ворогiв [14;578], отець Кирило знову пiшов мандрувати по Запорож-жю, проповiдуючи серед його населення. Вже пiсля скасування Сiчi Тарловсь-кий, за про-ханням губернатора Черткова, був пробачений Катериною II i навiть отри-мав звання лейб компанiї
Loading...

 
 

Цікаве