WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

отримували від російського уряду. У підтвердження дружніх намірів по відношенню до запорожців хан відпустив з полону 70 запорожців і 5 мешканців Лівобережжя [95, 451 - 452]. Відмова Коша мала призвести до нападу татар на Запорожжя [1, арк. 8 - 9].
Кошовий отаман Петро Калнишевський повідомив про ці факти безпосередніх своїх начальників - президента Малоросійської колегії П. Рум'янцева, начальника Української укріпленої лінії генерал-майора О. Ісакова та київського генерал-губернатора Ф. Воєйкова і запевнив, що Військо Запорозьке низове, дотримуючись присяги і закону, залишається вірним Росії, а в разі руху татар до кордонів буде чинити опір і на турецькі пропозиції не пристане [1, арк. 5].
17 грудня 1768 року Катерина ІІ в листі до П. Рум'янцева писала, що до неї через Польщу дійшло повідомлення про присутність на Січі французького агента Тотлебена (якого перед цим було вигнано з російської служби) для збурення запорожців проти Росії. Відряджені П. Рум'янцевим для арешту Тотлебена офіцери повернулися із Січі ні з чим [67, 216]. П. Рум'янцев у листі до Катерини ІІ писав: "Не вкладається те в моєму розумінні, як би міг султан такого емісара відрядити прямо і явно до цього Війська, не маючи запевнень і приводу. … Не можу уявити, яку можна було б листування у цій матерії продовжувати підданому з ворогом, яка при нинішніх обставинах скільки пересудів зробити може височайшим інтересам Вашої Величності з міркувань, що Військо Запорозьке не одноземці, а різних націй складають народ" [97, 299].
Уряд не став вимагати від Запорозького Коша пояснень відносно того, що ворожий посланець перебував декілька днів на Січі і був відпущений до султана з листом від Війська Запорозького низового, а не переданий до рук київського генерал-губернатора, як те належало зробити. Навпаки, уряд подякував за надану інформацію і дав доручення схиляти татарські орди до переходу під російську протекцію [25, 9 - 16]. Таким чином, Військо Запорозьке низове, не являючи значної воєнної сили, грало помітну роль у політиці Петербурга на Півдні. П. Рум'янцев з цього приводу писав: "Одне їх Військо не скільки важливе для захисту кордонів, скільки привабливе іншим державам" [97, 299]. Але як би там не було, зносини Коша з Туреччиною і донос Павла Савицького уряд не випустив з поля зору, і в 1775 році, посилаючись на ці випадки, звинуватив Військо Запорозьке низове у зраді [30, 565].
Невдовзі Тотлебена було поновлено на російській службі [48, 124]. З огляду на це, можна припустити, що Тотлебен у 1768 році був подвійним агентом і діяв виключно на користь Росії, дискредитуючи Військо Запорозьке низове в очах європейської спільноти.
Основним джерелом, на яке посилались дослідники XIX століття стосовно зносин запорожців з Тотлебеном, були "Записки" барона Тотта, який був французьким резидентом при дворі кримського хана і брав безпосередню участь у воєнно-політичних діях 1768 - 1769 років. Проте "Записки" Тотта були взяті під сумнів у Франції та Німеччині ще сучасниками і колегами Тотта [48, 125]. Російський історик В. Смирнов, досліджуючи історію Кримського ханства XVIII століття, вказував на те, що свідчення барона Тотта не збігаються з архівними документами Кримського ханства [96, 257]. До того ж, стосовно таємних зв'язків Коша з Кримом та французькою агентурою, не виявлено жодного документа.
Водночас треба зазначити, що бунт сіроми у грудні 1768 року не може бути пов'язаний з діяльністю ворожої агентури на Січі. Факт нападу татарської орди на Запорожжя у січні 1769 року спростовує будь-які спекуляції окремих дослідників з цього приводу. Твердження Тотта про те, що нібито Кіш на початку війни всерйоз розглядав пропозиції Порти і діяв узгоджено з татарами, не можуть бути доказом "зрадницьких тенденцій" запорожців, оскільки перші повідомлення про стосунки останніх з Тотлебеном надійшли з Польщі, у чому чітко розпізнається контрінформація з боку антиросійської опозиції польських магнатів і турецько-татарської верхівки.
В указі Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі стосовно виступу сіроми на початку війни говориться, що рішення про ліквідацію було прийняте "не менше як за образу Нашої Імператорської Величності через вчинки і нахабство, вчинене від цих козаків у непокорі Нашим Височайшим повелінням" [30, 560]. Стосовно нападу татар у 1769 році на Запорожжя і Новоросійську губернію у цьому ж указі говориться, що "на самому початку останньої з Портою Оттоманською війни багато запорозьких козаків замислили, забувши страх божий і винну Нам і вітчизні вірність, перейти на ворожу сторону, так і насправді ні звістки військам Нашим не подали вони про наближення до кордонів тодішнього кримського хана, а також йому в поході, скільки є, не зашкодили, будучи для того в достатніх силах" [30, 563].
Впродовж 1769 - 1770 років виступи козацької сіроми на Запорожжі не вщухали. Так, у 1769 році запорожці підтримали антиурядове повстання Дніпровського і Донецького пікінерних полків, яке було придушене на початку 1770 року. Упродовж грудня 1769 - березня 1770 років на Січі проти старшини виступили козаки Корсунськогокуреня. У цей же час частина козаків Щербинівського куреня планувала убити кошового отамана і військову старшину, вигнати російський гарнізон із Січі і підкоритися Туреччині. Через велику кількість змовників ця інформація дійшла до Коша і заколот було придушено в зародку [95, 444].
Упродовж існування Нової Січі по відношенню до протизаконних дій запорожців російське командування ставилось обережно. Усі конфліктні ситуації мали вирішуватись при представниках Запорозького Коша. І тільки у випадку, коли Кіш виключав козака з Війська, той підлягав російському судочинству [48, 21].
Таким чином, впродовж усього існування Нової Січі Військо Запорозьке низове не було зацікавленим у конфронтації з південними сусідами - турками і татарами. Ескалація російсько-турецьких збройних конфліктів призводила до протистояння рядового козацтва із старшиною та російським командуванням. Причина цього крилася в тому, що добробут запорозьких козаків полягав у мирному співіснуванні і торгівлі з Очаковом і Кримом, а бойові дії вели лише до спустошення краю.
Як показала селянська війна 1773 - 1775 років під проводом О. Пугачова, козацькі формування становили небезпеку для влади. Саме це й було причиною того, що уряд визначився у позиції до окремих воєнно-адміністративних структур, однією з яких було Військо Запорозьке низове. Єдиним козацьким військом, до якого уряд виявляв на той час прихильність - Військо Донське.
Це пояснюється тим, що відразу після розгрому повстання на Дону під проводом К. Булавіна 1707 - 1708 років цар Петро І провів у Донському козацькому війську корінні реформи. Зокрема головною особою став військовий отаман, який призначався на довічну службу царем. З 1738 року отаман підлягав Воєнній колегії. Старшини з виборних перетворились у жалуваних (призначених) і заснували канцелярію військових справ (підзвітну Воєнній колегії). Значення військового "кругу" з кожним роком слабшало. Вся влада зосередилася в руках козацької верхівки. На місцях, у станицях, старшини мали необмежені права. Для спостереження за настроями козацької маси уряд побудував фортеці Святої Анни на Дону і Дмитра Ростовського
Loading...

 
 

Цікаве