WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

грошову винагороду окремим командам, а також здобуті козаками трофеї, як доказ своєї перемоги над супротивником. Але слід зазначити, що упродовж 1771 - 1774 років, у цілому ряді випадків, Запорозький Кіш звертався із клопотаннями про нагородження старшин медалями до командувачів армій та високих сановників у столиці [11, арк. 59 - 61; 13, арк. 43]. Отже, на нашу думку, призначення медалей і грамот, заведених у регулярній армії, були для Війська Запорозького певним моральним заохоченням з боку російської влади, у тому числі і до майбутнього реформування (на зразок Слобідських козацьких полків).
Упродовж 1736 - 1768 років Запорозька Січ була не тільки базою формування повстанських загонів для дій проти польської шляхти на Правобережжі, а й одним із важливих центрів гайдамацького руху. За великим рахунком, на Запорожжі проти гайдамаків виступала лише старшина, яка, обставляючи себе розкішшю на зразок російських поміщиків та польської шляхти, боялася зіпсувати стосунки з урядом [64, 315 - 317, 322; 81, 107 - 108; 93, 143, 175 - 183]. Російський уряд був роздратований участю окремих запорозьких ватаг у національно-визвольному повстанні проти польського гніту на Правобережжі. До того ж офіційним приводом оголошення Туреччиною війни проти Росії стали події червня 1768 року, коли загін гайдамаків, у складі якого нібито були запорожці, переслідуючи польських конфедератів вдерся у м. Балту, яке належало кримському хану [74, 556].
На початку війни події на Запорожжі тримали російський уряд у напруженні. Так, 26 грудня 1768 року на Січі вибухнуло повстання сіроми, спрямоване проти запорозької старшини. Приводом до повстання була промова кошового отамана Петра Калнишевського на загальновійськовій раді, де запорозьку громаду було поінформовано про монарші повеління стосовно війни Росії з Туреччиною. Антиурядові настрої козацьких низів призвели до того, що озброєний натовп розігнав старшин, пограбував їх оселі і звільнив козаків, засуджених Кошем за гайдамацтво [63, 100; 95, 443]. Хоча каральному загону, який складався з російських солдатів і заможних запорожців вдалося розправитися із сіромою на Січі, повстання перекинулося на паланки, де козаки мали "пофалки" звільнити з Новосіченського ретраншементу заарештованих повстанців [63, 102]. Крім того, планувалася спроба прилюдно застрелити кошового з пістоля. Козака, який мав намір це зробити, старшинам вдалося заарештувати. У паланках сірома громила і палила оселі старшин. Місцева адміністрація не могла впоратися з грабіжниками [63, 103] Таким чином, повстання грудня 1768 - березня 1769 року засвідчило, що запорозьке рядове козацтво, виступаючи проти старшини і політики російського уряду щодо запорозьких земель, не бажало брати участі у черговій війні з Османською імперією.
Після ліквідації інституту гетьманства і з початком адміністративно-територіальних реформ на Лівобережжі і Слобожанщині протягом 1764 - 1765 років політика російського уряду по відношенню до Запорозької Січі була спрямована на звуження автономії низового війська. Крім того, з утворенням Новоросійської губернії на базі Бахмутської провінції, поселень Української укріпленої лінії, Нової Сербії, Слов'яносербії, Новослобідського, Полтавського і Миргородського полків утворилася потужна прикордонна лінія, яка відрізала Запорожжя від безпосереднього межування з Річчю Посполитою, Лівобережжям і Слобожанщиною. Через це втрачалась значимість Запорожжя як прикордонної окраїни імперії. Разом з цим, у другій половині 60-років XVIII століття посилилось захоплення запорозьких угідь військовими поселенцями Новоросійської губернії, число яких у краї постійно збільшувалось. Це викликало відчутну протидію козацької громади, яка всіма можливими заходами намагалась відстояти свої землі. Межові суперечки часто переростали у збройні сутички [56, 8 - 39]. Упродовж 1765 - 1775 років Запорозький Кіш наполегливо відстоював інтереси низового війська у Петербурзі [95, 391 - 410, 535 - 550].
З 1764 року Запорожжя підпорядковувалося ІІ-й Малоросійській колегії, президентом якої було призначено генерал-поручика П. Рум'янцева. Водночас прикордонна і розвідувальна служби Війська Запорозького низового залишались у компетенції київського генерал-губернатора, на посаді якого в означений період перебував генерал-аншеф Ф. Воєйков. Відразу після призначення на посаду П. Рум'янцев надіслав на Січ ордер, за яким перед запорозькою громадою ставилась вимога, щоб нових виборів старшини не було, а до указу на посадах залишалася колишня старшина на чолі з чинним кошовим отаманом Григорієм Федоровим. Запорожці зрозуміли ордер П. Рум'янцева, не підтверджений височайшою грамотою, як образу, оскільки наказ суперечив правам та привілеям низового війська. Козацька громада виборів не відмінила [95, 396].
Подальші заходи П. Рум'янцева щодо посилення контролю над Запорожжям викликали невдоволення як серед рядового козацтва, так і серед старшини. На початку 1765 року Козацька громада відрядила до імператриці Катерини ІІ депутацію з проханням "найдоватися під Іноземною колегією" [72, 70]. У ході цієї депутації запорожці сподівалися вирішити і питання захисту своїх територій від захоплення військовими поселенцями Новоросійської губернії. Депутацію очолив новообраний кошовий отаман Петро Калнишевський. Протягом 1765 - 1766 років депутати разом з кошовимотаманом відстоювали свої вимоги в урядових установах, але вирішення проблем Війська Запорозького низового затягувалось російською верхівкою і ніяких рішень прийнято не було [95, 393 - 398].
У січні 1767 року полковий старшина Війська Запорозького низового Павло Савицький написав донос на кошового отамана Петра Калнишевського, що той, приїхавши з Петербурга на Січ, мав розмову з військовим писарем Павлом Головатим, у ході якої було вирішено, що якщо найближчим часом прикордонні суперечки між Запорожжям і Новоросійською губернією уряд не вирішить на користь Січі, то вони виберуть у Війську двадцять "добрих молодців" і пошлють їх до турецького султана з проханням, аби той прийняв Військо Запорозьке низове під свою протекцію, а козацьку громаду сповістять, щоб усі були готові до походу, не впускали у свої кордони російські регулярні команди, а з турками та татарами жили "смирно і дружньо." Далі Павло Савицький писав, що військовий осавул після цієї розмови був відсутнім на Січі більше двох тижнів (ймовірно об'їжджаючи Запорожжя для обговорення ситуації з паланковою старшиною) [34, 204 - 205].
У 1768 році Запорожжя було втягнуте у політичні інтриги Франції, Туреччини, Криму і Барської конфедерації, направлені проти Росії. Зокрема турецький уряд, підбурюваний Францією, через кримського хана і ногайських мурз відряджав до Січі своїх посланців з листами, переповненими лестощами та запевненнями у дружбі, а то і неприкритими погрозами. Запорозькі старшини неодноразово зустрічались з окремими уповноваженими султаном посадовцями, які обіцяли Війську Запорозькому низовому у разі переходу під протекцію Порти "усі вигоди і достатнє жалування" [1, арк. 3, 7]. Стосовно "кондицій" з запорожцями домовлявся калга-султан. У разі згоди запорожці мали на знак своєї вірності турецькому султану першими напасти на росіян. За це запорожці мали отримувати в 3 - 4 рази більшу платню, ніж
Loading...

 
 

Цікаве