WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

мирний час. Таким чином, у перебуванні на Січі російського гарнізону була зацікавлена, перш за все, запорозька старшина, яка при допомозі росіян намагалася посилити свій вплив на рядове козацтво. Прямої ж воєнної необхідності в перебуванні невеликого загону з декількома гарматами не було. До того ж, запорозький та російський гарнізони розташовувалися окремо і жили кожен своїм закритим одне від одного життям.
Протягом усього існування Нової Січі за військову службу Військо Запорозьке низове отримувало від російського уряду щорічну платню.
Так, впродовж 1734 - 1736 років російський уряд виплачував Війську Запорозькому низовому 20.000 крб. щорічно. Розподіл грошей поміж старшинами Війська Запорозького відбувався згідно з посадовими окладами Війська Донського [28, 30 - 31; 32, 65]. З 1737 по 1738 рік Військо Запорозьке низове отримувало платню з казни Дніпровської армії, очолюваної генерал-фельдмаршалом Б. Мініхом. Внаслідок браку армійських коштів, сума виплат Війську Запорозькому низовому значно зменшилась і становила 7046 крб. на рік [31, 317, 318; 32, 295]. У 1739 році Військо Запорозьке низове отримало грошову платню з казни Азовської армії генерал-фельдмаршала П. Лассі. Отримана запорожцями сума становила 6.150 крб. [33, 169]. Кошти для виплати Війську Запорозькому низовому стягувались російським крігскомісаріатом з населення Лівобережжя і Слобожанщини. Забезпечення Дніпровської армії Б. Мініха проводилось за рахунок лівобережних полків, а Азовської армії П. Лассі - від слобідських [18, 92]. Таким чином, передача урядом відповідальності за фінансові розрахунки з Військом Запорозьким низовим на командувачів арміями призвела до порушення умов договору, підписаного у 1734 році у м. Лубнах, що, перш за все, вдарило по рядовому козацтву. Внаслідок цього, козаки, невдоволені такою позицією уряду, мали підстави не вважати себе зобов'язаними щодо ревного виконання своїх обов'язків російській короні.
Впродовж 1737 - 1739 років частина жалування, видана командуванням Війську Запорозькому низовому призначалась для таємної роздачі курінним отаманам. При цьому російський штаб-офіцер мав їм нагадувати, щоб вони, з огляду на таку милість, "…утримували себе в усякій вірності і належно дбали, щоб через їх нагляд …козаків було у походах щонайбільше" [31, 318]. Суми, отримані старшинами, залишались такими ж, як і в 1734 - 1736 роках. Отже, рядові козаки майже нічого з тої платні не мали. Підтвердженням тому є той факт, що російська сторона протягом останніх трьох років війни "публічно" видавала запорожцям щорічне жалування у розмірі 4.000 крб. [31, 317; 32, 295; 33, 169]. Обурені "таємною роздачею", рядові козаки вчиняли бунти, відбивали отримане на Військо жалування і ділили поміж собою. Під час цих бунтів "сірома" відбирала у старшини не тільки щойно отримане жалування, а й усе майно, яке тільки знаходила на Січі, залишаючи останнім лише одяг і зброю [32, 23]. У 1739 році Б. Мініх у донесенні до імператриці Анни Іоаннівни писав, що 20 червня під час роздачі жалування рядові козаки, прознавши про таємне отримання старшинами грошей, як кошового, так і старшин жорстоко побили і не тільки отримані, але і власні їх гроші та інше майно позабирали. В рапорті генерал-майора М. Братке (Брадке) з цього приводу показано, що "…цей Тукала і з кошового отаманства скинутий і, лежавши декілька днів хворим, помер" [33, 169]. Втрачені старшинами в результаті цих бунтів гроші російське командування компенсувало з армійської казни [32, 65, 71; 33, 169].
Протягом 1740 - 1741 років щорічна платня Війську Запорозькому низовому залишалась у межах 6.150 крб. З 1742 по 1758 рік уряд щорічно виплачував лише по 4.660 крб. З 1759 по 1774 рік розмір грошового жалування становив 6.660 крб. [86, 125 - 129]. При розділі річної грошової платні упродовж 1740 - 1769 років кошовий отаман отримував 70 крб., військовий суддя - 60, військовий писар -50, військовий осавул - 40, курінні отамани - по 27 крб. [95, 156; 104, 304]. Якщо взяти до уваги те, що після розділу платні сума, отримана рядовим запорожцем, дорівнювала 30 - 70 копійкам (для порівняння - кінь коштував 20 - 40 крб.), то отримання щорічного жалування було для козаків простою формальністю і ніяким чином не могло забезпечити їх потреб.
Співвідношення отримуваних коштів від російської сторони у Війську Запорозькому низовому між старшинами і рядовими козаками разюче різнилося. Цього не було в інших козацьких військах імперії. Так, наприклад, у середині XVIII століття в Терському козацькому війську річна грошова платня військовому отаману становила 30 крб., станичним отаманам - по 17, а рядовим козакам - по 12 [92, 192].
З 1770 року за особистим розпорядженням імператриці Катерини ІІ козаки, які були безпосередньо задіяні у поході, мали отримувати від командування армії додаткову помісячну платню. Рядовий запорожець щомісяця мав отримувати 1 крб., отамани і хорунжі - по 1 крб. 50 коп., полковники - по 8 крб. 33 коп., кошовий отаман - 16 крб. 66 коп. Російське командування "рекомендувало" видавати козакам гроші за списками [89, 287]. Однак Кіш продовжував практику "роздач" по куренях команд [19, арк. 26 - 33]. У рескрипті командувачу Другої армії П. Паніну від 19 березня 1770 року Катерина ІІ наказала підвищити запорожцям платню і виділити з армійської казни кошти "на пожалування Війську Запорозькому грошового нагородження, рівного донським і малоросійським козакам, на час дійсного його поза межами кордонів своїх і помешкань застосування" [38, 204].
Таким чином, вищесказане дозволяє зробити висновок, що грошові виплати російської сторони Війську Запорозькому низовому упродовж усього існування Нової Січі не задовольняли потреб рядових козаків і не могли бути стимулом для ревної воєнної служби. До того ж, через ряд заходів Воєнної колегії, розміри окладів нижчого командного і рядового складів у Війську Запорозькому низовому були найнижчими в російській армії. Це було суттєвим дискримінаційним фактором у його взаємовідносинах з іншими іррегулярними формуваннями імперії, а також було чинником напруги у стосунках між старшиною і рядовим козацтвом, що відкривало росіянам можливість втручатися у внутрішнє життя запорозької громади під час проявів невдоволення козаків старшиною.
Крім грошової платні, впродовж 1734 - 1774 років Військо Запорозьке низове щорічно отримувало хлібне жалування. З 1734 року Військо Запорозьке низове отримувало від російського уряду 1.000 чвертей борошна та 62 чверті і 4 четверика круп [26, 89; 104, 304]. У ході російсько-турецької війни 1735 - 1739 років під час перебування запорожців у складі російських з'єднань провіант (борошно, крупи, сухарі) видавався козакам з армійських магазинів на чотири місяці від дня їх прибуття до армії. Він відпускався щомісяця абочастинами через кожні два тижні [50, 114]. У разі браку хліба на Січі за проханням Коша російське командування додатково виділяло запорожцям провіант із резервних запасів [31, 213]. З 1761 року хлібне жалування становило 1.300 чвертей борошна і 85 чвертей круп [95, 155]. Таке ж жалування запорожці отримували і під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 років.
При розділі хлібного жалування кошовому отаману припадало (відповідно чвертей) - 15 і 2, військовому судді -
Loading...

 
 

Цікаве