WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

Запорозьке військо періоду нової січі - Реферат

допомогою російської зброї права на свої землі, які з 1714 року офіційно належали Кримському ханству. Інакше повертатись під російську протекцію просто не було сенсу. У свою чергу, російський уряд, залучаючи запорожців на службу, розраховував створити прецедент для своїх претензій на ці землі і спровокувати верхівку Османської імперії першою розпочати бойові дії проти росіян (насамперед, проти запорожців). За Бєлградським мирним трактатом 1739 року Військо Запорозьке низове потрапило у повне і безпосереднє підданство російській короні навіть щодо поземельного володіння, оскільки, згідно з нормами міжнародного права, територія володінь Нової Січі офіційно відійшла від Османської імперії до Росії, верховна влада якої від цього часу могла розпоряджатися як територією, так і населенням краю без озирання на сусідні держави. Упродовж усього існування Нової Січі для російського уряду важливим було утримати Військо Запорозьке низове під своєю владою і встановити над ним повний контроль. Однак цілковитий контроль Війська Запорозького низового став можливим лише у ході російсько-турецької війни 1768 - 1774 років.
Щорічне грошове і хлібне жалування російського уряду Війську Запорозькому низовому для рядових козаків не мало суттєвого значення. Більша частина жалування призначалася для старшини. Обсяги виданих запорожцям російською стороною боєприпасів, провіанту, фуражу і платні у воєнний час становили 5 - 10 % від необхідного. Озброєння і забезпечення покладалося на самого козака. Запорозький Кіш організовував лише косовиці для військових коней і забезпечення січового гарнізону. Зимові постої неодружених козаків влаштовувалися в помешканнях посполитих і зимівниках заможних запорожців. Жалюгідні розміри державної платні викликали невдоволення рядових козаків як урядом, так і старшиною. Російська сторона не дотримувалась угоди, підписаної у 1734 році (напередодні присяги Війська Запорозького низового російській короні) про 20-тисячне жалування. Упродовж 1737 - 1775 років Військо Запорозьке низове отримувало 3 - 5 частину від зазначеної у договорі суми. Внаслідок цього жалування рядового козака Війська Запорозького низового було меншим у 3 - 5, а старшини - у 7 - 9 разів. У порівнянні з іншими козацькими військами Російської імперії, Військо Запорозьке низове отримувало найнижчу платню, що було певним дискримінаційним заходом з боку уряду. У свою чергу, запорозькі козаки вважали себе зобов'язаними уряду у несенні військової служби відповідно відношенню останнього до проблем Низової козацької громади. Військо Запорозьке низове періоду Нової Січі було самодостатньою воєнно-політичною структурою і в економічному відношенні не залежало від російського уряду. Забезпечення боєприпасами, фуражем і провіантом, головним чином, покладалося на самих козаків, а норми видачі, встановлені російським командуванням, були незначною часткою від необхідного.
У технічному оснащенні Військо Запорозьке низове значно поступалося регулярним підрозділам, насамперед в артилерії. Упродовж усього існування Нової Січі запорозьке козацтво не було зацікавленим у конфронтації з південними сусідами - турками і татарами, а ескалація російсько-турецьких збройних конфліктів була причиною напружених стосунків між рядовим козацтвом та старшиною, якій доводилось виконувати розпорядження російського командування.
У порівнянні з іншими козацькими військами, які мали військовий та адміністративно-територіальний сотенно-полковий устрій і постійний штатний розклад підрозділів, Військо Запорозьке низове було незручним для контролю і управління з боку російської сторони. У складі збройних сил Російської імперії Військо Запорозьке низове значного місця не займало. Крім війн з Османською імперією 1735 - 1739 та 1768 - 1774 років і боротьбою з гайдамаками, Військо Запорозьке низове не було задіяне урядом в інших військових акціях. Для російської сторони мала значення лише територія земель Війська Запорозького низового як плацдарм для удару по Криму і було важливим не стільки використати запорожців у війнах, скільки утримати їх від переходу назад у турецьке підданство.
Недовіра уряду до запорозького козацтва була викликана невизначеністю чисельності Низової козацької громади, найнижчим рівнем дисципліни серед інших козацьких з'єднань російської армії, безпосереднім сусідством і незацікавленістю запорожців у конфронтації з потенціальним супротивником Росії на Півдні, а також "політична нестійкість" і амбіції старшини щодо особливого статусу Запорожжя в регіоні. Давні демократичні традиції, курінний поділ і відсутність постійних штатних підрозділів виключали можливістьпроведення російською верхівкою кардинальних або хоча б часткових змін у Війську Запорозькому низовому, як було вчинено упродовж XVIII століття в іррегулярних військах, що мали сотенно-полковий устрій (Військо Донське, слобідські та лівобережні козацькі полки). Саме це було причиною ряду провокаційних заходів уряду по відношенню до Війська Запорозького низового напередодні російсько-турецької війни 1768 - 1774 років, що мало дискредитувати Низову громаду в очах світової спільноти і створити прецедент для рішучого наступу на запорозьке козацтво з метою корінних змін політичних і соціально-економічних відносин у регіоні.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Байов А. Документы, относящиеся к войне России с Турцией 1736 - 1739 годов. Приложение к первому тому исторической монографии // Русская армия в царствование Анны Иоанновны. Первые три года войны. - СПб.: Электро-тип. Н.Я.Стойковой, 1906. - 205 с.
2. Байов А. Документы, относящиеся к войне России с Турцией 1736 - 1739 годов. Приложение ко второму тому исторической монографии // Русская армия в царствование Анны Иоанновны. Кампания 1739 года. - СПб.: Электро-тип. Н.Я.Стойковой, 1906. - 338 с.
3. Гайдамацький рух на Українi в XVIII столiттi. Збiрник документiв. - К.: Наукова думка, 1970. - 659 с.
4. Масловский Д.Ф. Всеподданейшие донесения графа Миниха. - Часть I. Донесения 1736 и 1737 годов // Сборник военно-исторических материалов. - Вып.10. - СПб., 1897. - 329 с.
5. Масловский Д.Ф. Всеподданейшие донесения графа Миниха. - Часть II. Донесения 1737 и 1738 годов // Сборник военно-исторических материалов. - Вып.11. - СПб., 1899. - 517 с.
6. Масловский Д.Ф. Всеподданейшие донесения графа Миниха. - Часть III. Донесения 1739 года. Генералитетские рассуждения за 1736 - 1739 годы // Сборник военно-исторических материалов. - Вып.13. - СПб., 1903. - 398 с.
7. Медали, относящиеся к Екатерине II и Павлу I // Собрание русских медалей, изданное по высочайшему повелению. - Вып.3. - СПб., 1841. - 86 с.
8. Мышлаевский А.З. Приказы графа Миниха за 1736 - 1738 годы. Генералитетские рассуждения за 1736 - 1739 годы // Сборник военно-исторических материалов. - Вып.14. - СПб., 1904. - 337 с.
9. Мышлаевский А.З. Журнал, ведённый при главной армии Ея Императорского Величества Анны Иоанновны во время кампании 1737 года и инструкция для действий войск против турок. Диспозиция боевого порядка и манёвров в генеральной баталии с турками // Сборник военно-исторических материалов. - Вып.15. - СПб., 1904. - С. 1 - 67.
Loading...

 
 

Цікаве