WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька флотилія в Російсько-Турецькій війні 1768 – 1774 років - Реферат

Запорозька флотилія в Російсько-Турецькій війні 1768 – 1774 років - Реферат

Суворов мало не потрапив у скрутне становище. Турецька флотилія блокувала його загін з боку Дунаю. На допомогу Суворову Потьомкін вислав команду Дуплича на 20 човнах. "На половине пути казаки, выйдя из протока в реку, увидели неприятельскую флотилию, стоявшую при лагере на берегу Дуная. Казаки тот час же двинулись против турецких судов, которые отошли под защиту пушек турецкого лагеря" [40; 37-38, 11; 497]. Таким чином, загін Суворова міг без перешкод повернутися назад на лівий берег Дунаю. В донесенні Кошу від начальника першої п'ятисотенної команди запорозького полковника Герасима Коленка, даного 31 липня 1773 року, говориться, що крім невеликих зачіпок з ворогом, великі бої були 26 травня під Сілістрією, де полковника Дуплича було смертельно поранено і 11 червня в містечку Вітровці. В цих боях загинуло і померло від ран 43 козаки. В команді Івана Мандра було вбито 6 і поранено 50 козаків [64; 505, 98; 245-250]. 12 червня під час штурму Сілістрії російськими військами, команда Івана Мандра, залишивши частину козаків при човнах, вийшла на берег, вибила супротивника з прибережних шанців і, відігнавши від гармат, переслідувала і нищила ворога в самому форштаті [1; 131, 11; 498, 64; 505-506]. З рапорту генерал-майора Вейсмана до графа Рум'янцева від 13 червня 1773 року говориться, що: "в деле оставления неприятельского лагеря много способствовали запорожцы, которые выставили 38 своих лодок на Дунае со стороны реки, а при отступлении неприятеля поражали его во фланг" [40; 169]. Втрати запорожців під містом становили 7 убитих і 22 поранених [66; 128, 98, 255]. У липні-серпні 1773 року, коли російські війська діяли вже на правому березі Дунаю, запорожці стояли біля Гірсово під командою генерал-майора Милорадовича [64; 506, 98; 259]. З реєстру дунайської команди запорожців, складеного ІваномМандром по прибутті на Січ після кампаній 1772 - 1773 років видно, що з 988 чоловік повернулося лише 788, (в числі яких було 5 полковників, 8 старшин, 2 ієромонаха, 4 дяка і 2 ктитаря) [98; 272].
На початку кампанії 1774 року дунайська експедиція складалась з 1197 чоловік і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу - полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю [64; 507, 98; 312]. Після підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджійського мирного договору, запорожці залишались на Дунаї у розпорядженні російського командування. Лише 15 вересня за розпорядженням головнокомандувача, генерал - поручик М.Ф.Каменський наказав запорожцям повертатися на Січ [66; 130-131]. По списку від 15 вересня кількісний склад обох команд становив 997 чоловік [98; 302]. 17 вересня команди І.Мандра і К.Гука вирушили додому. В ніч на 21 вересня на Чорному морі запорожці потрапили у шторм. Загибель спіткала 7 човнів з дев'ятьма гарматами і частину екіпажу [64; 507-508, 98; 284, 293]. В рапорті Івана Мандра і Кіндрата Гука до кошового отамана говориться, що Іван Мандро повернувся із своєю командою на вцілілих човнах водою і румом (берегом) добрався до Січі 14 листопада. Команда ж Кіндрата Гука пішки через Бендери, понад річкою Ягорлик і територєю Польщіз великими труднощами повернулася на Cіч лише 27 січня 1775 року [66; 131-132, 98; 147]. Дніпровська човнова команда запорожців на протязі кампанії 1773 - 1774 років під проводом полковника Герасима Малого стояла біля Кизого мису і постійно проводила пошуки проти ворога на лимані. В останні роки війни з боку Очакова і Кінбурна в останні роки війни турки активності не виявляли. Через це команда Г.Малого мала з ворогом тільки невеличкі зачіпки. Крім того, частина запорозьких човнів була задіяна командуванням Другої армії для перевезення різних вантажів. По закінченню війни команда залишалась на Кизому мисі до самого скасування Січі у 1775 році [105; 46, 49, 54-56, 65, 78, 81, 83].
Як показали події війни 1768 - 1774 років, особливостями тактики запорозьких піхотинців були раптовість удару, заманювання ворога в засідку, стрімкість атаки і зосередження вогню на найважливішому напрямі. Так, наприклад, коли в 1769 році команда Пилипа Стягайла вступила в бій з турецькою ескадрою в Костирських плавнях, запорожці зосередили вогонь по авангарду ескадри, де знаходився її командир. Це дало змогу відразу ж спантеличити ворога і не дати вступити в ближній бій усьому турецькому загону [30; 130]. Можливості запорозької флотилії в порівнянні з турецькими кораблями були дуже обмежені і тому козаки не могли вступати в довготривалий бій з ворогом і використовували природні фактори - темряву, туман, очерет, кущі, вузькі місця рік, їх повороти тощо. В бою команди Данила Третяка з Очаківською ескадрою, який стався 15 липня 1770 року, запорожці вдало заманили ворога до урочища Кизий мис і при сприятливих умовах вдарили по ворогу [64; 478]. Зразком воєнного мистецтва запорозьких піхотинців можна вважати пошук майора Беліча 25 вересня 1771 року, коли козаки за допомогою майстерно влаштованої засідки оволоділи турецькою ескадрою і розбили ворога на березі, не втративши при цьому жодного убитим або пораненим [54; 338]. Ця перемога стала можливою завдяки фактору раптовості, прицільному вогню і вдалому тактичному рішенню, а саме: охопленню ворога з обох боків. Бойові якості і військовий досвід запорозьких піхотинців дуже цінувався російським генералітетом. Так, в одному з ордерів до генерал-майора Вейсмана граф П.О.Рум'янцев писав: "поищите способов к одержанию поверхности над неприятелем, посоветовав с старшинами запорожскими, каким образом они лучше найдут возможным предприятие" [52; 91]. Розглядаючи документи, де говориться про хід боїв, у яких брали участь запорожці, кидається в очі те, що в боях козаки зазнавали мінімальних втрат, а то і зовсім ніяких, в той час коли ворог мав втрати величезні. Причинами таких успіхів були не тільки тактичні прийоми, перевага в озброєнні і презирство до смерті, а насамперед військова майстерність, яка відпрацьовувалась в кожному бійцю на протязі всього життя. Високий професіоналізм, який грунтувався на базі давніх козацьких традицій був головною причиною таких блискучих перемог. До того ж, бойові якості супротивника, яким були турки і татари, на той час був дуже низъким.
Збройні сили Туреччини майже на століття відставали від європейських. Регулярної армії в Османській імперії до початку XIX століття не існувало. Яничарський корпус у порівнянні з ХVІІ століттям
Loading...

 
 

Цікаве