WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька Січ і Межигірський монастир - Реферат

Запорозька Січ і Межигірський монастир - Реферат

отаман Федір Івашка, той самий що уклав угоду між монастирем та Січчю, направив у травні 1686 р. листа межигіроькому ігумену Феодосія: "Не могли надивуватися такій неласці й нелюбові привелебності твоєї, що у нас хотів привелебність тоя зоставлену братію у нас через отця Тараcія до обителі святої cпільнотної зовсім забрати. Може, любов наша до спільнотної обителі Межигірської не є вдячна? Божа і наша церква, між кочовищами агарянськими зостаючись, не підлягає владі Ясне-0свіцоного(так називає митрополіта Гедеона запорозьке військо, бо він походив із роду князів Четвертинських), княжати митропо-літа київського, бо не в малоросійському знаходиться горизонті, а за кордоном, у полях татарських, на примноження честі господньої і на духовну військову потребу як православних християн, в якій церкві й ми, молячись Господу Богу, цілісність вітчизни нашої стережемо, кров нашу проливаючи, як вірні вітчизни нашої і зичливі сини й перебуваємо як із вірним підданством великим государем їх царської Пресвітлої Величності, так і з належним добродієві нашому ясновельможному його милості пану гетьману послушенством, і будемо великому государеві й найсвятішому пат-ріаху і його милості пану гетьману, добродієві нашому, чолобитні засилати, аби за покірним нашим проханням ласка й милостиве було жалування: Межигірській обителі святій і нашій церкві військовій, якою і раніше святої пам'яті покійні ясно в Божу освячені митрополити не цікавилися, тож і тепер не належить Ясно-Освіцоного княжаті митрополиту київському в це втручатися. Не буде церква Божа і наша відлучена від монастиря спільнотного Межигіроького, поки є в Дніпрі води й нашого війська Запорозького буде". [2; 112] Підтримка запорожців значно зміцнила позиції монастирської братії у питанні отриманння ставропігії. Результатом усіх цих скарг та суплік стала грамота патріарха Іоакима від 5 березня 1688 р., що була дана на ім'я ігумена Межигірського монастиря Феодосія, у якій було вказано: "Церкву Божу в Січі Запорозькій, що в повній і безперервній патріаршій владі перебуває, доручити єдиному віданню Межигірського монастиря з утвердженням давнього звичаю, щоб військо низове одержувало своє духовенство тільки а цієї обителі".[2; 113] Залежність тільки від монастиря давало можливість Запорозькій Січі зробити свою церкву незалежною від митрополії, а оскільки патріарх був далеко, то незалежною взагалі.
Слід відзначити, що Кіш Запорозької Січі (особливо кошові отамани Іван Сірко та Петро Калниишевський) постійно листувався з архімандритом Межигірського монастиря щодо церковної організації. Таким чином січова козацька парафія належала до відання Межигірського монастиря, звідки архімандрит регулярно щороку відряджав у Запорозьку Січ для служби в церкві Покрови одного "соборного старця", як зверхника церковних служителів. двох ієромонахів (підначального і третяка), двох Ієродияконів (уставника і дякуна), одного простого ченця який виготовляв воскові свічки на продаж козакам. Псаломщик-пономар, підпономарій, причетник обиралися- а письменних запорожців. Усі прибулі з Межигір'я жили за межами фортеці в будинку, що дістав назву "чернецького палацу" [7; 2] Це було пов'язане з тим, що козаки намагалися не допустити посилення впливу церкви на справи Війська Запорозького.
Обов'язки прибулих з Межигірського монастиря були такі ж, як і узвичайній церкві. У січовій церкві Покрови "соборний старець виконував обв'язки священика. Ієромонахи служили його помічниками при церковних відправах. Уставник завідував правим кліросом, а дякун - кадильнецею. Літургія відбувалася тричі на день: ранком (утреня) до сходу сонця, обідня (серед дня) і вечірня після заходу сонця. Військові старшини, курінні отамани і майже всі "степенні козаки" старалися не пропускати літургій, показували рядовим запорожцям власний приклад набожності. У невеликій січовій церкві під час відправ завжди було повно запорожців.[7; 2]
У передмісті Січі в "чернечому палаці" розміщувалася пономарня, де виготовлялися для церкви великі воскові свічки. Малі свічки робив чернець-свічкар і сам їх продавав запорожцям, а виторг відправляв до Межигіроького монастиря. Пономар-псаломщик, в обов'язки якого входило читання та спів на кліросі, а також церковне діловодство, завідував ще й церковним господарством (казною, ризницею). Під час вечірньої і ранкової літургій пономар ходив зі свічкою перед дияконом. У його численні обов'язки входило також будити кошового отамана до утрені. Запорожець-підпо-номарій будив до утрені суддю, писаря, осавула і всіх курінних отаманів. На підпономарія покладалося прання церковної білизни, виготовлення свічок, випікання з тіста просфірок для причастя. Особливо багато просфірок продавалось у недільні та святкові дні. 1:7; 23
Козаки підкоряючись духовній владі церковнослужителів, одночасно ставили до них досить високі вимоги з фахового і морального боків. Так, Іван Сірко писав у 1876 р. до ігумена Межигірського монастиря: "Повторне наше при чолобітті вносимо прохання за порадою цілого війська з ухвалою, щоб змилостивилося нам всечестійшість ваша на прохання братії прислати якусь особу на правий крилас уставника, адже панове дяки світські все одно до того нездатні, хоч які і є, інші не вміють цінувати ласки військової та хліба спокійно вживати. Тож отак все військо визначило: аби той доход на обитель святу йшов, де за все військо Запорозьке Бога милостового благають, там же і шпиталь військовий. Те повторно і до десяти разів прохаючи, молитвам вашим святим себе вручаєм" (писано в Січі над Чортом-ликом 18.05.1676 р.). [2; 110]
А основні вимоги до прибулих з Межигір'я у січову церкву Покрови та Інші церковні заклади Запорожжя були такі: щоб проповіді читались не з папірця, лише українською мовою. Неодмінною умовою буди красномовність, гарний голос - особливо для дияконів, тверезість. [1; 210] У XVIII от. сам архімандрит запорозьких церков зобов'язувався у недільні й святкові дні виголошувати козацькому товариству Нової Січі проповіді українською мовою. [7; 3]Ці вимоги ставились під час так званої переміни звичайної. Вона найчастіше відбувалася у вересні, коли прибували з Межигірського монастиря ченці й залишалися до осені наступного року. Якщо колишнє духовенство подобалось запорожцям, то його залишали, в противному разі замінювали новоприбулими.[2; 113] Наприклад, у документах зафіксовано випадок, коли священик, на прізвище Кошман, був повернутий до монастиря за те тільки, що без дозволу Коша поїхав до Києва. [1; 210] В Січ, як правило, надсилали нежонатих священників, хоч у паланках, були й жонаті. [1; 211]
А взагалі духовенство залишалось на своїх посадах лише одинрік, щоб духовна влада не вкорінювалась на Запоріжжі й не впливала на політичні події та діяльність старшини. Духовні особи не мали урядової влади, не наважувалися втручатися у "мирські справи" - за винятком заступництва при публічних покараннях за незначні провини. Вони були зобов'язані приносити присягу на вірність Кошу. Рішення Коша і ради ставилося вище за розпорядження київського митрополіта і права межигірського архімандрита. На раді обирали й священників від запорозьких козаків, а також затверджували священників, надісланих з монастиря. [1; 211]
Та. невтручання кліру Межигірського монастиря у козацькі оправи тривало недовго. Вже з початку XVIII ст. вплив церкви значно посилюється. Так, 13 травня 1708 р. зібралась козацька рада обговорюючи
Loading...

 
 

Цікаве