WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років - Реферат

Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років - Реферат

Мініха мала оволодіти фортецею Бендери на Дністрі. Армія П. Лассі знову призначалась для удару по Криму. З цією метою під командуванням Б. Мініха було зосереджено 94781 чоловік при 335 гарматах. У розпорядженні П. Лассі було 40321 чоловік регулярних і 25000 іррегулярних військ при 188 гарматах. Запорожці мали входити до складу армії Б. Мініха [50; 486-490].
У перших числах травня I. Бiлицький з 2000 парокінних козаків прибув до головних сил Б. Мініха. За наказом Б. Мініха запорожці йшли в авангарді армії. В середині травня Б. Мініх отримав з Січі повідомлення про те, що головні сили кримської орди зосередились біля Перекопу [48; 3/16, 50; 497]. 22 травня до армії повернулась запорозька партія, яка напередоднi була відряджена до Бугу. Начальник партії, запорозький полковник Г. Смолко, повідомив Б. Мініха про зосередження великих татарських сил біля р. Інгулу [42; 186]. Від цього часу армія рухалась в оточенні возів і рогаток. Від іррегулярної кінноти, яка рухалась зовні табору, постійно висилались партії в роз`їзди. Запорожці знаходились на флангах армії [42; 188, 210, 214, 219, 262]. Крім дозорної і розвідувальної служби, запорожці були задіяні у вистежуванні дезертирів з іррегулярних полків. За кожного пійманого дезертира з армійської канцелярії видавалось по два карбованці [42; 235].
У червні Б. Мініху стало відомо, що на дніпровських постах, у Кизикермені, Очакові, Кінбурні, Олександрівському і Малишевському шанцях, а також на Січі спалахнула епідемія чуми, занесена з Криму. Російське командування остерігалося, що хвороба поширюватиметься у військах і по Українi через запорожців, пересування яких ніким не контролювалося [39; 334]. На воєнній раді генералітету армії, яка відбулась 18 червня 1738 року, Б. Мініхом була прийнята постанова, що безпосередньо стосувалась запорожців, які знаходились при армії. В постанові, зокрема, йшлося, що оскільки запорожці "суть люди весьма легкомысленные и своевольные и своему кошевому непослушные", то постійно відлучаються від війська i можуть привезти хворобу до армії. Крім того, для армії становили небезпеку і запорожці-маркітанти, які привозили солдатам і офіцерам свої товари. Зважаючи на це, усіх запорожців, які на той час знаходились при армії, було вирішено відрядити до Січі під приводом захисту Запорожжя від набігів татарських загонів. Товари запорозьких маркітантів було вирішено конфіскувати і спалити, а самих повернути на Січ під загрозою смерті. У самому ж таборi усiх хворих на чуму людей, як рядових так і офіцерів наказувалось умертвляти і закопувати глибоко в землю [40; 360-363].
Незважаючи на такі заходи командування, кошовий отаман I. Бiлицький двічі рапортував Б. Мініху про те, що Військо Запорозьке не бажає залишати армії і надалі ревно виконуватиме службу. На воєнній раді, яка відбулась 26 червня в таборі при Бузі, генералітет постановив: "Понеже оные запорожские казаки, как из представления кошевого атамана видно, весьма от здешеней армии отлучатся не желают, но охоту имеют быть при оной и службу свою оказывать, а ежели неволею отлучить, то весьма опасно, дабы они в другие места разъехатся и в Польше никаких пакостей, как до сего, причинить, некоторые же и к неприятелю перейти не могли…от армии не отлучать" [40; 364-365].
Насправдi ж Б. Мініх не міг обійтися без запорожців, оскiльки тi добре знали місцевість. Завдяки безперервним розвідувальним пошукам запорожців, командування своєчасно отримувало інформацію про місцезнаходження і наміри супротивника [50; 498-500, 503-508]. Від Бугу до Дністра російська армія рухалась трьома каре і вела бої з татарськими загонами, які атакували росіян при кожній зручній нагоді [56; 254]. 30 червня біля р. Кодими загін бригадира Шипова був атакований татарською ордою. На допомогу йому прибув сам Б. Мініх з кірасирами, гусарами і запорожцями. Дії запорожців у цьому бою дістали високу оцінку Б. Мініха [48; 3/4].
8 липня біля р. Саврані о першій годині дня запорозькі розвідувальні партії повідомили Б. Мiнiха, що турецько-татарська армія знаходиться за декілька верст від табору росіян і готується до атаки [48; 3/1]. Б. Мініх не встиг зосередити свої сили. Ворог стрiмко наблизився до розташування росіян і атакував запорожців, вагенбург яких знаходився на підвищенні, за версту від своєї дивізії. 30 тисячам турків і татар протистояло всього 2400 козаків під проводом I. Білицького. В реляції, поданій на ім`я імператриці, про цей випадок повідомлялося: "В первом часу оказался неприятель в виду армии приближающийся, и оных запорожских казаков атакующий, которые тотчас большею частью спешились, а своих лошадей в вагенбург загнали, а сами с пиками и винтовками, пред вагенбургом по их обычаю вокруг онаго стали. Оный неприятель атаковал их конницею, непристанными напусками, и некоторые турки в панцирях, отважились так близко к ним, что казаки пиками их по головам били и до смерти кололи" [48; 3/3]. У ході бою, який тривав до шостої години вечора, запорожці витримували атаки ворога. Після підходу головних сил армії ворога було вiдкинуто артилерійським вогнем. Запорожці разом з донцями перейшли в контратаку і захопили в полон багатьох турків [48; 3/4, 50; 512].
25 липня запорожці увійшли до складу дивізії генерал-фельдмаршала К. Бірона і йшли в ар`єргарді армії [42; 265]. 27 липня російська армія вийшла до Дністра між притоками Молочицею (Молокишем) і Білочицею (Білоччю). Запорожці доповiли, що переправа в цьому районі з правого берега прикривається 60-тисячною турецькою армією. На лівому березі, в тилу росіян, стояла 30-тисячна турецько-татарська кіннота. Крім того, стало відомо, що по всій Бессарабії поширилась чума. Від поганих харчів та великої спеки в таборі росіян почалась дизентерія. За цих умов Б. Мініх був змушений повернути армію назад на Україну [35; 146-148, 56; 254]. У ході відступного маршу, пересуваючись випаленим татарами степом, росіяни втратили багато коней і волів, через що велика маса обозу мала залишитись ворогу. Кілька сотень возів з провіантом та армійським багажем було спалено. Артилерійська амуніція на стоянках закопувалась у землю, "…дабы противнику в добычу ничего не досталось" [50; 540-550, 72; 279].
У серпні, під час просування армії від Дністра до Бугу, запорожці разом з іншими іррегулярними підрозділами відбивали атаки турецько-татарської кінноти. 7 серпня запорожці перейшли в розпорядження генерал-квартирмейстра Фермора [42; 280]. З 10 по 20 серпня запорожці діяли в авангарді під командуванням генерал-лейтенанта Левандаля [42; 285, 289, 292, 294]. 23 серпня в таборі при Бузі на раді генералітету було поставлено питання про можливість відрядження запорожців на Cіч. Але з огляду на те, що на шляху до Січі запорожці можуть бути атаковані і знищені ворогом, було вирішено залишити їх при армії [40; 387]. У ході просування армії від Бугу до Дніпра провідником був запорозький старшинаГрива [40; 387, 389, 390].
Після того, як армія перейшла Українську лінію і почала розходитись на зимові квартири, татари вдарили по знесилених підрозділах. Втративши
Loading...

 
 

Цікаве