WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років - Реферат

Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років - Реферат

фортецею Ор-Капи [56; 248]. Б. Мініх надіслав хану листа, в якому ставилась вимога здати Перекоп і визнати над собою владу російської імператриці. Хан категорично відмовився [50; 251]. На воєнній раді, яка відбулася 18 травня, Б. Мініх вирішив атакувати лівий фланг ворожих укріплень регулярними полками, а на правому фланзі козаки мали провести демонстрацію. Запорозькі, лівобережні і слобідські козаки за наказом Б. Мініха мали залишатись у російському вагенбузі у віданні генерал-майора Рєпніна [40; 315. 50; 252].
19 травня російська піхота та спішені драгуни вишикувались у три колони і підготувались до штурму. Артилерійський вогонь був зосереджений по фортеці Ор-Капи. 20 травня, на світанку, регулярнi частини атакували лiвий фланг перекопських укрiплень, затягли гармати на вал і примусили ворога відступити до фортеці. Козаки перевели через рів своїх коней і відігнали татарську кінноту від Перекопу. 22 травня росіяни захопили Ор-Капи. У ході штурму Перекопу росіяни втратили 6 чоловік убитими і 117 чоловік дістали поранення. [50; 254]. Після падіння Ор-Капи запорожці були відряджені до корпусу генерал-майора Гейна для переслідування ворога. Біля Кам`яного Мосту на р. Самарчик корпус Гейна зустрівся з ордою Нуреддін-султана. У ході кровопролитного бою татари були розсіяні, Нуреддін-султан загинув, а його прапор, бунчук і булава дісталися запорожцям. Малашевич передав захоплені клейноди графу Мініху [31; 439-440, 42; 18].
Після захоплення Ор-Капи граф Мініх розмістив у фортеці два полки регулярної піхоти, 1000 лівобережних і слобідських козаків та 200 запорожців, половину яких становили піхотинці, що призначалися для охорони обозу [42; 18, 50; 255]. 24 травня до Кінбурна був відряджений 12-тисячний корпус з частиною полкової артилерії під командуванням генерал-лейтенанта Леонтьєва. До складу цього корпусу увійшли 2 драгунських, 2 піхотних, 5 ландміліційських полкiв і 600 запорожців (400 кінних і 200 піших для обозу). 25 травня Мініх з рештою армії вирушив вглиб Кримського півострова [32; 151, 42; 19, 50; 259-260]. Під час слідування корпусу М. Леонтьєва до Кінбурна запорозькі вершники йшли в авангарді. 27 травня М. Леонтьєв вислав 800 драгунів і 250 запорожців на узбережжя Чорного моря для розвідки. У ході цього пошуку запорожці втратили 12 чоловік убитими, але привели 15000 овець і 200 голiв великої рогатої худоби, забезпечивши загін М. Леонтьєва м'ясом [32; 162]. 1 червня у бою під Кінбурном запорожці діяли спільно з гренадерами і драгунами. Крім того, 300 запорожців М. Леонтьєв задіяв на шанцевих роботах по зведенню батарей. Роботи велись під артилерійським вогнем ворога. 8 червня гарнізон Кінбурну здався без бою [35; 79, 50; 275-278].
Запорожці, які вирушили в похід у складі aрмії Мініха, були поділені на невеликі загони і віддані під командування командирів корпусів. Так, 29 травня запорожці, що входили до складу корпусу генерал-майора Шпігеля, під час фуражування (випасання коней) були атаковані татарами. В результаті несподіваного ворожого нападу козаки втратили 200 убитими і стільки ж потрапило в полон. Проте, козакам вдалося пробитися до вагенбургу під захист російських регулярних частин [35; 84, 50; 270]. 5 червня декілька сотень запорожців у складі корпусу генерал-майора М. Бірона вирушили на Козлов [35; 81, 50; 264]. 560 запорожців входило до складу корпусу генерал-майора Рєпнiна, який iшов у авангардi армiї на Бахчисарай [32; 152. 50; 265]. Решта запорожцiв прийняла участь у диверсiйнiй операцiї корпусу генерал-лейтенанта Iзмайлова, під час якої ряд татарських селищ було зруйновано [48; 1/30].
У ході просування армії Б. Мініха вглиб Кримського півострова татари нападали на невеликі загони росіян і не давали проводити розвідку та фуражування. Чисельна перевага татарського війська давала хану можливість брати під контроль значну територію і блокувати кількатисячнi загони супротивника. З огляду на це, армія росіян пересувалась одним великим каре під прикриттям возів і рогаток. За таких умов армія рухалась дуже повільно. Люди страждали від спеки, браку води і поганих харчів. Коні часто добу і більше перебували без води і живилися лише тією травою, що була в середині каре. До того ж татари підпалили степ і постійно непокоїли росіян, підстерігаючи, коли в каре утвориться бодай яка проріха, щоб увірватися в середину табору [35; 80-82].
Така тактика була притаманна як татарам, так і туркам. Уникати битви і постійно непокоїти ворога, віддаляти його від річок у степ на відкриту місцевість ставилось в обов`язок усім військовим начальникам Османської імперії. В результаті таких дiй супротивник виснажувався і втрачав комунікації (зв'язок). У бою з європейськими арміями турки і татари розраховували лише на те, щоб застати ворога зненацька під час відпочинку або на початку облаштування табору. У ході атаки мусульманські війська намагалися за допомогою воєнного кличу і стрімкого натиску викликати жах і паніку в рядах християн з тим, щоб з мінімальними втратами подолати зону ураження вогнем і прорвати ряди супротивника напором загальної маси [59; 86-92]. Тогочасне російське командування не було готове до такої тактики з боку ворога, оскільки не мало належної уяви про воєнні звичаї мусульман. За цих умов генерали змушені були звертатися за порадами до запорожців [40; 312-313, 345; 42; 66].
16 червня армія Б. Мініха підійшла до Бахчисараю, де на підготовлених позиціях знаходились головні сили хана. В ніч на 17 червня росіяни обійшли ворога з лівого флангу і зайшли в тил. Турки і татари атакували правий фланг росіян, який прикривали запорожці, донці і гусари. Ворогу вдалося розладнати лави козаків. Артилерійським і рушничним вогнем корпусу генерал-майора Леслі турків і татар було відкинуто [48; 1/43]. Хан ухилився від продовження бою і відступив у гори [35; 84-85]. Обернувши на попіл Бахчисарай і Султансарай, російська армія зупинилась. В умовах гористої місцевості росіяни діяти не могли. До того ж, від хвороб і нестачі води Б. Мініх втратив більше третини свого війська. Це змусило його повернути армію назад [50; 274, 56; 249. 72; 275].
13 липня Б. Мініх вирішив відпустити більшу частину запорожців на Січ з тим, щоб вони протягом серпня чинили пошуки проти ворога на правому березі Дніпра і розпускали чутки, нібито росіяни відразу після повернення з Криму штурмуватимуть Очаків [38; 112]. У реляції Б. Мініха до імператриці з цього приводу говорилося, що "от запорожских казаков большая часть отпущена в Сичю их с немалою добычею, понеже они в марше в неприятельской земле всегда впереди имелись и велено оным по ту сторону Днепра без упущения посылать партии для проведывания о Белгородской и Бучацкой орде и для учинения над оным всевозможного поиску и на той стороне Днепра алярму" [48; 1/53]. У серпні від армії були відпущені лівобережні і слобідські козаки, а також решта запорожців, яка несла дозорну службу біля редутів і шанців комунікаційної лінії, щотягнулась від Перекопу до Чорної Долини [50; 283-284, 290].
31 серпня в Кіш надійшов наказ Б. Мініха висилати "зело
Loading...

 
 

Цікаве