WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька кіннота в Російсько-Турецькій війні 1768-1774 рр. - Реферат

Запорозька кіннота в Російсько-Турецькій війні 1768-1774 рр. - Реферат

оставил в дальности, а пушку на себе подвезли. Высмотревши что, они уснули, а только фонарь горел, мы залпом с ружей и с пушки по ним ударили и с первого раза ядром в судину попали. Оные турки с робостью схватясь начали парус поднимать, по власти Божией ветер их к берегу начал прибивать в тоже самое время, я не разсуждаючи ничего бросился прямо в море и со мною будущие старшини и козаки, схватились за канат и за якорь и к берегу притащили; то видячи неприятель свою погибель, стал в воду бросатись; мы в судно вскочивши 3-х взяли, а прочих побили и потопили" [33; арк.187].
15 липня за наказом князя Долгорукова Опанас Колпак зі своєю командою і загоном донців при полковнику Платові (який був підпорядкований Колпаку) підійшов до Кінбурна. В ніч із 15 на 16 липня козаки непомітно розташувалися неподалік турецьких бекетів. "А как разевелось гораздо, то неприятели подошли сандалками для разводу бекетов и на берег стали виходить, то в то время и мы так сильно бросились на них, что они не могли в сандалки вхватитись, но только оттапливались водою; а моя партия в воду вскочила пока можно было достать стреляла и колола, а языка не можна было взять за глубокостю воды" [67; арк.187]. Турецьку кінноту козаки прогнали до міста, а на місці ворожих бекетів Колпак розташував свої. Зачувши стрілянину біля Кінбурна, до місця бою з Очакова підійшло 13 турецьких кораблів і з 17 по 18 липня вели по козаках безперервну гарматну стрілянину [80; 527]. "Однако нам им, - пише в рапорті Колпак, - вредить было неможно за кучугурами (песчаными дюнами). А как наша пехота камышами с пушками к огню пробралась, и способ возымела на них пушками палить, то по счастью нашему три судна их поразила, так что не могли больше устоять и уступили в свои места" [33; арк.187].
У ніч із 15 на 16 серпня Опанас Колпак знову ходив зі своїми командами під Кінбурн. В урочищі Кизилляр козаки розбили табір, де залишили 100 чоловік. У ніч на 16 серпня до Кизилляра прибуло 18 турецьких кораблів. Запорожці, залишені в таборі, перед загрозою бути оточеними ворожим десантом відійшли до головних сил Колпака, які діяли під Кінбурном. Оцінивши ситуацію, Опанас Колпак розділив свій загін на три частини: старшини Маєвського з правого боку, сам зліва (із пониззя лиману), а полковника Герасима Малого (начальника низової флотилії) на човнах - посередині. Злагоджено підійшовши до ворога всі три команди одночасно вдарили по турецьких кораблях і табору на березі. Однак атака не вдалася. Турецька піхота, закріпившись за кучугурами, завдала козакам відчутних втрат. Опанас Колпак наказав кінноті спішитися і оточити ворога з усіх боків. Гарматна і рушнична стрілянина тривала з 9 години ранку до ночі. В ході перестрілки козаки потопили три турецькі сандали (човни) і знищили на березі до 300 піхотинців, а 27 захопили в полон, зпоміж яких 6уло четверо байрактарів. У команді Колпака було убито 16 запорожців і одного донця та поранено 110 запорожців і 5 донців. 17 серпня турецька ескадра відступила [80; 528].
Як бачимо з епізодів діяльності команди в кампанії 1773 р., запорозька кіннота вже не мала протидії з боку турецької. Турки виставляли свої пости на узбережжі і перевозили людей на човнах під прикриттям гармат Очаківської флотилії. Запорожці, в свою чергу, за допомогою комбінованих дій спішеної кінноти та Дніпровської човнової команди проводили вдалі пошуки проти ворога. Оскільки чисельність турецької кінноти значно зменшилася, то ініціатива була на боці запорожців, які повністю контролювали ситуацію в дорученому їм районі.
На початку кампанії 1774 р. князь Долгоруков в ордері до Петра Калнишевського від 31 березня дав указівки, як має діяти Запорозьке військо. 2000 вершників мали прибути до Катерининського шанця до 15 квітня "и перейдя Буг нимало замешкатся идти всем кошем чем ближе к Очакову тем более чести" [41; арк.35]. Долгоруков наказував проводити пошуки на Буг по два рази на тиждень, а роз'їзди до Очакова щоденно. Запорозька піхота мала залишатися на Бузі, а кінноту по прибутті до Лиману розташувати так, щоб дніпровське гирло "занято было пресовершенно, где проход из Днепра в лиман по той надобности, что все штурмовые припасы приготовляемы будут, следовательно сие место сохранить, чтоб неприятель над ним не осмелился в Днепре поисков чинить" [41; арк.35 , 80; 530]. (З регулярних військ був сформований деташамент під командуванням полковника Колюпанова. Завданням цього загону був штурм Очакова. Під командування Колюпанова були віддані і запорожці. Проте штурму не відбулося. Інтенданти Другої армії не встигли вчасно забезпечити Колюпанова штурмовими припасами і знаряддями. 10 липня 1774 р. між Туреччиною і Росією в Кючук-Кайнарджі був підписаний мирний договір, за яким Очаків залишався за Туреччиною, а Кінбурн передавався Росії) [59; Д , 80; 53]. 13 травня запорозька партія під начальством військового старшини Івана Бурноса чисельністю 3079 вершників вирушила для пошуку в Очаківський степ. 19 числа партія підійшла до Очакова і мала з ворогом баталію, в ході якої запорожці захопили агу і байрактара [41; арк.90 , 80; 530]. 24 червня 2000 запорожців під проводом військового старшини Андрія Порохні підійшли до Очакова в той час, коли невеликі загони полковників Шпака, Цибодриди і Маєвського виманили турків із фортеці. В цей же час до Очакова підійшла запорозька флотилія полковника Малого і несподівано вдарила по ворогу. Турки, які були атаковані зусебіч і багато втратили убитими, зачинились у фортеці. Запорожці захопили в полон 5 чоловік рядових [80; 531]. У кінці червня Петро Калнишевський на вимогу Долгорукова відрядив 1000 вершників під проводом Андрія Порохні до Шінгірейського ретрашаменту для дій проти татар, які в Криму виступили проти росіян. Команда полковника Колпака, яка в травні і червні діяла біля Кінбурна, була передислокована до Перекопу іувійшла до складу загону Порохні [42; арк. 3, 4, 19, 27, 34, 37]. В липні-серпні 1774 р. команди Порохні і Колпака стояли біля Перекопу на річці Каланчак біля Кам'яного мосту. Козаки вистежували татар у районі Солоних озер [42; арк.38, 47, 53, 58].
Тим часом війна закінчилася. В ніч із 21 на 22 липня з головної квартири графа Рум'янцева до Походного Коша прибув кур'єр разом із посланцем великого візира і повідомив кошового отамана і військову старшину про підписаний 10 липня мирний договір і припинення усіх воєнних дій [41; арк.136-138]. В ордері князя Долгорукова до Петра Калнишевського від 15 серпня Запорозькому війську дозволялося повернутися в межі Запорожжя і розійтися по домівках. 24 серпня такий дозвіл отримали команди Колпака і Порохні. 9 вересня кошовий отаман із козаками і старшинами урочисто в'їхав на Січ [80; 533].
Отже, з вищесказаного видно, що на театрі бойових дій російсько-турецької війни 1768-1774 рр. запорозька кіннота діяла на другорядних ділянках і виконувала скромну роль. Але все ж вона зробила певний внесок у перемогу Росії над Туреччиною. Воєнні операції запорожців засвідчили високий рівень військового мистецтва і були яскравим прикладом для своїх наступників, чорноморських і азовських козаків, які продовжили славні бойові традиції своїх попередників.
Loading...

 
 

Цікаве