WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька кіннота в Російсько-Турецькій війні 1768-1774 рр. - Реферат

Запорозька кіннота в Російсько-Турецькій війні 1768-1774 рр. - Реферат


Реферат на тему:
ЗАПОРОЗЬКА КІННОТА В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1768-1774 рр.
В українській історіографії участь Запорозького війська в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. залишається малодослідженою темою. Серед читацького загалу не сформувалась уява про місце запорозької кінноти в бойових діях російської армії і особливості козацької тактики цього періоду. Ряд дослідників, серед яких О.М.Апанович, А.Ф.Кащенко й А.О.Скальковський, в різний час торкалися теми участі Запорозького війська у подіях 1768-1774 рр. Але бойовий шлях підрозділів Запорозького війська на театрі воєнних дій так і не був реконструйований.
У період існування Нової Січі тактика запорожців зазнала великих змін. Протягом російсько-турецьких війн 1736-1739 та 1768-1774 рр. Запорозьке військо було складовою частиною російської армії. Точніше кажучи, загони запорожців були лише додатками до російських підрозділів. На відміну від воєнних подій XVI-XVII століть запорозька піхота діяла лише на човнах гребної флотилії. Воєнні події 1736-1739 рр. довели, що використання піхоти в умовах причорноморського степу і в Криму було малоефективним. Ефективність піхоти проявлялася лише в обороні або в штурмі укріплень. Козацька піхота в порівнянні з регулярною відставала майже на століття, і її використання в польових умовах було недоцільним. З огляду на це в минулому залишається використання рухомого козацького табору і батовий стрій піхоти. В умовах причорноморських і приазовських степів російське командування надавало перевагу діям легкої іррегулярної кінноти, головним завданням якої був контроль над територією, яка випадала з радіусу дії регулярної армії. Регулярна армія лише витісняла ворога з певного району. В ході боїв російська піхота відкидала ворога вогнем, а кіннота використовувалася для нетривалого переслідування.
Російська регулярна кіннота на той час являла собою важкий тип кавалерії, головним призначенням якої було нанесення фронтальних ударів у зімкнутому строю. В боротьбі проти турків і татар вона була малоефективною через низьку маневреність. Регулярні кавалерійські підрозділи, особливо кірасирські і карабінерні, не могли вести тривале переслідування, розвідку, ар'єргардні бої і нести аванпостну службу. Крім того, вершникам регулярної кінноти була заборонена стрільба з коня, оскільки це ламало стрій [60; 627]. У бою кавалеристи мали битися з ворогом виключно холодною зброєю [64; 36]. Недоліки важкої кінноти компенсувалися легкою іррегулярною: пікінери, козаки, калмики, арнаути. На відміну від інших видів кінноти головним засобом боротьби запорожців була вогнепальна зброя. Кожен козак мав дві-три рушниці і чотири пістолі. Крім того, запорожці мали при собі різноманітну холодну зброю, в тому числі лук і стріли. У поході рядовий козак мав при собі двох коней, а старшини і більше, залежно від рангу. В разі потреби запорозькі вершники могли виконувати функції піхотинців. Таким чином,у боротьбі з турецько-татарськими військами бойові можливості запорожців були значно вищими за всі інші кавалерійські з'єднання російської армії.
Після оголошення султаном війни Росії, що сталося 14 жовтня 1768 р., Запорозьке військо було приведено в бойову готовність. Київський генерал-губернатор граф П.О. Рум'янцев в ордері до П.Калнишевського, даному 31 жовтня 1768 р., писав: "Рекомендую вам, господин кошевой атаман, всё войско своё устроить по настоящим обстоятельствам в военный порядок тот час, чтобы готовы вы были к внезапному ополчению, яко и выступить того ж времени, куда бы вам повелено было" [60; 19]. В середині листопада 1768 р. від нового Київського генерал - губернатора Ф.М.Воєйкова кошовий отаман П.Калнишевський отримав наказ, щоб в разі нападу татар на Єлизаветградську провінцію він "удобновозможную и самоскорейшую помощь подал, стараясь неприятелю, напав на онаго с тылу и поставив посреди двух огней, храбрым по воинскому искусству сражением найчувствительнейший причинил удар и тем дальновидному предприятию онаго воспрепятствовал и к выступлению из наших границ принудил" [53; 41]. У кінці 1768 - на початку 1769 р. сили російської армії стали зосереджуватись на території Лівобережжя. Першу армію, яка мала діяти проти фортеці Хотин, очолив генерал-аншеф князь О.М. Голіцин. Сили цієї армії зосереджувалися під Києвом. Другу армію, завданням якої був захист російських кордонів з боку Кримського ханства, очолив генерал-аншеф граф П.О.Рум'янцев. Сили Другої армії зосереджувалися в районі Полтави і Бахмута [75; 295]. Запорозьке військо мало входити до складу Другої армії і діяти в межах наказів П.О. Рум'янцева [62; 466].
Бойові дії розпочалися 15 січня 1769 р. В цей день з району Каушан 100-тисячна татарська орда, очолювана ханом Крим-Гіреєм, вирушила в похід на Україну. Вступивши на територію Новоросійської губернії і Запорожжя, орда розділилася на три частини. Перший загін до 30 тисяч вирушив на Бахмут, другий - до 20 тисяч - діяв на Запорожжі, а головні сили разом з ханом оточили Єлисаветград [55; X]. 27 січня під Бахмутом перший загін татар зазнав відчутного удару від регулярних військ і повернув до Вовчих Вод. На Запорожжі татари розгромили деякі паланкові залоги, забрали полон із козацьких зимівників, але укріплені пункти, якими були редути і шанці, для татар виявилися неприступними [80; 454]. В цей час головні сили запорожців за розпорядженням П.О.Рум'янцева перебували у складі корпусу генерал-поручика Берга і мали діяти проти ханської орди, яка спустошувала передмістя Єлисаветграда, Черкас, Чигирина і Ладижина. Татари не наважилися атакувати укріплені пункти, де стояли військові гарнізони, а з наближенням корпусу М.Берга відійшли за Буг [80; 456]. Третього лютого запорозька кіннота, очолювана П.Калнишевським, вирушила до Перекопа з наміром відрізати від Криму загони татар, які поверталися з-під Бахмута.
Татари відступали берегом Азовського моря і перейшли в Крим по кризі в районі Чонгара, або Арабатської коси [55; X, 28; 296]. Довідавшись про дії татар, П.Калнишевський "причинил неприятелю чувствительный вред в другой стороне, обратясь с согласия всего своего общества к жилищам татарским в урочища Янчакрак, Карай Чокрак, Маячку, Росачик и к речке Белозерке, в которых запорожским войском все их аулы, сено и прочее без остатку созжено, а притом отогнано скота; и что после того возвратился он со всеми казаками благополучно в Сечь 12 числа по девятидневном странствовании с изрядною добычею" [55; X].
У результаті татарського набігу була спустошена територія Єлисаветградської провінції, район Бахмута, південь Правобережжя, а також Орільська, Самарська і Протовчанська паланки Запорожжя. Швидкому просуванню татар сприяли морози, які скували річки кригою і зробили доступною ворогу всю місцевість. Проте успіх орди був мізерним. Татарське військо не могло протистояти регулярним військам у відкритому бою і було безпорадним навіть перед незначними укріпленими пунктами. Всю весну 1769 р. хан із буджацькою і ногайською ордами простояв у Каушанах і не наважувався нановий похід. Кримська орда під проводом калги-султана чисельністю до 30 тисяч чоловік стояла табором перед Перекопською лінією до кінця кампанії.[55; ХХХХ].
У квітні запорозькі човнові
Loading...

 
 

Цікаве