WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозька військова церква Покрова Пресвятої Богородиці - Реферат

Запорозька військова церква Покрова Пресвятої Богородиці - Реферат


Реферат на тему:
Запорозька військова церква Покрова Пресвятої Богородиці
Добре відомо, що головною козацькою святинею для запорожців у часи останньої Нової Запорозької Січі була Військова (Січова) церква Покрова Пресвятої Богородиці. Тому цілком зрозуміло, чому після скасування Запорозького війська саме вона стала одним із найвідоміших символів незалежності українського козацтва. Треба підкреслити, що одразу ж після подій червня 1775 року доля цієї церкви та її різниці стала темою для обговорення серед широкого загалу, що обумовило появу цілої низки народних пісень, легенд та чуток, а сама означена тема залишається не менш актуальною в наші дні, коли передова українська інтелігенція веде активні пошуки свого історичного коріння та визначення національних цінностей.
Зауважимо, що сучасні, найбільш поширені уявлення про цей храм пов'язані, на жаль, не з висновками наукових досліджень, а з легендарними звістками, викладеними популяризаторами козацької історії, зокрема А. Кащенком на початку ХХ ст., який писав: "Побачивши, що начальники забрали із церкви шухлядку [з найдорожчими військовими документами], донські козаки зрозуміли те так, що їм можна погріти біля церкви руки, і, вскочивши в неї, позривали з образів понавішувані на них золоті хрести, золоті та срібні медалі, а кому того не вистачило, то почали здирати з образів срібні ризи, а коли й того не стало - одірвали срібну царську браму й, побивши та порубавши її на шматочки, порозтягали по кишенях" [9, 306]. Значно пізніше одеський літератор Б. Сушинський, очевидно, використавши ту ж саму книгу А. Кащенка, ще більше драматизував описані ним події: "Ускочивши на Січ, російські війська обдерли церкву, пограбували скарбницю, похапали все, що тільки можна було вхопити, а по тому всі будівлі, в тому числі й церкву, зруйнували та попалили"[10, 633 - 634].
Ця точка зору стала настільки популярною, що, найчастіше, вже не піддається критичному аналізу. Так, спеціаліст з церковної історії Запорозького війська І. Лиман вже у науковій монографії стверджує, що Січовий храм був розорений безпосередньо під час ліквідації Січі [11, 176].
Отже, йдеться про здійснення акту справжнього вандалізму, в результаті якого головна запорозька церква була повністю знищена, а всі її цінності розкрадені солдатами російської армії, зокрема, донськими козаками, які, між іншим, також були православними християнами. Відразу же зазначимо, що дуже складна проблема подальшої долі речей церковної різниці має свою власну, досить значну за обсягом історіографію і ще далека від свого вирішення. Тому в цій статті ми зупинимось лише на деяких найважливіших аспектах історії саме Січової Покровської церкви, як головної культової споруди та унікальної пам'ятки історії та культури запорозького козацтва.
Спочатку спробуємо прослідкувати шлях творення історіографічної традиції щодо повного знищення храму Покрова Пресвятої Богородиці у 1775 р. Виявляється, що в її основі, переважно, покладено, спогади мешканця Нікополя Михайла Решетняка, які, нібито, були записані влітку 1845 р. А. Скальковським. Згідно з цими споминами, М. Решетняк особисто бачив, "как калмыки, донцы и солдаты (без ведома начальства) обдирали церковь, топором обрубая царские врата..." [12, 265].
Аналіз споминів колишнього козака дає підставу стверджувати, що А. Скальковський під час своєї єдиної подорожі по "запорозьким урочищам" ніяк не міг спілкуватися із М. Решетняком. Справа у тому, що сам М. Решетняк помер у 1839 р. і тому його спомини могли бути записані вченим лише зі слів іншої людини. Такою особою, найвірогідніше, міг бути дослідник козацької історії, священик Нікопольскої Покровської церкви, протоієрей Іоанн Карелін, який зайняв цю посаду у 1838 р. Він спеціально цікавився біографією М. Решетняка і встановив, що за документами названої церкви 1787 року колишньому запорожцю було 42 роки, отже, у 1775 р. його вік складав близько 30 років. Зазначимо, що у своїй статті 1867 р. І. Карелін також навів деякі записані ним спогади цього козака, але поставився до них з долею скептицизму [13, 537 - 538]. Насторожує також той факт, що ні отець Іоанн, ні А. Скальковський у своїх роботах не називають один одного, хоча, скоріше за все, вони зустрічались у Нікополі у 1845 р.
Все це дає підставу особливо ретельно поставитися до питання вірогідності саме цього факту із споминів М. Решетняка, який на сьогодні дуже часто приймається без застережень, перетворившись на історіографічну традицію, яка не викликає сумніву. Водночас слід мати на увазі, що в будь-якому разі слова запорожця М. Решетняка відображають існуючі у 1830-х роках народні уявлення про долю своєї вже не існуючої у той час святині.
Проте не слід забувати, що одночасно серед колишніх запорожців були поширені і зовсім інші чутки. Так, мешканець с. Михайлівки Катеринославського повіту, Микита Леонтієвич Корж (помер у 1835 р.), трохи раніше, а саме у 1828 - 1831 роках, розповів архієпископу Гавриїлу (Розанову), що "селение Покровское название получило от Покровской Запорожской церкви, которая и доныне существует" [14, 11].
Буде доречно навести уривки з козацьких історичних пісень, в яких йдеться про події червня 1775 р. В одній з них є такі рядки:
А москалі не дрімали, запас обдирали,
А московськії старшини церкву грабували;
Та беруть срібло, беруть злото, восковії свічі.
Ой, заплакав пан кошовий з старшиною в Січі.
Ой, зайшов же пан кошовий та на круту гору:
"Не руйнуйте, люди добрі, хоч Божого дому!"
У другій пісні викладена дещо інша версія:
Ой, обступили превражі драгуни
Усі степи та й усі плавні,
Пішли наші запорожці
Не з добра, а з печалі.
Ой, як утікали, то усе забирали
І з церков ікони,
Тільки покидали золотую збрую
Та вороні коні…
У спеціальній роботі з історії запорожців після ліквідації Запорозької Січі нами з різних джерел було зібрано ще декілька народних пісень, які стосуються означеного трагічного епізоду, але в них, як і в тільки що процитованих уривках, не йдеться про знищення або спалення самої храмової споруди [2, 101 - 106]. Зупинимось на питанні будівництва та зовнішнього вигляду Січової церкви Покрова Богородиці.
Найчастіше вважається, що спорудження останньої запорозької військової церкви, розташованої у Новій або Підпільненській Січі, розпочалось одразу ж після виходу Низового війська з-під протекції Кримського ханства і переводу козацького Коша на річку Підпільну у 1734 р. [11, 176]. На перший погляд, таке твердження є цілком логічним і ніби-то не може викликати принципових зауважень, проте, при більш детальному аналізі питання про час будівництва, як і про термін існування цієї церковної споруди, виявилось не таким простим.
Нагадаємо, що ще А. Скальковський плутався із датою спорудження храму. Так, в одній
Loading...

 
 

Цікаве