WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття - Реферат

Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття - Реферат

запорожців до присяги стало важливим заходом російського уряду у посиленні оборони південних кордонів імперії. Розташування Запорозької Січі на південь від Української укріпленої лінії, що простягалася на 285 верст від Дніпра вздовж Орелі, Берестової і Береки до Сіверського Донця, було вигідне тим, що запорожці завчасно сповіщали командування лінії про рух татар до російського кордону та інформували про події в межах Кримського ханства. З огляду на це, командири фортець і редутів Української лінії отримали можливість вживати своєчасні оперативні заходи у разі загрози з боку ворога.
У зимовий період Запорозька Січ і всі пости від неї вгору по Дніпру знаходились у віданні генерал-фельдмаршала Мініха. Форпости запорожців знаходились на Хортицькому і Усть-Самарському островах, а також навколо самої Січі. Лінія кордону по Українській укріпленій лінії охоронялась ландміліцією і лівобережними козаками. Поряд з ними на форпостах знаходилась невелика кількість запорожців, насамперед для розвідувальної служби. В окремих випадках за вимогою генералітету Запорозький Кіш влаштовував тимчасові пости на вказаних місцях або організовував глибокі розвідувальні рейди вглиб степу. Начальники усіх ступенів, які очолювали форпостні команди, отримували інструкції і настанови Мініха відносно ведення спостережень, розвідувань і способів дій проти ворога.
На літніх форпостах знаходилося по 50 козаків і солдатів. На найбільш важливих постах старшими призначались унтер-офіцери, а на постах, що мали особливе значення, обер-офіцери. Форпост від форпосту знаходився на відстані від 3 до 21 версти, що залежало від рельєфу місцевості. Зазвичай відстань між ними складала 7 - 12 верст. До складу сторожової команди входило від 5 до 17 форпостів, розташованих на дистанцiї від 20 до 100 верст. З виступом армії в похід кількiсний склад людей на форпостах зменшувався вдвічі, оскiльки половина солдатiв і козакiв мала прибувати з форпостів до своїх підрозділів.
Кожен форпост був укріплений рогатками. В середині форпосту знаходився курінь і стайня для коней. За межами форпосту стояли три маяки, розташовані по трикутнику. Маяк являв собою піраміду, зведену з дерев`яних стовпів, обв`язаних сухим очеретом, під яким складався хмиз. На маківці піраміди ставилась діжка із смолою. Запалювали маяки за вітром таким чином, щоб від запаленого не загорілися інші. Перший маяк запалювався у тому випадку, коли форпостна команда дізнається про рух ворога до кордону, другий - коли ворог з`явиться поблизу форпосту, третій - коли ворог покаже намір атакувати форпост. Роз`їзди мали проводитись двічі на день і тричі вночі до встановленої дистанції з роз`їздами сусідніх форпостів. Повідомлення мали передаватись цидулами (записками) і печатками (наказами) через посильних.
Прикордонно-сторожова служба на Українській лінії значно відрізнялась від тiєї, яку несли передові частини у відкритому степу. Українська лінія поділялась на чотири дистанції, кожна з яких знаходилась під командуванням генерал-майора. Дистанції поділялись на ділянки, які знаходились у віданні штаб-офіцерів (полковників, підполковників, майорів). У фортецях, редутах, люнетах і блокгаузах знаходились переважно нерегулярні ландміліціонери, "…дабы регулярных против неприятеля больше выступить могло". По усій лінії були розташовані пости на такій відстані, щоб можна було подавати сигнали голосом. Через кожні п`ять постів повинен був бути один обер-офіцерський, а через два - унтер-офіцерський або капральський. Крім визначеного числа нерегулярних ландміліціонерів, на кожен пост призначались по декілька кінних і піших регулярних. Для подачі сигналу були влаштовані маяки такі ж, як і на дніпровських постах. Між постами безперервно проводились роз`їзди ззовні лінії.
Протягом усієї війни Запорозька Січ знаходилась під загрозою атакування турецько-татарськими військами. За відсутності головних сил Запорозького війська через участь у походах росiйської армiї козацький гарнізон через свою нечисленність ледве міг утримувати передові пости довкола Січі. Так, у листопаді 1738 року Січовий Кіш не міг виставити і 50 чоловік для постової служби біля Хортицького острова. У листі до кошового отамана Івана Білицького, який у той період разом з головними силами Війська був у поході, з Січового Коша запорожці писали: "Иж неприятель около нас навесом, навесом ходит. И разве не жаль последнего своего убожества при куренях зостаючого? А другое, чего Боже, сохрани и последней кучки не утратили, так же и чести, от старых голов заслуженной, так же и клейнотов войсковых".
Найбідніша частина козацтва несла службу протягом усього року. Після повернення з походу заможні козаки розпускалися по домівках, щоб забезпечити себе провіантом, а сірома відряджалась на форпости для прикордонно-сторожової служби. Провіант і фураж для сторожових команд заготовлявся в недостатній кількості і витрачався задовго до весни. Тому козаки, які несли службу на форпостах, були в дуже скрутному становищі і, щоб прогодуватися, тікали на Гетьманщину. Дезертирів прилюдно карали киями на базарах, після чого під конвоєм відправляли на Січ.
Російський уряд не дуже переймався проблемами козаків. Навіть військові клейноди запорожці отримали з великим запізненням. У донесеннях графа Мініха на ім`я iмператриці від 14 липня і 17 серпня 1736 року повідомлялося про неодноразові прохання Коша видати Війську Запорозькому обіцяні клейноди. 19 вересня 1736 року клейноди з Петербурга були доставлені в Царичанку, де знаходився штаб Мініха. Про це відразу було повідомлено кошового отамана Івана Малашевича. 2 жовтня Мініх доповідав Анні Іоаннівні, що прислані клейноди "с надлежащею церемониею и с пушечною пальбою Войска Запорожского кошевому атаману Малашевичу с прибывшими с ним куренными атаманами в присутствии обретающего здесь генералитета при грамоте отданы быть имеют". Вiд iмператрицi Вiйсько Запорозьке отримало декiлька тисяч карбованцiв, грамоту,штандарт з росiйським гербом, чотири малих прапори, бунчук, обшитий золотою парчею, срiбну булаву, пернач i палицю кошовому, якi були визолоченi та викладенi дорогоцiнним камiнням. 2 грудня 1736 року в штаб Мініха на ім`я iмператриці Анни Іоаннівни від Запорозького війська надійшло "всеподданнейшее благодарение" за пожалування клейнодами і нагородження жалуванням.
Протягом 1734 - 1736 років російський уряд виділяв на Запорозьке військо 20000 карбованців щорiчно. Розділ грошей поміж старшинамиЗапорозького війська відбувався за зразком посадових окладів Війська Донського.
Порівняльна таблиця армійських окладів
при імператриці Анні Іоаннівні
Іррегулярні війська (козаки) Регулярні війська (кіннота) Гарнізонні війська (кіннота)
запорожці (за прикладом донців) драгуни ландміліція драгуни
Посади крб. чини крб. крб. крб.
кошовий отаман 600 полковник 600 400 200
військовий суддя, писар, осавул 300 майор 300 200 100
військовий обозний, полковник 100 капітан 180 120 60
полковий осавул, писар, хорунжий 50 поручик 120 80 40
курінний отаман 30 корнет 84 56 27
підосавулий, підписарій 20 сержант 15,27 7 12
пушкар, довбиш 15 капрал 12,87 6 9,12
Окрім грошового жалування, з 1734 року Запорозьке військо отримувало i хлібне - 1000 чвертей борошна та 62 чверті і 4 четверики круп, а також 50 пудів
Loading...

 
 

Цікаве