WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття - Реферат

Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття - Реферат

якщо такі будуть прислані на Січ. 4 травня 1739 року Яків Тукало заарештував щойно прибулого від Чаленка на Сiч козака Федора Легаря, при якому був лист Орлика до запорожців. Того ж дня кошовий отаман, не читаючи листа, відіслав його разом iз заарештованим Федором Легарем до Мініха. 6 травня 1739 року з приводу передачі кошовим отаманом листа Орлика Мініх писав iмператриці: "И понеже от запорожских казаков уже дважды таковая верность учинена, то потому, всемилостивейшая государыня, крепко уповаю, что оные запорожские казаки в своей верности к вашему императорскому величеству непоколебимо пребывают".
Вище росiйське командування знайомило запорозьку верхівку iз стратегічними планами i в рядi випадкiв зверталося до неї за порадами. Так, 30 квітня 1736 року в таборі біля Кам`яного Затону генерал-лейтенант Леонтьєв, генерал-майор Шпігель і генерал-майор Штофель обговорювали маршрут армії до Криму з кошовим отаманом Іваном Малашевичем, військовим писарем Нестеровичем та військовими старшинами Іваном Білицьким і Павлом Федоровим. 31 травня 1736 року на раду генералітету генерал-фельдмаршал Мініх запросив кошового отамана Івана Малашевича і похідного отамана Війська Донського Івана Васильєва. Саме з подачі Малашевича генералітет визначився в напрямку подальшого руху армії. У ході бойових дій генерали постійно розпитували запорозьких старшин про місцевість, способи ведення бойових дій татарами тощо.
Під час походів генерали мали можливість контролювати загони запорожців, але інформації про стан речей на Запорожжі практично не було. Уряд цікавили, насамперед, настрої козацької маси. Функції урядового контролю над запорозьким військом мiг виконувати комендант російського гарнізону на Січі. Але введення російського гарнізону на Січ в 1734 -1735 роках не відбулось, оскільки це відразу могло призвести до війни з Туреччиною. Польські справи не давали Росiї можливості розпочати бойові дії проти Туреччини відразу пiсля переходу запорожців у російське підданство. До того ж, введення російських військ на Січ не передбачалось умовами договору, підписаного запорожцями з російською стороною в Лубнах. Введення російських військ на Січ могло бути здійснене лише за умов загрози з боку турецько-татарських військ і за бажанням самих запорожців. Отже, після офіційного оголошення війни або фактичного початку бойових дій, ніщо не могло заважати Росії тримати на Січі свій гарнізон.
У свою чергу, протягом грудня 1735 та січня 1736 рокiв Запорозький Кіш неодноразово звертався до російського командування з проханням, щоб для більш надійного захисту на Січ прибув загін регулярних військ. Після того, як запорожцям стало відомо про те, що з Константинополя в Очаків було перекинуто великий загін яничарiв і артилерію, у Коша не було сумнівів відносно намірів ворога, а саме: зруйнувати Січ за участь запорожців у поході російського корпусу генерал-лейтенанта Лєонтьєва на Крим у жовтні 1735 року. В січнi 1736 року граф Мініх відрядив на Січ 400 солдатів пiд командуванням полковника Пейча. 4 лютого з Переволочанського ретраншементу на Сiч було вiдряджено ще 400 солдатiв з підполковником Пушечниковим. Причому другий загін прийшов на Січ нібито для купівлі запорозьких коней. Штаб-офіцери цього загону отримали від Мініха особливі інструкції, в яких йшлося про збір інформації відносно Запорозького війська. 13 березня 1736 року від графа Мініха у Кіш надійшов ордер, у якому запорожцям пропонувалось у разі неможливості протистояння ворогу перейти за Дніпро на Україну, де козакам мали відвести місця для поселення.
28 березня 1736 року полковнику Пейчу був надісланий ордер з штабу армії, в якому йшлося про необхідність укріпляти Січ усіма можливими засобами до прибуття головних сил армії. 29 квітня Пейч отримав ордер Мініха, за яким 600 солдатів гарнізону мали приєднатися до армії. 1 травня на Січі при одному капітані залишилося 200 солдатів, "…которые там, яко на острову, в городке в безопасности находятся". Протягом війни з початком літніх кампаній на Січі залишалося до 200 солдатів для гарнізонної служби і до 200 запорожців, що призначалися, головним чином, для сторожової служби і роз`їздів.
22 серпня 1736 року граф Мініх повідомив iмператрицю про те, що кошовий отаман Іван Малашевич просив прислати на Січ загін регулярних військ для належної відсічі у разі нападу татар. Того ж дня на Січ було відряджено 400 солдатів, очолюваних підполковником Фрідеріцієм. Цей загін запорожці перевезли до Січі з Кам`яного Затону на своїх човнах. В інструкції стосовно перебування російського гарнізону на Січі, яку Фрідеріцій отримав від Мініха, говорилося, що, крім відповідного числа обер та унтер-офіцерів, при даному загоні мають перебувати інженер-капітан-поручик граф Зевальд, інженер-підпоручик (князь С.Мишецький), а також кондуктор і лікар. Загону передавалось вісім гармат з відповідним числом амуніції, боєзапасів і артилерійськими служителями. Провіантом загін мав бути забезпечений на вісім місяців. Пiсля прибуття на Січ інженери мали оглянути місцеві укріплення і спільно з запорожцями привести їх у належний для успішної оборони вигляд. У разі ворожого нападу загін Фрідеріція мав чинити відсіч до останнього солдата. Усі свої дії Фрідеріцій мав узгоджувати з кошовим отаманом і постійно рапортувати у штаб армії про події на Січі та за її межами, особливо ті, що стосуються взаємовiдносин запорожців iз татарами. Крім того, Мініх наказував нічого не брати у запорожців без грошей, якою б не була в чому потреба, і навіть офіцерських коней випасати тільки у відведених кошовим отаманом місцях. Російський гарнізон щонайперше влаштував для себе госпіталь, лазню та інші необхідні будівлі. 8 грудня 1736 року Мініх доповідав Анні Іоаннівні, що Запорозька Січ готова витримати ворожий штурм.
Протягом війни в зимовий період чисельність російського гарнізону на Січі залишалась у межах 400 чоловік. У разі, якщо, за даними розвідки, ворог готував напад на Січ, то для посилення ретраншементу командування відряджало людей від найближчих команд. Російські солдати і офіцери не втручалися у внутрішнє життя запорожців і за стіни ретраншементу без особливих потреб не виходили. В середині ретраншементу було зведено ряд приміщень під склади. У ході війни Новосіченський ретраншемент був важливим армійським магазином. Крім функцій контролю за подіями на Січі, в обов`язки коменданта ретраншементу входила видача грошового і хлібного жалування Запорозькому війську. З Новосіченського ретраншементу запорожці отримували і боєприпаси.
На відміну від російського гарнізону, запорожцям на Січі не було часу, щоб облаштовуватися належним чином. Окрім будівель, відведених для кошової старшини і господарчих приміщень війська, нічого побудовано не було.До кінця війни козаки жили, головним чином, в землянках. Будівництво церкви на Січі за умов війни видалось неможливим i запорожці мали лише похідну церкву. Щоб залишати на Січі залогу для гарнізонної служби в зимовий період, старшинам доводилося докладати чимало зусиль. Так, 8 грудня 1736 року кошовий отаман Іван Малашевич на вимогу Мініха від імені всього Запорозького війська письмово зобов`язався, що в зиму на Січі залишатиметься від двох до трьох тисяч козаків. На думку Мініха, Запорозька Січ була найважливішим форпостом для всієї армії.
Приведення
Loading...

 
 

Цікаве