WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття - Реферат

Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття - Реферат


Реферат на тему:
Запорізьке військо у другій половині 30-х років ХVІІІ століття
В українській історіографії участь запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1735-1739 років залишається мало дослідженою темою. Сучасники тих подій - С.Мишецький, С.Зарульський, В.Чернявський і О.Рiгельман, описуючи Запорозьку Січ і життя запорожців, на превеликий жаль, не приділили належної уваги воєнним подіям. Ряд дослідників,таких, як Д.Н.Бантиш-Каменський, А.О.Скальковський, А.Ф.Кащенко, О.М.Апанович, В.О.Голобуцький, О.А.Репан, в різні часи торкалися теми участі запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1735-1739 років. Але то були лише фрагментарні згадки, побудовані на основі окремих документів.
Цілісну картину неможливо уявити без детальної реконструкції і аналізу подій. Стратегія, оперативне мистецтво і тактика, як складові частини воєнного мистецтва, перебувають у найтіснішому взаємозв'язку з іншими елементами воєнної справи: комплектуванням, озброєнням, забезпеченням, бойовою підготовкою тощо. Отже, при дослідженні війн і воєнного мистецтва фактична сторона подій має бути з точністю відтворена. Крім того, мають бути враховані усі історичні умови, за яких ці події відбувались, що і мав на меті у ході свого дослідження автор даного доробку.
У 1734 році після 25-річного перебування під владою кримського хана Запорозьке військо повернулось під російську протекцію. В березні запорожці заснували Січ на річці Підпільній, а в жовтні були приведені до присяги. Умовами договору, який Запорозький Кіш підписав у Лубнах з російською стороною, визначалося, що всі вини і зради запорозьких козаків проти Росії піддаються повному забуттю; жити запорожцям в місцях, де в 1709 році зруйновані їх помешкання; користуватися промислами, як рибними ловами на Дніпрі, так і мисливством на звірину в степах, від російських кордонів без перешкод; мати їм чиновників по існуючому на той час у них звичаю; залишатися їм вірними російському престолу і бути на сторожі кордонів Російської держави; підпорядковуватися головному в Україні генералу; отримувати за службу щорічно платню в 20.000 карбованців на все військо.
Питання про землі, що мали відійти до Запорозького війська і які з 1711 року (а офіційно з 1714 року) належали Кримському ханству, повинно було вирішитися у ході війни між Росією і Туреччиною. У 1734 році запорожці розраховували повернути права на землі за допомогою російської зброї. Iнакше повертатись під російську протекцію запорожцям просто не було сенсу. З моменту підписання умов договору і складання присяги запорожці фактично увійшли до складу збройних сил Російської держави, але до припинення бойових дій між воюючими сторонами в 1739 році Запорозьке військо не мало прав на володіння землями, що належали йому до 1709 (1714) року. Після того, як 18 вересня 1739 року в Бєлграді воюючі сторони уклали мирний трактат, який у жовтні був доповнений Нісською конвенцією, а в грудні затверджений у Константинополі, територія Запорозьких вольностей офіційно відійшла від Османської iмперії до Росії. Приймаючи запорожців на службу, царський уряд керувався міркуваннями щодо майбутньої війни з Туреччиною, до якої Росія старанно готувалася. Повернення запорожців в російське підданство було вдалим політичним заходом Петербурга. Російське командування цікавила не воєнна сила запорожців, а насамперед той досвід, якого ті набули, перебуваючи чверть століття в межах Кримського ханства.
Відразу ж після переходу Запорозького війська в російське підданство уряд залучив козаків до розвідувальної служби. 19 квітня 1734 року київський генерал-губернатор граф Й.Вейсбах у листі до кошового отамана Івана Малашевича писав про необхідність розвідування намірів татар і про можливість бойових дій запорожців проти Криму. В ордерах Вейсбаха від 20 травня та 9 вересня 1734 року Запорозькому війську пропонувалося готуватися до походів у складі російської армії в Польщу і Крим. З жовтня 1734 по квітень 1735 року Запорозьке військо виконувало розвідувальну та прикордонно-сторожову службу і було в готовності як до татарських нападів, так і до походів, запропонованих Вейсбахом. Але, як виявилось, російський уряд не мав серйозного наміру розпочинати бойові дії проти татар ні в 1734, ні в 1735 році. Росіяни чекали на те, що татарські орди намагатимуться витіснити запорожців у межі Російської держави. Проте татари вели себе досить спокійно і не виказували намірів розправи над козаками. Більше того, татарська верхівка не полишала думки повернути запорожців на свій бік. Турецький уряд, у свою чергу, задіяв для цього Пилипа Орлика. Певне затишшя дозволило запорожцям виконати доручення Вейсбаха щодо таємних розвідувань у Криму по з`ясуванню намірів хана щодо походів у Персію або Польщу.
У вересні 1735 року помер київський генерал-губернатор граф Вейсбах. Його наступником було призначено генерал - лейтенанта М. Леонтьєва, у відання якого від Вейсбаха перейшла Українська укріплена лінія і Запорозька Січ. За діями Запорозького війська було посилено контроль. Особливу увагу Леонтьєв приділяв стосункам запорожців з татарами. 2 грудня від президента воєнної колегії генерал-фельдмаршала графа Б. Мініха на Сiч було надіслано ордер, за яким запорожцям заборонялося проводити експедиції проти татар. За ордером Мініха від 4 січня 1736 року, Запорозький Кіш мав своїм завданням схиляти татар під російську протекцію. Після офіційного оголошення Росією війни Туреччині, що сталося 12 квітня 1736 року, Запорозьке військо увійшло до складу Дніпровської армії, яку очолив граф Мініх. Від цього часу і до кінця війни усі дії запорожців визначалися вказівками Мініха.
Напередодні кампанії 1737 року турецьке командування знову спробувало схилити запорожців на свій бік. 4 травня 1737 року на Січ прибули два запорожцi, які декілька років перебували в турецькому полоні, і заявили, що їх з Бендер відпустив сераскер Абдула - паша і передав ними листа кошовому отаману Івану Малашевичу. І. Малашевич, не відкриваючи листа, відправив його разом з прибулими козаками до Мініха. У листі до кошового сераскер писав, що запорожці і досі знаходяться під владою кримського хана, а отже, і Порти, і що вони даремно стали на бiк Росії, оскільки землі, які займає Запорозьке військо, належать султану, і всі укріплення зведено козаками на цих землях незаконно. З огляду на це, сераскер наказував запорожцям залишити володіння кримського хана і перейти в межі Російської імперії, оскільки вони, внаслідок своєї неспокійної вдачі, постійно дають привід для непорозумінь між обома державами. Далі сераскер наголошував: якщо запорожці не мають наміру повернутися під владу кримського хана і залишаться в межах його володінь, то всі вони будуть знищені. 6 травня 1737 року в ордері до Івана Малашевича граф Мініх висловив подяку за те, що той не відкрив листа сераскера. Разом з тим, кошовому отаману ставилось в обов`язок не вступати ні в яку переписку з ворогом і всі надіслані у Кіш ворожі листи відсилати до штабу армії.
На початку 1739року Пилип Орлик через своїх агентів намагався відновити переписку iз Запорозьким Кошем. Але листи Орлика до свого агента в Польщі Сави Чаленка були перехоплені росіянами. З огляду на це, граф Мініх в ордерах до кошового отамана Якова Тукала обіцяв винагороду за передачу листів Орлика,
Loading...

 
 

Цікаве