WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Задунайська Січ в Дунавцях за спогадами останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого - Реферат

Задунайська Січ в Дунавцях за спогадами останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого - Реферат


Реферат на тему:
Задунайська Січ в Дунавцях за спогадами останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого
Впродовж останнього десятиріччя до історії Задунайської Січі звернулась ціла плеяда вчених і треба підкреслити, що процес її дослідження не лише значно пожвавився, але й вийшов на новий етап свого розвитку. Сучасний стан історіографії проблеми можна охарактеризувати, в першу чергу, новим поглядом на існуючу джерельну базу. Мається на увазі не лише більш глибокий аналіз раніше опублікованих документів, але й ретельні пошуки нових матеріалів у архівосховищах України та Росії.
Так, увагу автора статті привернули до себе два особистих листи останнього кошового отамана Задунайської Січі Й.М. Гладкого. Вони містять у собі дуже важливу інформацію щодо географії та внутрішнього устрою козацького Коша на Дунаї в останні часи його існування, але й досі не відомі широкому загалу фахівців.
Перший лист ще ніколи не був опублікований. Він адресований на ім'я відомого дослідника історії Степової України архієпископа Гавріїла (Банулеско) і міститься у другому томі збірки документів, яка зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки ім. В.Вернадського у Києві. Загалом ця збірка досить добре відома, бо колись зберігалась у бібліотеці Одеського товариства історії та старожитностей. Документи перших двох томів збірки були свого часу описані С.Серафімовим [19], а третього тому - пізніше О.В. Ристенко [11; 21-23]. Опублікований нами нижче лист (Дод. 1) названий С.Серафімовим "Полковника Осипа Гладкого историческая заметка о запорожцах, представленная архиепископу Гавриилу" [19; 319]. Сам том має назву "Указы Синода, епископа Словенского и Херсонского Никифора, Екатеринославско-Славянской духовной консистории, Херсонской казенной палаты; предписание военного министерства о закрытии Екатеринославской суконной фабрики и ее описание; доношения и рапорты духовных правлений; материалы по истории Екатеринославской (бывшей Славянской) епархии, архиерея и семинарии, Корсунского монастыря, церквей Мариупольского духовного правления, Симферопольского уезда, г. Херсона и Тирасполя; записки о некоторых христианских древностях Крымского полуострова; письмо Осипа Гладкого о истории запорожцев, составивших Азовское казачье войско; [курсів мій - І.С.] сведения по истории г. Екатеринослава и другие документы. 1785-1837 гг." [ІР НБУ, ф.V, спр. № 547-612, 325 арк.].
Зміст наведеного документу цікавий передусім з точки зору реконструкції географії центральної частини земель Задунайської Січі у 1814 - 1828 рр. Спеціальний аналіз цього питання, проведений автором кілька років тому, показав, що її Кіш знаходився у цей час у с. Верхній Дунавець на правому березі протоки Дунавець*. Що стосується так званої Райї, то вона була пов'язана нами з с. Нижній Дунавець [15; 30-31]. Як бачимо, Й.М. Гладкий взагалі не використовує назви "Дунавець" до місця розташування Коша та додає, що "Райя мала поселення своє від Січі у п'яти верстах над лиманом Моругілем" (Дод. 1). Цілком очевидно, що тут наявне протиріччя, яке ми і спробуємо пояснити.
Спочатку скажемо декілька слів про село Дунавець або села Дунавці. Відомо, що вперше некрасівська станиця російських козаків-старообрядців "Філіпонська" на правому березі протоки Дунавець зустрічається на відомій мапі Я.Ф. Шмідта 1774 р. [15; 14,]. У 1799 р. це село назване вже "слобода Дунова", "в которой 3 церкви; жители некрасовцы…; промысел их состоит в рыбной ловле, в хлебопашестве и разных торгах" [1; 472; 18; 287]. З кінця ХVIII cт. до 1806 р. саме Великий Дунавець вважався центром некрасівської громади у Добруджі, а достовірних згадок про село Малий Дунавець для цього періоду ми поки що не маємо [4; 11-12]. У 1814 р. уся ця місцевість була захоплена запорожцями, які і побудували тут свою останню Січ [3; 51].
Вже у 1826 р., спираючись на донесення російської розвідки, офіцер І.П. Ліпранді написав про Великі Дунавці наступне: "Большие Дунавцы, Запорожская Сеча, от Тульчи влево, около 50 верст при речке Дунавце. Большие Дунавцы издавна обитаемы были некрасовцами и включали в себя до 10 тыс. душ. Они служили до начала последней войны [1806 р.] средоточием или сборным местом всем некрасовцам...". Після війни, яка скінчилась у 1812 р., запорожці "…построили и учредили свою Сечу на том месте, где были некрасовские Большие Дунавцы, сохранив прежнее наименование местечка, и поселились в его окрестностях. В Б. Дунавцах, обнесенных невысоким валом и сухим рвом, ныне находится церковь, одна из плетня сделанная землянка кошевого начальника Сечи и не более 40 домов (куриней), в коих живут 40 атаманов". Далі зазначається, що "В Малых Дунавцах, вблизи Больших лежащих, жителей ныне нет, и запорожцы не долго занимали оные после некрасовцев". Райя названа першою серед шести козацьких поселень: "Раи около 100 дворов между Дунавцами и Бабадагом" [7; 295-296,298]. Не важко помітити, що інформація І.П. Ліпранді добре збігається зі спогадами Й.М. Гладкого 1836 р., хоча з останніх не випливає, що село Малі Дунавці не було заселене козаками.
Проте маємо й інші свідоцтва. Так, у грудні 1827 р. шкіпер Бавіонік нарахував 200 хат сімейних запорожців у Дунавцях-Райї [13; 43], що і стало підставою, щоб вважати за с. Райю саме село Нижні Дунавці.
Набагато пізніше, вже на початку 1880-х років Ф.К.Вовк, ніяк не обгрунтувавши свого висновку, написав, що "поселок возле самой Сечи, возле лимана Муругиля и озерца Круглика, заключавший в себе около 80-100 хат…", мав "имя Райи по преимуществу". Водночас він підкреслив, що "собирательным именем Райи" турки називали усе васальне християнське населення*, а "Райя запорожская носила только это имя, без всякого подчинения кому бы то ни было…, и только с подчинением исключительно административным кошевому Сечи" [6; 728-729]. "Место бывшей Райи" позначене вченим на складеній ним авторській мапі "Карта запорожских поселений за Дунаем", яка була додана до процитованої статті. Отже, думка Ф.К. Вовка, який напевно не знав ані записок І.П. Ліпранді 1826 р., ані листа Й.М. Гладкого 1836 р., повністю збігається з даними цих документів.
Виходячи зі сказаного вище, автор має визнати свою помилку. Мені залишається лише додати, що обидва Дунавці Й.М. Гладкий назвав "Верхня та Нижня Перія" (посад - ?). Цей термін жодного разу не зустрічається в інших відомих джерелах і його етимологія є поки що незрозумілою. Можливо, саме тому згаданий шкіпер Бавіонік у 1827 р. і використав назву "Дунавці-Райя", маючи на увазі досить співзвучну "Дунавці-Перія". Таким чином, слід зазначити, що Кіш, дійсно, був на місці с. Верхній Дунавець, а с. Нижній Дунавець якимось чином також входило до складу Коша, бо за Й.М. Гладким, там не мали права селитися одружені запорожці. Можливо, землі названих сіл, на відміну від інших поселень задунайців, мали особливий статус, обумовлений згаданим ним султанським фірманом (Дод. 1). Село Райю треба розмістити приблизно в тому місці, де його позначив Ф.К. Вовк, проте підкресливши, що в нашчас в цьому районі населеного пункту немає .
Зауважимо, що запорожці не дарма декілька разів намагалися забрати цю місцевість у некрасівців. Навіть побіжного погляду на її мапу достатньо, щоби зрозуміти, наскільки Дунавецькій півострів та його околиці зручні не лише у господарському, але і у військово-стратегічному відношенні. На цьому півострові були непогані орні землі, пасовиська, ділянки лісів, виходи глини і каменю для будівництва. Поруч - гирла, рукави, озера і плавні Дунаю, багаті рибою, птицею та звіром. Січ у Дунавцях розташовувалась майже у центрі всієї дельти Дунаю і давала змогу контролювати пересування по протоці, що з'єднувала Георгіївське гирло з величезним оз. Разім (Разін). Отже, зручнішого місця для створення Січі годі було й шукати [5].
Другий лист Й.М. Гладкого 1841 р. на ім'я А.О. Скальковского вже був опублікований майже 120 років тому (Дод. 2). Він цікавий для нас тим, що в ньому, крім самого Й.М. Гладкого, названі сім кошових отаманів Задунайської Січі з 1815
Loading...

 
 

Цікаве