WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дунайське (Новоросійське) козацьке військо 1828-1868 рр. - Реферат

Дунайське (Новоросійське) козацьке військо 1828-1868 рр. - Реферат


Реферат на тему:
ДУНАЙСЬКЕ (НОВОРОСІЙСЬКЕ) КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО 1828-1868 рр.
Дунайське козацьке військо відіграло помітну роль у заселенні та економічному освоєнні південно-бессарабських степів, у розвитку в краї козацьких традицій. Першу статтю з історії Дунайського війська подав А.О. Скальковський, відомості з якої увійшли до книги про історію Нової Запорозької Січі. В зв'язку з її перевиданнями, наводилися нові факти з історії дунайського козацтва. Писав А.О. Скальковський і про сучасні йому події в Дунайському козацькому війську, які супроводив історичними довідками.
Опис Дунайського (з 1856 року - Новоросійського) козацького війська з невеличкою історичною довідкою на початку 60-х років XIX ст. подав відомий дослідник Бессарабії офіцер Генерального штабу О. Й. Защук. З того часу, за виключенням короткої історичної розвідки про Дунайське військо, опублікованої у 1913 році краєзнавцем П.Т. Коломойцевим, літератури про нього не з'являлося.
В наш час, крім енциклопедичних довідок, про дунайське козацтво можна дізнатися лише з публікації окремих документів у відповідному томі "История Молдавии. Документи и материалы", дослідження молдавського історика І. А. Анцупова з аграрної історії Південної Бессарабії в XIX ст. та монографії О.А. Бачинської.
Після ліквідації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, переважна більшість козаків лишилась в Бессарабії. Вони разом з задунайськими запорожцями, які повертались до Росії з Туреччини, протягом 20-х років неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького війська.
Російсько-турецька війна, яка розпочалася в 1828 році, пожвавила клопотання козаків. Ці прагнення співпали з намаганням командування збільшити військовий контингент Дунайської армії. На початку червня 1828 року уряд дозволив сформувати козацьке військо, яке одержало назву Дунайського (не плутати з Дунайським полком Й. Гладкого).
14 червня 1826 року загальне керівництво з організації Дунайських козацьких полків було доручено новоросійському і бессарабському генерал-губернатору М.С. Воронцову. Безпосередньо формування війська покладалося на предводителя дворянства Херсонської губернії полковника С.П. Чолобітчикова.
Першими до складу війська були зараховані колишні усть-дунайські буджацькі, чорноморські козаки й задунайські запорожці, які оселились в Бессарабії і Херсонщині до 1828 року та волонтери з Дунайських князівств і Балканського півострова, що служили добровольцями в російській армії під час російсько-турецьких війн кінця XVIII - початку XIX ст. Волонтери могли принести велику користь діючій армії: вони знали місця військових дій та східні мови. До війська були також включені села козаків та волонтерів Акерманського повіту - Акмангіт, Старокозаче і Волонтирівка (остання тепер у районі Штефан Воде Республіки Молдови).
Оскільки козаків і волонтерів не вистачало для виконання завдань покладених на військо, в 30-ті роки XIX ст. уряд дозволив поповнити його за рахунок інших категорій населення: з початку 1832 року почалося прийняття дворянських та обер-офіцерських дітей Бессарабії і Херсонської губернії; протягом 1832-1836 років було передано відставних військових службовців, сусідних селян-переселенців з Курської губернії, оселених в Акерманському повіті; в 1839 році приєднали осілих та кочових коронних циган Бессарабії. Разом з населенням до війська увійшли села Акерманського повіту Михайлівка, Костянтинівка, Фараонівка, Каїри (тепер с. Крива Балка; всі селища Саратського р-ну Одеської обл.), Миколаївка (тепер Ново-Миколаївка Кілійського р-ну Одеської обл.), Ново-Троїцьке (зникло), Петрівка (тепер Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл.). У 1844 році через недостатню кількість земель, прийняття до Дунайського війська припинялось. Виключенням став період Кримської війни 1853-1856 років, коли для посилення полків, як тимчасовий захід, уряд дозволяв прийом волонтерів на 6 років без зарахування до козацької верстви.
Крім зазначених офіційно для формування війська груп населення до нього потрапила значна кількість втікачів з поміщицьких і державних селян, міщан. Вони намагались легалізувати своє становище, позбавитись феодального гноблення, зловживань адміністрації, знайти не лише особисту свободу, але й завести власне господарство. Бессарабська обласна казенна палата відзначила, що чутки про формування в краї козацького війська "шкідливо" діють на селян, багато з яких "згодні тікати до них (козаків - О.Б.) для однієї лише вільності".
Незважаючи на землі, новоприєднаних станиць земельного фонду було недостатньо, а після Кримської війни ситуація погіршилась. За Паризьким миром від Російської імперії відходила частина Південної Бессарабії, до якої входили станиця Миколаївка, хутори Ново-Троїцьке та Парапарі. У зв'язку з втратою земель війську було дозволено придбати с. Байрамчу, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросійську. У 1858 р. в станиці Миколаївці-Новоросійській мешкало 796 осіб; Волонтирівці - 2578, Старокозачій - 1987, Акмангіті - 2515, Каїрах - 1193, Фа-раонівці- 1339, Петрівці-168, Михайлівні- 1113, Костянтинівці -176, крім того не козацького стану - 137 осіб. Всього на 1858 р. у війську було 12002 мешканця.
Вже з початку свого формування населення Дунайського війська було полінаціональним і значною мірою відбивало етнічну строкатість краю. До його складу входили: українці, молдавани, росіяни, болгари, цигани, серби, албанці, греки, поляки. Основу його складали українці. На середину 50-х років XIX ст. національний склад являв наступне: українці становили 34 %, молдавани - 27,8 %, цигани - 22,7 %, росіяни - 15,5 %. У війську відбувалися постійні переселення козаків з одних станиць до інших, внаслідок чого населення в них ставало багатонаціональним.
Дунайське козацьке військо було частиною іррегулярних сил Російської імперії і, як всі інші козацькі війська створені урядом, було позбавлено самоврядування, а весь його внутрішній устрій, порядок відбування служби і спосіб життя козаків суворо регламентувався військовою старшиною і адміністрацією.
В 30-ті роки XIX ст. розпочалась підготовка проекту "Положення о Дунайском казачьем войске", затвердженого 13 грудня 1844 року. В основу його покладено регламентацію уряду для Донського війська. Головне управління ним, згідно "Положенню", здійснював на правах командира окремого корпусу мирного часу за посадою новоросійський та бессарабський генерал-губернатор. У військово-адміністративному відношенні військо підпорядковувалося Департаменту Військових поселень Військового міністерства і козацькому відділу Головного штабу.
Безпосереднє керівництво військом здійснювало Військове правління на чолі з наказним отаманом, якого призначав уряд. Військове правління керувало всіма сторонами військового життя: виконанням законів, порядків, добробутом та безпекою осіб, майна тощо. Кожного року Правління надавало звіт про стан війська і станиць наказному отаману і новоросійському та бесарабськомугенерал-губернатору. Члени Військового правління не змінювались на своїх посадах по декілька років. Так,
Loading...

 
 

Цікаве