WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Відродження козацьких традицій на Україні - Реферат

Відродження козацьких традицій на Україні - Реферат

виявилося, що для вправного господаря досить і половинного паю, щоб отримувати прибутки. В межах військових земель була поширеною оренда землі під різні види сільськогосподарських робіт. Близькість Бердянського та Маріупольського портів підвищувала ціни на землю і стимулювала розвиток товарного виробництва на землях Азовського козацького війська. Оренда військових земель була вигідною справою і для війська, і для станиць, і для самих азовців. Офіцерські та козацькі сім`ї постійно здавали земельні ділянки в оренду, бо самі не могли обробити наданої їм у користування землі через трирічну відсутність на східному березі Чорного моря. Від оренди строкових ділянок вони мали значні гроші. Адже оренда кожної десятини в 50-х роках ХІХ століття давала прибуток до 3-х карбованців сріблом щорічно. Головним у справі оренди було правильно скласти кондиції, в яких детально були б обговорені права і обов'язки кожної із сторін. Військова канцелярія постійно наглядала за дотриманням умов та виконанням правил оренди. За будь-які порушування нараховувався штраф, що відшкодовував збитки. Позитивним моментом було й те, що орендовані землі не розорювалися, а використовувалися переважно під пасовиська та толоки. Так, земля за термін оренди відпочивала, а згодом добре родила. Оренда землі в межах Азовського війська була вигідною не тільки для козаків, а й для самих орендарів, які не шкодували 100 карбованців сріблом на внесок за право брати участь у торгах.
Враховуючи значний попит на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках, азовці відмовилися від вирощування на своїх ланах городини у повному обсязі, а необхідну для споживання і заготовки на зиму кількість овочів закуповували на недільних базарах і сезонних ярмарках. Вони засівали свої земельні ділянки тільки злаковими культурами, на які був великий попит. Витрати на купівлю овочів були незначними в порівнянні з розмірами прибутку від проданого зерна.
Шанобливе ставлення азовців до землі приємно вражає. Адже вони не були власниками землі. Її власником виступало Азовське козацьке військо. По відношенню до війська азовці були тільки землекористувачами. Водночас слід зазначити, що козаки намагалися використати будь-яку можливість, щоб закріпити за собою надану при першому розподілі ділянку землі, а згодом і стати її повним господарем. Першим кроком у досягненні цієї мети було отримання ділянки під хутір. У станичному юрті дозволялося заводити хутори, але лише там, де вони не могли заважати громадському землекористуванню і тільки за згодою станичної громади. Азовці, отримавши ділянку землі під хутір, намагалися якомога швидше засадити її насадженнями або ж збудувати греблю, млин. Такі прагнення азовських козаків мають пояснення. За існуючою на Півдні України законодавчою традицією за власниками заводських і фабричних підприємств, водяних млинів, греблей, фруктових садів чи лісосмуг земля закріплювалась у довічну власність. Щоб мати більше аргументів на закріплення за собою землі в довічне володіння, азовці намагалися водночас збудувати на хуторах греблю та млин, а поруч посадити фруктові дерева чи лісосмуги. Таким, наприклад, був хутір Олександра Сергєєва. На відведених козакові під хутір 15 десятинах землі він збудував греблю, добротний млин, виростив сад із 150 фруктових дерев та посадив понад греблею 1.000 осокорів та верб. Хутори азовських офіцерів дивували сучасників фруктовими садами великих розмірів, значною кількістю лісосмуг, вітряками та млинами. Майно таких хуторів оцінювалося щонайменше 3.000 карбованців сріблом.
Через малу кількість військових земель азовці змушені були постійно регулювати кількість поголів'я худоби. Тому і використовували у своїх господарствах ті породи тварин, які могли повноцінно виконувати різні функції. При цьому господарства азовців були добре забезпечені худобою і на одну родину припадало по 4 воли, 2 корови з телицями, по 6 штук овець і по одному коневі. Дійсно хороший показник і по сьогоднішнім стандартам!
Для задоволення, переважно, власних потреб козаки Азовського війська займалися різного роду промислами. Одним із найрозвинутіших був традиційний рибальський промисел. Оскільки берег Азовського моря вважався складовою частиною військового надбання, то віддавався в оброчне утримання для збільшення прибутків козацького формування. Так, за перше півріччя 1836 року до військового скарбу надійшло 131 карбованець 25 копійок сріблом за рибний відкуп, а вже у 1856 році за його було отримано 1.100 карбованців сріблом.
Військо мало й 2 інструментальні заводи, де виробництвом було зайнято 70 осіб. Ними виготовлялося продукції на 27.065 карбованців. Ці заводи також були прибутковими. Особливо якщо врахувати попит на продукцію і порівняти з найближчими промисловими підприємствами, наприклад із Штейндорфським машинобудівним заводом, який наприкінці 50-х років ХІХ століття займав 2-е місце (після Луганського ливарного заводу) серед промислових підприємств Катеринославської губернії та Таганрозького градоначальства. Завод належав приватній особі - ротмістру Шуману, і спеціалізувався на виробництві сільськогосподарських машин та знарядь. На заводі працювало близько 70 чоловік, які щорічно виробляли продукції на 30.000 карбованців. Як бачимо, прибуток заводів, що знаходилися в межах Азовського козацького війська, на 1.935 карбованців менший за щорічний прибуток одного з найбільших у Катеринославській губернії та Таганрозькому градоначальстві за розмірами виробництва сільськогосподарських машин та знарядь.
З розвитком хліборобства в Азовському козацькому війську великого значення набуває млинарство. Про його значний розвиток свідчить кількість млинів та вітряків на військових землях. У 1862 році в межах Азовського формування було 49 водяних млинів і вітряків. Вони приносили значні прибутки їх власникам. Суми, затрачені на їх будівництво, покривалися протягом 2-3 років. На будівництво вітряка чи млина витрачалося в середньому 800 карбованців сріблом, а чистого прибутку вони давали близько 200-300 карбованців сріблом щорічно. Отже, різноманітні промисли, якими займалися козаки, не мали вирішального значення для загального розвитку господарства, але були суттєвою допомогою і підтримкою.
Загальний рівень розвитку господарства дозволяв козакам поступово налагоджувати внутрішнє життя війська, збільшувати витрати на медичне обслуговування, освіту, церковні справи, на утримання громадських організацій. Завдяки цьому можемо говорити про певні здобутки азовців як у господарській діяльності, так і в забезпеченні власного добробуту.
Коли маємо такі приклади з історії, такі красномовні, переконливі свідчення господарських досягнень наших попередників, то маємо повірити у свої сили, здібності, спроможність, взятися до роботи й працювати на радість собі і на користь народу. Затаких обставин й іноземні кредити не знадобляться, бо вже влізли в такі борги перед іншими державами, що і прийдешнє покоління змушене буде розраховуватися за нас. Історія свідчить: ми працьовита нація; ми здатні самі робити кращим сьогодення та матеріально і духовно багатим наше майбутнє.
Loading...

 
 

Цікаве