WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Донське козацтво - Реферат

Донське козацтво - Реферат


Реферат на тему:
ДОНСЬКЕ КОЗАЦТВО
З кінця 15 ст. вільні поселенці на Дону та його притоках, які проживали у межах сучасних Ростовської, частково Волгоградської, Воронезької об-ластей Російської Федерації, почасти - Донецької та Луганської областей України; з 18 ст. до 1917 - складова частина особливого військового стану Російської держави, зобов'язаного виконувати військову службу за пільгове користування землею. Першим офіційним письмовим свідченням про існування Д. к. є грамота царя Івана Грозного від 3.1.1570 про те, щоб козаки, які живуть на Сіверському Дінці, зі своїм отаманом Михайлом Черкашеніновим у всіх державних справах слухалися царського посланця Івана Новосильцева, що їде в Царгород через Дон та Азов, і цим послужили цареві, за що будуть жалувані за службу. На відміну від українського козацтва, Д. к. не є окремим етносоціальним організмом. Його формували представники низових суспільних верств різних етносів - українського, російського, тюркських. У закозаченні різних частин Дону брали участь українські козаки, вихідці з московсько-рязанського прикордоння та азовські козаки. Низ Дону опанувало переважно українське козацтво, на середньому Дону скупчувалися вихідці з московсько-рязанського прикордоння та представники тюркомовних етносів. Витоки донської козаччини як етносоціальної спільноти спочатку з'являються на низових теренах. Найдавніші козацькі укріплені пункти розташовувалися саме у пониззі (Нижні Роздори, Верхні Роздори, Черкаський, Манич). Умовна межа між осередками низових і верхових козаків проходила по Верхніх Роздорах. Поділ Д. к. на низовиків і верховиків, що становили два ядра донського козакотворчого процесу, залишився назавжди. Низовики перебрали на себе роль "головного війська". Вже з 70-х рр. 16 ст. вони перебували на службі у московського царя, а в кін. 16 ст. досягли організаційного об'єднання. У 18 ст. згідно з офіційними розпорядженнями урядової адміністрації до складу Д. к. були включені юртові калмики (1729), калмики Дербетовської орди (1799), 400 осіб чугуївських і доломанівських калмиків (1803) і 4000 малоросійських козаків, які мешкали на військових землях (1811).
Основою господарського життя Д. к. були скотарство і різного роду промисли (охота, рибальство, бортництво), а з 2-ї пол. 17 ст. - і землеробство. Важливими джерелами існування Д. к. в 16-17 ст. були військова здобич, торгівля і жалування від держави. В 16-17 ст. Д. к. брало активну участь в освоєнні росіянами Далекого Сходу і Сибіру.
Постійна військова небезпека, необхідність вести безперервну збройну боротьбу зумовили складання у Д. к. своєрідної адміністративно-політичної та військової організації (див. Військо Донське). Спираючись на українську козаччину, Д. к. протягом кінця 16-17 ст. активно чинило опір намаганням російського уряду позбавити Дон суверенітету. Українські ж козаки в кін. 16 - 1-й пол. 17 ст. намагалися залучити донців до участі в антипольських пов-станнях, погрожували польському урядові масовим виходом на Дон тощо. Під час Визвольної війни українського народу середини 17 ст. Д. к. В основній своїй масі не надало Б. Хмельницькому і Війську Запорозькому Низовому конкретної військової допомоги й ігнорувало прохання українського гетьмана припинити морські походи на Крим. Однак поступово усвідомлюючи роль татарського фактора у внутрішній політиці, Д. к. стало активніше взаємодіяти з кошовим отаманом І. Сірком та правобережним гетьманом П. Дорошенком. Останній через посередництво кошового отамана І. Сірка неодноразово слав листи на Дон до С. Разіна із закликом разом рушити походом на Лівобережну Україну і обіцянками не жалкувати для донських загонів ні хліба, ні солі. 2000 донських козаків спільно із запорозьким та лівобережним козацькими військами брали участь у Чиги-ринському поході 1676-77. 700 донських і запорозьких козаків у 1694 здійснили успішний похід на Перекоп, захопили 7 гармат і взяли у полон значну кількість татар. Протягом 1695-97-х рр. 5000 донських козаків брали участь у Азово-Дніпровських походах та у взятті Азова. Разом з українськими козаками донці під прикриттям земляного валу підійшли до вежі фортеці, захопили її і кілька годин відбивали атаки ворога. Успіх донських і українських козаків став прологом вирішального штурму Азова російськими військами і його взяття у турків. Д. к. взаємодіяло з українськими козаками у роки російсько-турецьких війн 1736-39 та 1764-74. В останній російсько-турецькій війні брало участь 22 000 донських козаків. Російський уряд рахувався з Д. к. як з реальною військовою силою. До 70-х рр. 17 ст. Д. к. повною мірою зберігало свій суверенітет. Однак вже в 1671 воно вперше офіційно було приведене до присяги на вірність царської служби. Процес ліквідації автономії Д. к. викликав запеклу боротьбу рядового козацтва за збереження традиційних козацьких прав та привілеїв: землі, волі, права вибору і т. д. Як наслідок - активна участь Д. к., переважно голоти, у селянських повстаннях та війнах під проводом С. Разіна (1670-71), К. Булавіна (1707-08), О. Пугачова (1773-75). Козацькі повстання, що спалахнули на Дону, були активно підтримані не тільки рядовим запорозьким козацтвом, а й козаками Гетьманщини. Під час повстання 1670-71 на Слобідській Україні діяли донські загони під проводом найближчих соратників С. Разіна - Ф. Разіна, Ф. Шадри, О. Хромого та ін. Видатну роль у повстанні на Слобожанщині зіграв полковник Острогозького полку І. Дзиковський, який ще в 1668 домовився із С. Разіним про спільні дії. І хоч повстання в Острогозьку і Ольшанці було придушене, воно поступово перекинулось і на інші міста Слобідської України -Тор, Маяцьк, Цареборисів, Богодухів, Зміїв, Харків, Чугуїв. У боротьбі народних мас проти політики царського уряду взяла участь і частина козацької старшини Лівобережної та Слобідської України. Булавінське повстання мало в Україні ще більший резонанс, ніж попереднє. Ватажок повстання в листопаді 1707 разом із 12 товаришами прибув на Запорожжя і, розмістившись у фортеці Кодак, закликав запорожців підтримати повстання. Під тиском рядового запорозького козацтва січова старшина дозволила К. Булавіну до весни 1708 знаходитися в Кодаку і вербувати серед запорожців добровольців для участі в повстанні. Зібравши кілька сотень запорозьких козаків-добровольців, ватажок повстання наприкінці лютого 1708
Loading...

 
 

Цікаве