WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галицько-Волинська Русь за часів короля Данила (друга пол. 13 – поч. 14 ст.) - Реферат

Галицько-Волинська Русь за часів короля Данила (друга пол. 13 – поч. 14 ст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Галицько-Волинська Русь за часів короля Данила (друга пол. 13 - поч. 14 ст.)
Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.
Оскільки політичне безпринципні боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набирала характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі кола населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали містичі -міські купці і ремісники, в тому числі іноземні поселенці у деяких найбільших містах (вірмени, німці та інші). Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, коли держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців - іноземних агресорів). Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про "доброго князя" уже в той час були поширені в народі. Союз князівської влади, боярства, що їй служило, і міської верхівки був спрямований на встановлення такого варіанту державного ладу, який значно більше відповідав потребам економічного і культурного розвитку, ніж боярська олігархія.
Князь намагався створити центральний аппарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн.
В результаті тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтримку Угорського королівства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.
В 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками коло М.Ярослава на Сяні. Ярославська битва, в якій Данило підтвердив славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупинила агресію угорських феодалів на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанцією.
Але спроба організувати достатньо сильний союз проти ординців не вдалася. Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. "О, гірша будь-якого зла честь татарська!" - написав з цього приводу літописець.
Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах йшов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати пе-редишку і зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме з цією метою було споруджено низку укріплених міст, які мали, за словами літопису, бути опорою "проти безбожних татар". Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі і Тетерева), а коли загони хана Курем-си перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезного війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони "мирники" орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.
Данило проводив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога з династії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (в результаті тривалої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів).
Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 році отриманою від папи Іно-кентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.
Якщо на Волині Данило зумів швидко відновити свою владу, то інакше сталося у Галицькій землі. Бояри за традицією вирішили протиставити законному князеві іншого претендента. Для цього вони запросили на престол чернігівського княжича Ростислава, що, зрозуміла річ, не мав коренів у Галичині й неминуче перетворювався на ляльку в боярських руках. Так воно й сталося. Однак Данило з Васильком зібрали велике військо, головну ударну силу якого складали "пешцы", а також рицарська кіннота дружини князя й загони бояр, і завдали поразки Ростиславу під галицьким містом Ярославом улітку 1245 р. Незважаючи на те, що угорський король прислав Ростиславу сильне військо, а галицькі бояри - власні численні й добре озброєні загони, битва принесла повний успіх Данилові, котрий виявив себе талановитим полководцем.
Забезпечивши шляхом переговорів з Батиєм під час поїздки 1245 р. до столиці Орди Сараю свою землю від татарських намісників і сплати постійної данини, Данило Романович зосереджується на зміцненні рубежів князівства, будівництві фортець нового типу, які б стояли на горбах і мали кам'яні стіни. Такі фортеці монголо-татари штурмувати не вміли. Князь шукає союзників на Русі та за її межами. Він укладає угоду з молодшим братом Олександра Невського Андрієм, тодішнім великим володимиро-суздальським князем. Однак ординські правителі, що пильно стежили за найменшими проявами визвольних змагань, 1252 р. послали каральну експедицію проти Андрія, так звану Неврюєву рать (на чолі а воєводоюю) і вивели Андрія з гри. Він втратив великокнязівський стіл і втік до Швеції. А старший його брат Олександр, який став відтоді великим князем, так і не зібрався виступити проти поневолювачів.
Втративши єдиного сильного союзника на Русі, Данило Романович був змушений відповісти згодою на пропозицію папи Інокентія IV прийняти королівську корону, що, як сподівався римський первосвященик, поставить галицько-волинського князя в залежність від нього. Щоб заохотити Данила, Інокентій IV 1253 р. оголосив хрестовий похід проти татар, закликавши до участі християн Польщі, Чехії, Померанії й Сербії. Тобув підступний маневр, адже похід не міг відбутися з багатьох причин, і намісник святого Петра добре про це знав. Перелічені в папській буллі країни загрузли у війні за австрійську спадщину, більшість переживала політичну кризу, та й всі разом вони були надто слабосилими, щоб зважитися виступити проти монголо-татарських ханів.
Чи то хитрий маневр Інокентія IV зробив своє, чи то Данило, втративши союзника на Русі Андрія Ярославича, зневірився у можливості збити загальноруську коаліцію проти Орди, важко сказати. Але після роздумів він зважився прийняти корону з рук папського легата Опізо. Коронація пройшла буденно у прикордонному з Польщею волинському місті Дорогичині у другій половині 1254 р., під час походу галицько-волинських ратей на ятвягів. Гадаємо, що Данило коронувався тому, що зважився дати бій монголо-татарам і сподівався вплинути своїми рішучими діями на християнське воїнство Заходу, яке ніяк не могло піднятися на боротьбу з Ордою.
Того самого року Данило дав відсіч татарському воєводі Куремсі, що зробив спробу окупувати галицьке Пониззя. Далі наш князь перейшов у рішучий наступ проти орди Куремси, не раз завдавав їй поразок, тому ординські правителі відкликали Куремсу, що став боятися Данила й уникати сутичок з русичами, й прислали на його місце досвідченого полководця Бурундая з величезним військом. Те сталося 1258 р.
Данилові годі було сподіватися на допомогу ззовні. Адже незабаром після коронації він пориває стосунки з папою, оскільки той не думав про підтримку Русі в боротьбі проти Орди, а намагався насадити католицизм у державі Романовичів. Угорський король та польські князі поринули у власні справи й навіть не думали про поміч сусідові. Тому Данилові нічого не залишалось, як скоритися долі. Він наказав зруйнувати укріплення найбільших галицьких і волинських міст і розпрощався з надією вигнати ординців з Руської землі. Те гірке розчарування не минуло марно для князя.
Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. 1264 р. він помер у збудованому ним улюбленому місті Холмі. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське велике князівство, одне з наймогутніших державних утворень Східної Європи. Галицька і Волинська землі були поділені між його та брата Василька синами. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дійшло. Викоренення Данилом галицького боярства позбавило на довгий чаc грунту усобиці в Галицько-волинській Русі.
Історики високо оцінюють державну діяльність Данила, Він був людиною непересічних політичних і військових здібностей. Незважаючи на несприятливі умови ворожого оточення, протягом сорока років вів війну з боярською опозицією й здолав її. Князь об'єднав Галичину й Волинь, докладав величезних зусиль до згуртування Південної Русі. Головними ідеями його життя були відновлення Галицько-Волинського великого князівства й вигнання монголо-татарських поневолювачів з Русі. Не вина Данила, що йому не вдалося здійснити другий задум. Занадто сильними були окупанти, занадто слабкою - Русь, бо залишалася роз'єднаною. Але все те аж ніяк не применшує життєвого подвигу Данила, князя Галицького.
Використана література:
1. О.Субтельний. Історія України. - К., 1996.
2. М.Грушевський. Нарис з історії України. - К., 2000.
3. І.Дорошенко. Історія України. - К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве