WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → 1. Галицько-Волинська держава. 2. Порівняйте становище українських земель в складі Росії та Австро-Угорщини на кінець ХІХ – початок ХХ століття (контр - Реферат

1. Галицько-Волинська держава. 2. Порівняйте становище українських земель в складі Росії та Австро-Угорщини на кінець ХІХ – початок ХХ століття (контр - Реферат


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з історії України
1. Галицько-Волинська держава
Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.
Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, "царем на Русі", "самодержцем всея Русі", причому слово "самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.
Із захопленням пише автор літопису про те, що великий князь Роман "одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хоробрий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха..."
Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).
Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.
Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростиславичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм посад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.
Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Ігоря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверськоі землі стануть слухняним знаряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домагатись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували розправу над великими боярами, і "вбито їх було числом 500, а решта розбіглися". В 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і "повісили задля помсти". Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі - це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р, з допомогою частини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили "королем королівства Галицького" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеєю. Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.
Оскільки політичне безпринципні боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набирала характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі кола населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали містичі -міські купці і ремісники, в тому числі іноземні поселенці у деяких найбільших містах (вірмени, німці та інші). Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, коли держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців - іноземних агресорів). Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про "доброго князя" уже в той час були поширені в народі. Союз князівської влади, боярства, що їй служило, і міської верхівки був спрямований на встановлення такого варіанту державного ладу, який значно більше відповідав потребам економічного і культурного розвитку, ніж боярська олігархія.
Князь намагався створити центральний апарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн.
В результаті тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтримку Угорського королівства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. 1238 р. Данило роз-громив тевтонських рицарів Добжинського ордену, що захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна. За словамилітопису, Данило напередодні проголосив: "Не личить держати нашу
Loading...

 
 

Цікаве