WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → 1.Сторінки біографії визначного українського історика М.Грушевського. 2.Політична ідея М.Грушевського – першого президента України. 3.Наукова спадщина - Реферат

1.Сторінки біографії визначного українського історика М.Грушевського. 2.Політична ідея М.Грушевського – першого президента України. 3.Наукова спадщина - Реферат

Бєлграда, Берліна і Бухареста, Кембріджа і Едінбурга, Граца і Лондона, Осло, Оксфорда, Парижа...
Наукова громадськість вітала не лише Грушевського-їсторика, а й Грушевського - дослідника словесності. "Ваша історія України, - зазначав президент Української АН В. І. Липський, - це величезна праця, складена оригінально, з використанням сили різних джерел, багатьох першоджерел, це повна, наукова й докладна Історія нашої землі, починаючи від майже легендарних часів. Тепер, коли вона вже є, навіть трудно собі уявити, як без неї можна було жити. Як історик - Ви стали відомі не тільки в межах України, не тільки в межах нашого Союзу, але й далеко за кордоном. Якби навіть у Вас була одна ця праця, то й тоді б вона була вічним нерукотворним пам'ятником. А коли до цього додати Історію українського письменства і цілу низку етнографічних та інших праць, то буде ясно, що в особі академіка Грушевського ми маємо найкращого знавця України й одного з найвидатніших її синів" (Ювілейний збірник на пошану М. С. Грушевського. К., 1928, с. 86). В унісон з цим звучали й слова львівського академіка К. Й. Студинського: "Ви своїм бистрим оком заглянули глибоко в духовні скарби українського народу, в його минуле, і своїми працями літературними й філологічними поклали підвалини під цю будівлю, і вершком Вашої праці є Історія української літератури" (там же).
Здавалося, створювалися умови для нового злету творчості великого вченого й громадянина. І М. С. Грушевський розгортає воістину титанічну діяльність дослідника й організатора науки. Його обирають академіком республіканської і всесоюзної АН. Він започатковує низку історико-дослідницьких центрів. Завдяки його працям та піклуванню в Україні формуються вчені нового типу - М. Кордуба, С. Томашівський, В. Герасимчук, С. Рудницький, І. Джиджора, О. Терлецький, Б. Барвінський, І. Кревецький, І. Крип'якевич, М. Чубатий, Б. Бучинський К. Антипович, О. Баранович, І. Мандзюк, О. Степанишина, С. Шамрай, В. Юркевич та ін.
Після забуття з початком перебудови поверталися на Україну наукові праці Грешувського. Так, окремим виданням вийшла "Ілюстрована історія України" (1990); у багатьох журналах ("Дзвін", "Вітчизна", "Київ") друкуються уривки чи цілі його праці з історії українського козацтва, дослідження з питань мови, літератури, соціології, української державності (Універсали Центральної Ради, керованої М. Грушевським); археологічна комісія АН України почала видання десятитомної "Історії України-Руси".
Фенікс таки відроджується з попелу забуття й пекла дискредитації.
М. Грушевський заспівом до "Історії української літератури" зробив посвяту: "Українському народові показати себе таким же сильним в ділі, яким показав у слові".
У ранній період своєї творчості вчений досліджував буття прапредків, коли вони мали могутню державу і тому різні верстви міста і села мусили виборювати передусім соціальні права та внутрішні свободи. Коли ж об'єктом аналізу став час польсько-литоівської та турецько-татарської експансії, а потім - час створення козацької республіки, за яким з вини російського царизму настала пора занепаду Гетьманщини, - на перший план вийшла проблема свободи й незалежності зовнішньої, загальнонаціональної, а тим самим і ролі власної держави.
Безумовною заслугою автора "Історії України-Руси" та історії Запорізького козацтва стало те, що він переконливо показав роль як різних верств народних мас та нації як цілісного організму (доба Хмельниччини), так і виразників їх інтересів періоду боротьби за збереження автономії і держави. Так, абсолютно недвозначною була оцінка М. Грушевським не тільки доби Хмельницького, а й діянь та ролі таких гетьманів, як П. Дорошенко, П. Сагайдачний, І. Виговський, І. Мазепа. Про останніх у праці 1909 р. "Виговський і Мазепа" (Літературно-науковий вісник. 1909. Кн. 46. С. 41) М. Грушевський писав: оцінка цих державних діячів, як і доля, неоднозначні, "але одно зостається фактом безсумнівним і вірним. Се те, що як один, так і другий, при своїх індивідуальних відмінах, при різній тактиці в засобах і способах, в деталях своїх планів, були представниками, речниками, носителями політичних змагань, якими глибоко було пройняте все українське суспільство, вся свідоміша верства українського народу, вся інтелігенція їх часів. Їх діло, таким чином, не було ні в якім разі особистим ділом, їх винаходом, їх забаганкою. Вони виступили із здійсненням того, що було постулатом всієї суспільності".
Це засвідчує, що М. Грушевський не тільки не протиставляв народ і державу, соціальні і національні інтереси, внутрішню й зовнішню свободу, минуле, сучасне й майбутнє нації, найширшого плану інтереси усіх верств суспільства, а навпаки - вимагав розглядати їх тільки в єдності. Так само не лише диференційовано, а й у єдності вимагав він розглядати й інтереси "верхів" та "низів" нації. І хоча його звинувачували в служінні панівним, буржуазним верствам та ідеям, насправді симпатії вченого були скоріше протилежними - демократичними, що й виявилося з усією очевидністю в час діяльності його на посту президента УНР. А коли історик писав про безбуржуазність української нації, то мав на увазі не те, що в її надрах не було панівних, експлуатуючих верств, а те, що на певному етапі розвитку верхівка - старшина корінної нації - зраджувала її і переходила (як те бувало і в інших поневолених націях) служити режимам чужих - поневолюючих вітчизну - держав. Тому особливої сили та влади набували представники колонізаторів. За цих умов корінна нація лишалася без проводу ("елітних" верств, до яких належала не тільки буржуазія, а й інтелігенція, дворянство), отже- неповною (нетиповою).
Ще більшої ваги набула розроблена М. Грушевським концепція безперервності й цілісності історичного розвитку української нації.
Лише з урахуванням зазначеного зрозуміємо вагу найголовнішого здобутку М. Грушевського - його концепції історії України-Руси як цілісного процесу розвитку української нації від появи етносу русив на території України до стану й проблем буття української нації в XX ст. Щоправда, і ця схема вченого часом піддавалася коли не критиці, то різного роду "уточненням".
М. Грушевський перевів історію з ідеологічно-політичної площини в наукову. Це й допомогло йому побачити і спільне в долі трьох східнослов'янських народів (українського, білоруського, російського), і специфічне, зокрема - і окремішність їх як племен ще в часи Київської Русі, що зазначав навіть автор "Повісті врем'яних літ", і самодостатність характеру кожного з них, і багатовікову філософсько-психологічну та культурну суверенність.
Список використаної літератури
1) Верстюк В.Ф. М.С. Грушевський у перший період діяльності Центральної Ради // Український історичний журнал. - 1996. - №5. - С. 39.
2) Солдатенко В.Ф. Внесок М.С. Грушевського в концепцію української революції // Український історичний журнал. - 1996. - №5. - С. 5.
3) Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991. - С. 240.
4) Грушевський М.С. Звідки пішло українство... // Великий Українець. - К., 1992. - С. 90.
5) Грушевський М. Вільна Україна // Великий Українець. - К., 1992. - С. 109.
6) Грушевський М.С. На порозі нової України. Гадки і мрії. - К., 1991. - С. 33.
7) Мироненко О.О. Світоч української державності. - К., 1995. - С. 158.
Loading...

 
 

Цікаве