WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Друга світова війна в Україні - Реферат

Друга світова війна в Україні - Реферат

незалежної Української держави.
30 червня 1941 p. німецькі війська захопили Львів. При підтримці батальйону "Нахтігаль" похідна група ОУН С.Бандери зібрала представників українського національного осередку міста і проголосила їх Національним зібранням. Вони прийняли акт відновлення Української держави, а також декрет, яким першого заступника С.Бандери Я.Стецька було призначено головою уряду.
2 липня інформація про події у Львові дійшла до Берліна, реакція якого була вкрай негативною, і вже наступного дня надійшов наказ посадити під домашній арешт деяких українських діячів, зокрема С.Бандеру. 5 липня він був заарештований і депортований з Кракова у Берлін. Цього ж дня розпорядженням німецької окупаційної адміністрації уряд Я.Стецька було розпущено. 15 вересня 1941 p. німецькі репресивні органи провели масові арешти членів ОУН С.Бандери.
Помірковані політичні кола українства, зваживши реакцію нацистів на акт від 30 червня 1941 p., поставились до нього у більшості негативно.
Державний центр УHP, прихильники гетьмана П.Скоропадського, провід мельниківського ОУН не пішли на ризик конфлікту з нацистами, розраховуючи на можливість вирішення українського питання після переможного завершення війни між Німеччиною і СРСР.
Не визнавши акт проголошення Української держави у Львові, нацистське керівництво відверто продемонструвало своє негативне ставлення до ідеї української державності.
Після ліквідації Українського державного правління єдиним українським органом в Західній Україні стала рада сеньйорів, 30 липня 1941 p. переіменована на Українську національну раду на чолі з К.Левицьким та митрополитом А.Шептицьким. Склад ради був багатопартійним, здебільшого з поміркованих представників інтелігенції, священнослужителів. Рада не була потрібна окупаційній адміністрації і тому залишилась офіційно невизнаною.
Спроби митрополита А.Шептицького надсилати депеші, меморандуми до нацистського керівництва завершились примусовим підписанням документа про самоліквідацію Української національної ради.
19 вересня 1941 p. німецькі війська захопили Київ.
У відповідь на дії нацистського уряду, окупаційної адміністрації щодо спроби відновлення української державності, особливо у зв'язку з розгортанням масових репресій проти цивільного населення України, представниками націоналістичного руху були підготовлені меморандуми від 14 січня 1942 р. на ім'я Гітлера* і від 10 січня 1942 р. на ім'я рейхскомісара України Коха, в яких вкотре пропонувалось співробітництво при умові визнання за українцями права на свою державність. Всі ці звернення залишились без відповіді, територія України перетворювалась у колонію з найжорстокі-шим окупаційним режимом.
3. Окупаційний режим та рух опору
Головне завдання німецької влади - це експлуатація ресурсів окупованих районів для потреб німецької промисловості і армії. Наказами та розпорядженнями стосовно повноважень репресивних органів на окупованих територіях їм надавалось право фізичного знищення терористів, опозиціонерів, елементів, ворожих Рейху, особливо комісарів та комуністів, партизанів, саботажників, євреїв, а також масштабні заходи проти цілих місцевостей. Будь-які дії проти вермахту мали жорстоко придушуватися через страти, тоді як дії військових проти цивільного населення не переслідувалися. Поліцейський і юридичний механізм репресій був продуманий і організований ще до нападу на Радянський Союз.
17 липня 1941 p. декретом Гітлера було створено міністерство Рейху для окупованих районів Сходу на чолі з А.Розенбергом. Окупована територія була поділена на рейхскомісаріати, генеральні округи та округи. Декрет поширював на окупованих територіях владу Герінга у економічних питаннях (грабунку), а також владу Гімлера у питаннях безпеки (репресій).
1 серпня 1941 p. з території західноукраїнських земель був створений дистрикт "Галичина" як частина Генерального губернаторства Рейху на чолі з губернатором. Дистрикт поділявся на округи та повіти. Адміністрація на рівні дистрикту і округів була виключно німецькою. Відділення поліції (сіпо) і СД (гестапо) були незалежними від цивільної адміністрації.
20 серпня 1941 p. декретом фюрера був утворений рейхскомі-саріат України. Територія рейхскомісаріату України 28-29 серпня 1941 р. була передана цивільній німецькій окупаційній адміністрації. Очолив рейхскомісаріат Е.Кох з штаб-квартирою у М.Рівне. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів: Волинь-Поділля, Житомир, Київ, Миколаїв, Дніпропетровськ і Крим, які в свою чергу поділялись на округи і райони, Начальник поліції і СД України підпорядковувався безпосередньо Гімлеру. Поліція громадського порядку складалась частково з місцевого населення і носила назву "допоміжна українська поліція на службі німецького вермахту". У рейхскомісаріаті дислокувався штаб і частини командуючого німецькими окупаційними військами на Україні.
Інші північно-східні території України (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська, Луганська області) передавались в управління військовій адміністрації, яка створювала оперативні тилові райони з відповідними комендатурами. При командуючих групами армій і арміями перебували команди таємної польової поліції (ГФП).
Вводилася обов'язкова примусова (рабська) праця як для дорослого населення, так і підлітків. За незначні порушення трудової дисципліни встановлювалися такі покарання, як штрафи, ув'язнення у концтабори. Відмова від трудової повинності розглядалася окупаційною владою як злочинний саботаж і часто каралася розстрілом.
Пограбування, терор, насилля, пряме знищення населення України призвели до страшенних наслідків, зафіксованих у матеріалах Нюрнберзького процесу над головними німецькими воєнними злочинцями. За роки тимчасової німецької окупації території України загарбники закатували близько 6 млн. чоловік мирного населення та військовополонених, депортували до Німеччини на примусову працю 2,5 млн. чоловік, спалили сотні міст, тисячі сіл, пограбували та знищили майже все господарство України.
Рух опору на захопленій вермахтом території України розпочався з перших днів становлення окупаційного режиму.
Восени 1941 р. на окупованій території з розрізненої боротьби ззагарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянського підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово оформлятися антинацистський фронт боротьби.
Першими на шлях збройної боротьби із загарбниками на окупованій території України стали бійці і командири Червоної армії, партизани і підпільники радянського руху опору. Організаційні основи радянського руху опору були закладені вже в перших державно-партійних документах вищого керівництва СРСР початку війни. 7 липня 1941 p. опубліковано звернення Президії Верховної Ради, Раднаркому та ЦК КП(б)У "До українського народу", в якому сформульовані основні завдання трудящих республіки по організації всенародної боротьби з агресором, у тому числі і на тимчасово окупованій території.
Радянські партизани і підпільники, використовуючи тактику активних бойових дій, рейкової війни, диверсій, саботажу, зробили вагомий внесок у розгром загарбників, ліквідацію окупаційної адміністрації та її прибічників, у визволенні разом з частинами Червоної армії значної кількості міст і сіл України. За деякими даними, у період 1941-1944 pp. на території України діяло понад 3 тис. партійне- радянських підпільних груп та організацій чисельністю майже 100 тис. чоловік. У радянському партизанському русі України діяло 46 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів та диверсійно-розвідувальних груп, в яких нараховувалось майже 500 тис. бійців і командирів.
Після невдалої спроби відновити Українську державу в червні-серпні 1941 p. провід ОУН-Б у
Loading...

 
 

Цікаве