WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Друга світова війна в Україні - Реферат

Друга світова війна в Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Друга світова війна в Україні"
ПЛАН
1. Перебудова державного механізму на початку війни
2. Спроби відновлення української держави
3. Окупаційний режим та рух опору
4. Відновлення радянської влади в Україні
Висновки
Використана література
1. Перебудова державного механізму на початку війни
22 червня 1941 p. фашистська Німеччина, порушивши пакт про ненапад, без оголошення війни віроломно напала на Радянський Союз. Розпочався новий етап другої світової війни у небачених до цього масштабах і особливої жорстокості. Бойові дії на радянсько-німецькому фронті значно змінили увесь хід цієї війни.
Бої під Києвом, оборона Одеси, Севастополя, стійка оборона на інших фронтах зірвали задуми агресора швидко і безперешкодно захопити Україну. Але прорахунки й упущення Сталіна, державного і партійного керівництва, командування Червоної армії були такими серйозними, що їх не могли компенсувати ні героїзм військових, ні термінові заходи, що вживалися урядом країни для її оборони. На кінець 1941 p. загарбникам вдалося окупувати майже всю Україну, окрім Луганської та східних районів Харківської і Сталінської областей. Після краху кримського фронту і залишення у липні 1942 p. радянськими військами Луганської області на всій території України встановився режим окупації у вигляді лихозвісного "ново-го порядку".
Ще ніколи за всю свою історію країна не була у такій небезпеці. Для наших народів це була війна проти агресора, по захисту своєї Вітчизни, де вирішувалось питання життя і смерті, тому для нас війна була справедливою, визвольною.
Війна поставила перед Радянською державою і суспільством нові і надзвичайно складні завдання: необхідно було відстояти свободу і незалежність своєї країни, вигнати загарбників з тимчасово окупованих територій, ліквідувати наслідки окупації, допомогти народам Європи у їх боротьбі проти фашизму за свободу і демократію, сприяти створенню у світі таких умов і міжнародних організацій, які б забезпечили можливість недопущення нової світової війни.
Першочергові завдання Радянської держави були сформульовані у постанові ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР від 23 червня 1941 p. та у директиві ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР партійним і радянським органам прифронтових областей від 29 червня 1941 p., а також у зверненні Президії Верховної Ради, Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У від 6 липня 1941 р. "До українського народу".
Відповідно до поставлених завдань належало у найстисліші строки здійснити такі заходи: перевести все господарство на воєнні рейки, всебічно зміцнити збройні сили, організувати евакуацію, розгорнути партизанський рух на завойованих ворогом територіях, перебудувати ідейно-політичну роботу.
Для виконання цих завдань потрібно було перебудувати весь державний механізм на воєнний лад, що деякою мірою спрощувалось створеною ще до війни адміністративно-командною системою управління радянської держави.
Надзвичайні обставини воєнного часу зумовили введення 22 червня 1941 р. на переважно більшій частині території СРСР, і в тому числі на всій території УРСР, воєнного стану, а в окремих місцевостях - стану облоги. Це був особливий правовий режим, що передбачав розширення повноважень військових властей, а також кола справ, підсудних воєнним трибуналам, застосування надзвичайних заходів щодо охорони громадського порядку, державної безпеки і зміцнення обороноздатності.
Кризова ситуація на початку війни зумовила створення єдиного воєнно-політичного органу з надзвичайними повноваженнями. Спільною постановою ЦК ВКП(б), Президії Верховної Ради і Раднаркому СРСР від ЗО червня 1941 p. було утворено Державний Комітет Оборони (ДКО), який зосередив а своїх руках всю владу в країні. Його рішення і розпорядження були зобов'язані безумовно виконувати всі громадяни, радянські, військові і господарські органи, партійні та громадські організації. Очолив ДКО Сталін, який був одночасно Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) та головою Раднаркому СРСР. Члени ДКО поєднували керівні посади у партійних і радянських органах, що призвело до подальшого посилення зрощення партійного та державного апарату на всіх рівнях.
Для вивчення і вирішення окремих, найневідкладніших проблем ДКО створював постійні чи тимчасові комітети, ради, комісії. Органами ДКО на місцях були його уповноважені і міські комітети оборони.
Першим місцевим надзвичайним органом державної влади УРСР став створений у червні 1941 p. штаб оборони Києва, до якого увійшли партійні та радянські керівники області та міста, а також представники військового командування. У серпні 1941 p. під час оборони Одеси були створені міська і районні оперативні групи, також наділені надзвичайними повноваженнями.
Досвід діяльності цих надзвичайних органів влади на місцях став підставою для прийняття постанови ДКО від 22 жовтня 1941 p. про утворення перших міських комітетів оборони. Згодом було прийняте рішення про утворення міських комітетів оборони у Луганську, Сімферополі, Севастополі та Керчі, але розгорнути роботу зміг тільки Севастопольський міський комітет оборони.
Завдання воєнного часу викликали необхідність внесення структурних змін і в систему радянських конституційних органів влади та управління, перебудову їх діяльності. Зміни у державному механізмі УРСР здійснювались у відповідності зі змінами у загальносоюзних органах з урахуванням місцевої специфіки і особливостей.
З настанням війни більшість депутатів Рад всіх рівнів пішли на фронт або були евакуйовані на схід. Тому і без того формальна сесійна робота на початку війни була майже припинена, продовжували свою діяльність тільки президії Верховних Рад СРСР та УРСР.
Надзвичайні обставини першого етапу війни призвели до ще більшої централізації керівництва всіма службами державної безпеки і охорони громадського порядку. Відповідно до Указу "Про воєнний стан" значно розширились обов'язки органів міліції. Низкою наказів, директив НКВС СРСР і
УРСР конкретизовано завдання органів міліції в умовах воєнного часу*. З початку війни структура міліції не зазнала особливих змін, змінилась сама організація роботи, з'явились нові напрямки діяльності, наприклад боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення. У прифронтових районах всі працівники міліції були переведені на казармений стан.
При наближенні фронту багато представників міліції із зброєю в руках стримували наступ військ противника.
2. Спроби відновлення української держави
У колах української політичної еміграції до початку Великої Вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з'явитися перспектива відновлення Української Народної Республіки або Української держави часів гетьмана П.Скоропадського.
Найбільш радикальна частина організованої еміграції - організація українських націоналістів (ОУН-Б) під керівництвом С.Бандери на початку 1941 p. встановила контакти з представниками військового керівництванацистської Німеччини. У квітні було укладено обмежену угоду про співпрацю. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, які були поділені на два батальйони: "Нахтігаль" і "Роланд" для використання їх на Східному фронті у диверсійно-розвідувальних цілях.
ОУН-М на чолі з А. Мельником напередодні війни створила товариство українських вояків, плануючи зайнятися організацією української армії, а також направила певну кількість перекладачів на службу у німецькі частини.
Проте німецьке політичне керівництво ніколи не розглядало ОУН як надійного союзника у поході на Схід і відводило їй роль допоміжної сили. Цілі нацистського керівництва перебували у повному протиріччі з прагненнями українських націоналістів - скористатися війною між Німеччиною і СРСР і домогтися створення
Loading...

 
 

Цікаве