WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у другій світовій війні - Реферат

Україна у другій світовій війні - Реферат

підпільна мережа ОУН.
Поведінка численних радянських чиновників, які потоком пливли у Західну
Україну, мало що зробила для обілення образу нового режиму. Звиклі до "пролетар-
ських" методів роботи, вони нерідко шокували західняків примітивністю йгрубістю,
які не личили носіям "передового соціалістичного ладу". Представники Радянської
України, які майже повсюдно користувалися російською мовою, швидко розвіяли
ілюзії про їхню хвалену "українськість".
Підтримували радянську владу насамперед місцеві комуністи, що вийшли з підпілля й тепер стали в особливій пригоді новому режимові, допомагаючи викривати
українських націоналістів. Оскільки серед цих комуністів, а також серед чиновників,
прибулих із Радянського Союзу, було багато євреїв, то серед західних українців,
як і серед поляків, почали зростати антисемітські настрої. Але незабаром у радян-
ському режимі розчарувалося й багато місцевих комуністів, особливо коли деяких із
них за наказом Сталіна було заарештовано й страчено за підозрою в троцькізмі.
Із часом почали виявлятися й менш привабливі сторони перших радянських реформ. Було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і "віддані" найбіднішим селянам, тепер підлягають колективізації, близько ІЗ °о і справді було колективізовано. Після цього величезна більшість селян, які з самого початку з осторогою ставилися до Рад, остаточно відвернулися від нового режиму. Спочатку багатьом представникам інтелігенції імпонувало те" що вони отримали роботу в радянських освітніх та культурних установах, але вони швидко зрозуміли, що стали всього-на-всього жорстко контрольованими функціонерами режиму, і що в разі порушення вказівок їм загрожує арешт і депортація.
Усвідомлюючи прив'язаність західних українців до своєї церкви, новий режим
спочатку з обережністю трактував греко-католицьку церкву, впроваджуючи відносно
незначніюбмеження її діяльності. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспор-
ти, а за використання церков уряд вимагав високих податків. Але поступово ці обме-
ження набирали загрозливих масштабів. Радянські власті заборонили викладання
релігії в школі, конфіскували церковні землі та посилили антирелігійну пропаганду.
Аналогічна політика проводилася щодо православної церкви на Волині, де, крім того,
робилися намагання підпорядкувати її московському патріархові.
Навесні 1940 р. режим відкинув маску демократичності та розпочав широко-
масштабні репресії - як проти українців, так і проти поляків. Найбільш поширеним
і страшним їхнім різновидом стала депортація. Тисячі уявних "ворогів народу" без
усякого попередження, суду чи навіть формального звинувачення арештовували,
заганяли у вагони для худоби й вивозили до Сибіру й Казахстану для невільницької
праці у страхітливих умовах. Багато депортованих гинули, часом цілими родинами.
Перша хвиля депортованих складалася з провідних польських, українських та
єврейських політичних діячів, промисловців, землевласників, торгівців, чиновників,
юристів, відставних офіцерів та священиків. Пізніше арешт загрожував кожному,
хто ототожнювався з українським націоналізмом. На прикінцевому етапі, навесні
1941 р., режим уже депортував людей без розбору. Депортували всіх - і тих, хто
мав родичів за кордоном чи листувався з ними, і тих, хто зайшов побачитися з дру-
зями саме в момент їхнього арешту, і тих, на кого з особистих причин хтось до-
ніс, і тих, хто випадково виявився у нещасливому місці в нещасливий час. "Ніхто,
буквально ніхто не мав упевненості в тому, що наступної ночі не надійде його чер-
га",- писав свідок цих подій.
За даними митрополита Андрея Шептицького, з однієї лише Галичини радянська
влада депортувала близько 400 тис. українців. Ще більше постраждали поляки,
особливо колоністи,- польський уряд на вигнанні стверджував, що під час радян-
ської окупації польських територій на схід Радянського Союзу було депортовано
близько 1,2 млн чоловік, переважно поляків. Наслідком цієї катастрофи стало різке
падіння політичного капіталу панівної колись польської нації, яка, втративши під-
тримку свого уряду, раптом із гноблячої перетворилася на гноблену.
Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, було по-
дією великої історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися
в межах однієї державної структури. Але через свою обмежену тривалість це на-
сильне об'єднання не спричинило глибоких змін ні в Західній, ні в Радянській Укра-
їні. І все ж воно мало певний вплив: перше знайомство з радянською системою виявилося для західних українців в основному негативним досвідом, у результаті якого багато з них дійшли висновку, що "більшовицької" влади слід уникати будь-якою ціною.
Українці під німецькою окупацією. Якщо величезна більшість західних укра-
їнців потрапила на період 1939-1941 рр. під радянську владу, то деяка їх частина
опинилася під німецькою окупацією. Близько 550 тис. українців Лемківщини та
Холмщини, що на східних окраїнах Польщі, ввійшли до німецької окупаційної зони.
Оточені поляками та ізольовані від центрів української діяльності, мешканці цих регіонів були найвідсталішими серед усіх українців в економічному, культурному й політичному відношенні. Проте між 1939 і 1940 рр., рятуючись від переслідувань
більшовиків, сюди втекло з Галичини 20-ЗО тис. українських політичних біженців.
Деякі з них розселилися серед своїх земляків, інші стікалися до Кракова, цього
центру діяльності українських біженців, що був неподалік, активізуючи українські
громади у Лемківському та Холмському регіонах Генерального губернаторства, як
тепер називалася ця частина окупованої німцями Польщі.
Генерал-губернатор Ганс Франк отримав спеціальний наказ Гітлера вважати
цю територію німецькою колонією й надати її населенню лише мінімальні права.
Хоч теоретично вся влада зосереджувалася у руках Франка, який діяв за вказівками Гітлера, на практиці ж гестапо (нацистська політична поліція) в управлінні регіоном часто виявлялося таким же впливовим, як і сам Франк.
Незабаром після приходу німців для задоволення основних економічних та
освітніх потреб українського населення Генерального губернаторства виникли де-
сятки комітетів самодопомоги, до складу яких уходили переважно члени чи при-
хильники ОУН, що втекли з Галичини. Навесні 1940 р. з мовчазної згоди Франка
ці комітети утворили в Кракові координаційний орган під назвою Український Цент-
ральний Комітет, обравши його головою
Loading...

 
 

Цікаве