WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя і діяльність В.Липинського - Реферат

Життя і діяльність В.Липинського - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Життя і діяльність В.Липинського"
В'ячеслав Казимирович Липинський народився 5 квітня 1882 року в селі Затурці Володимирського повіту Волинської губернії (тепер Локачівський район Волинської області) в шляхетській родині. Його батько, Казимир Липинський - поміщик середньої руки, володів невеликим родовим маєтком, що дістався у спадщину від предків. Дитячі роки хлопчика минули у рідному селі, серед чудової поліської природи. Перші життєві враження, здобуті від спілкування з українськими селянами, наклали глибокий відбиток на світосприйняття малого Вацлава. Виховання та початкова освіта, здобуті ним у батьківському домі, були звичайними для дворянських родин того часу. Наскільки ґрунтовними вони були, свідчить той факт, що свого часу хлопчика було прийнято до другого класу Житомирської чоловічої гімназії, "из домашнего приготовления", як записано в документі. Відбулася ця перша в житті майбутнього вченого важлива подія 20 серпня 1893 року.
Після здачі вступних іспитів, Вацлава Липинського було зараховано до 2-го відділення 2-го класу, наставником або, по нинішньому класним керівником, якого був учитель російської словесності Іван Цедровський, до речі, родич відомого архітектора Андрія Білогруда. Клас, до якого потрапив Липинський, не відрізнявся нічим особливим від інших. Хіба тим, що в ньому, на паралельному відділенні, навчався Броніслав Мацієвич - в майбутньому один з піонерів вітчизняної авіації. Життя цього славного і тепер абсолютно забутого сина Житомира трагічно обірвалось в 1911 році у небі Севастополя. До речі, ось такі "авіаторські" асоціації тут можна продовжити, адже в Житомирській гімназії незадовго до Липинського навчався винахідник першого в світі ранцевого авіаційного парашуту Гліб Котєльников. Але свій винахід Гліб зробив, нажаль, через рік після смерті Мацієвича...
Гімназичне життя Вацлава Липинського складалось не досить вдало, хлопець часто хворів, тому не відвідував багато занять. Лише в 1893/94 навчальному році він пропустив з цієї причини 90 днів занять, особливо багато їх припало на третю чверть - 45 днів. Найважчим видався 1896/97 рік, який був пропущений майже повністю. Це і стало головною причиною того, що Липинського залишили на повторне навчання в четвертому класі. Проте Вацлав був-таки в ладах з наукою! Завдяки наполегливості і працьовитості хлопець навчався чудово. Погортаймо "Общую ведомость гимназистов II класса", що зберігається у фондах державного архіву Житомирської області. Проти прізвища гімназиста Липинського бачимо самі "п'ятірки", і лише одну "четвірку" з арифметики. До наступного, третього класу, він переведений з нагородою І ступеня. Він отримав "Похвальний лист" і книгу. В розрядному списку, що складався за рівнем успішності, його ім'я стоїть на першому місці.
У класі, в якому не за власною волею повторно опинився Липинський, навчались вже згаданий вище Іван Фещенко-Чопівський та майбутній видатний польський композитор і музикант Юзеф Турчинський. Однак, доля звела їх ненадовго. Занепокоєні постійними хворобами сина, батьки забрали Вацлава зі столиці губернії спочатку до Луцька (тоді - повітового міста), а згодом перевели до Першої київської гімназії. Знаменитої гімназії. Тієї самої, випускник якої - Кость Паустовський пригадував у повісті "Бросок на юг", як він на збережені п'ятаки їздив диліжансом "Київ-Житомир". Він пише: "Ещо с тех лет, повитых туманом времени, я запомнил несчастньіе фигуры запяточных пассажиров, трясущихся на жестких сидениях. Одной рукой они судорожно держались за железную ручку, а другой придерживали пыльный котелок или картуз. В глазах у них было тупое отчаяние...". Чи не був одним з таких пасажирів і Вацлав, коли мандрував Брест-Литовським шосе з Києва через Житомир та Рівне до рідних Затурець.
Після закінчення київської гімназії В. Липинський деякий час служив "вольноопределяющимся" драгунського полку в Кременці. Але скоро він залишив військову службу і вступив до Ягеллонського університету в Кракові, спочатку на агрономічний, а потім на філософський факультет. Згодом він продовжив навчання в Женевському університеті, удосконалюючись в історії та філософії.
Після завершення освіти у 1908 році Липинський повернувся в Україну і оселився на хуторі Русалівські Чагарі біля Умані. Першою науковою працею молодого вченого стала монографія про Данила Вратковського, опублікована 1909 року в українському часописі "Літературно-науковий вісник". Наступна робота - "Шляхта на Україні, їі участь в життю українського народу в перспективі історії" стала помітним явищем в тогочасній історіографії. В ній вчений вперше обгрунтував тезу про провідну роль шляхти у формуванні української держави, закликав представників цієї верстви братися за відродження України. З 1910 року Липинський знову у Кракові, де продовжив заняття науковою діяльністю. Результатом трирічної праці стала книга "Z Dziejow Ukrainy" і обрання дійсним членом наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ).
Друге повернення вченого в Україну було викликане подіями Першої світової війни. Як офіцер запасу, Липинський брав участь у бойових діях, але через хворобу незабаром був переведений до тилової частини.
З перших днів революції він включився в активну політичну боротьбу, українізував свою військову частину в Полтаві. Але підтримки з боку Генерального секретаріату військових справ Украіни не отримав - як дворянин.
У 1913 рогу гетьман П. Скоропадський призначив В. Липинського послом до Австрії. В 1919 році він прибув до Райхенау, щоб уже більше ніколи не повернутися на Україну. Приблизно таким шляхом розпочав емігрантську епопею і колишній однокласник Липинського, вже згадуваний тут Іван Фещенко-Чопівський. Сумним фактом нашої історії є те, що два таких видатних політичних діячі, які зробили величезний внесок у справу відродження української державності, представляли дві протилежних течії національного руху, і, зрештою, опинились по різні боки ідеологічних барикад.
На еміграції Липинський став головним ідеологом української державності, обстоюючи монархічні засади. Він вважав, що Українська держава має бути синтезом культурних досягнень Заходу і Сходу, і разом з тим традиційних основ свого існування. Влітку 1920 року Липинський заснував Союз хліборобів-державників, бо саме в цій верстві бачив рушійну силу побудови Української держави.
В. Липинський редагував науково-публіцистичний часопис "Хліборобська Україна", на сторінках якого було надруковано його програмну працю "Листи до братів-хліборобів", названу "державницьким Євангелієм" України. В передмові до неї автор зазначав, що "книга ця призначена для тих сучасних і будучих, якого б вони не були обряду, мови і племені - мешканців української землі, що хотітимуть окремої і суверенної рицарською дисципліною і вірністю провідників здобутої, на співпраці класів во ім'я Релігії, Землі - Батьківщини і Авторитету - побудованої української держави". Викладені Липинським у цій праці визначення політичної культури ворганічному взаємозв'язку з розробкою проблем функціонування еліт в Україні і постання монархічної гетьманськоі держави є значним внеском у розвиток світової політичної теорії взагалі і української політології як науки зокрема.
1926 року В. Липинський очолив кафедру політології і соціології в Українському науковому інституті в Берліні. В цей час він не полишав наукової діяльності. Написав ряд статей,
Loading...

 
 

Цікаве