WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ідея Української держави суспільно-політичної України кінця 18-19 ст. - Реферат

Ідея Української держави суспільно-політичної України кінця 18-19 ст. - Реферат

західноукраїнських учених, які, на зразок колекціонерів та антикварів, збирали матеріали з історії Східної Галичини та її фольклор. Серед представників цієї невеликої групи були історики Михайло Гарасевич та Денис Зубрицький, а також граматисти й етнографи Йосип Левицький та Йосип Лозинський. Втім, написані німецькою, латинською чи польською мовами, їхні праці мали обмежений вплив.
"Руська трійця". У 1830-х роках центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості, переміщується до Львова, де на арену виходять молоді ідеалістично настроєні й захоплені ідеями Гердера семінаристи, їхнім лідером був Маркіян Шашкевич - 21-річний юнак, що мав поетичний та організаторський талант. Разом із двома близькими товаришами - високоосвіченим Іваном Вагилевичем та енергійним Яковом Головацьким - він утворив гурток, згодом названий "Руською трійцею". У 1832 р. вони організували групу студентів, котра поставила перед собою мету піднести український діалект, звільнений від церковнослов'янських та чужомовних "вишуканостей", до рівня літературної мови. Лише так, на їхню думку, можна було відкрити селянству доступ до знань, які допомогли б полегшити його долю й дати змогу українцям виразити свою віками гноблену індивідуальність.
Для греко-католицьких ієрархів сама ідея - писати простою, незміненою мовою селянства й спрощеною абеткою-кирилицею - здавалася чимось нечуваним. Вони прямо дали зрозуміти Шашкевичу та його товаришам, що в своїй справі їм не варто розраховувати на допомогу церкви. Але підтримка, однак, прийшла з Російської України, де "Руська трійця" встановила контакти з такими українофілами, як Ізмаїл Срезневський, Михайло Максимович та Йосип Бодянський. А з Заходу їх надихав
прикладнаростаючого чеського національного руху. За допомогою чеського інтелігента Карела Запа, що служив у галицькій адміністрації, "Трійця", й насамперед Головацький, вступила в активне листування з такими досвідченими "будителями народу" й палкими слов'янофілами, як словаки Ян Колар і Павел Шафарик, словенець Бартоломей Копітар та чех Карел Гавлічек.
Для здійснення своїх задумів "Руська трійця" вирішила публікувати альманах "Русалка Дністровая", що містив би народні пісні, вірші, історичні статті на місцевому діалекті. Коли про вихід альманаху стало відомо греко-католицьким ієрархам, вони засудили його як "негідний, непристойний і, можливо, підривний". Водночас начальник німецької поліції Львова зазначав: "Ми вже маємо достатньо клопоту з одним народом (поляками.-Лет.), а ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ". Місцевий цензор і греко-католицький священик Венедикт Левицький заборонили публікацію альманаху у Львові, тому в 1837 р. Шашкевич із товаришами був змушений видавати його у далекому Будапешті. З 900 привезених до Львова примірників майже всі конфіскувала поліція. Лише невелика частина потрапила до рук скептичної публіки. Розчарований такою реакцією й переслідуваний церковною владою, помирає в молодому віці Маркіян Шашкевич; Вагилевич згодом переходить до польського табору; й лише Головацький послідовно і невідступне продовжує працювати над здійсненням цілей "Руської трійці".
Хоч видання "Русалки Дністрової" з самого початку зазнало краху, воно становило важливий прецедент, який показував, що мова українського селянства може вживатися як літературна. Під впливом "Русалки Дністрової" повільний, але невідворотний процес переорієнтації на українські народні маси почне нове покоління західноукраїнської інтелігенції, покоління, котре вербуватиме більшість своїх членів із народу.
Висновки
Поширення ідей національного відродження було процесом тяжким і повільним. На середину XIX ст. воно не просунулося далі виникнення невеликих груп української інтелігенції, котрі самі визначали для себе суттєві складові української культурної самобутності. Щоб вийти за межі культурницького етапу, належало подолати численні перешкоди. За винятком інтелігенції, в аграрному, традиціоналістському, провінційному суспільстві України не було соціальних верств, чутливих до нових ідей. До того ж твердження про те, що українці - це окремий народ, мова й культура якого варті того, щоб їх плекали, часто викликало серед самих українців гострий скепсис і зневагу. Важко було протистояти впливові престижних і більш розвинених польської та російської культур. І все ж, підбадьорені прикладом західних народів і впевнені в тому, що їхня діяльність відповідає потребам ідеалізованого народу, "будителі нації" не здавалися.
Із самого початку процесу поширення національної свідомості між Східною й Західною Україною спостерігалися важливі відмінності. На Лівобережжі, де ще зберігали силу традиції Козаччини й пам'ять про часи автономії, діяльність, спрямована на піднесення національної свідомості, мала багатообіцяючий початок. Проте жорстока розправа з Кирило-Мефодіївським товариством показала, що як тільки український рух у Російській імперії переходив певні межі, він зустрічав у особі царського уряду немилосердного й непереборного ворога. У Східній Галичині прогрес був повільний, і опір йому чинила переважно консервативна греко-католицька верхівка. Зате тут не відбувалося драматичних відступів, і попри свою в'ялість зростання національної свідомості ставало чимдалі відчутнішим. Нарешті, цей паралельний розвиток за всіх розбіжностей мав ще один важливий результат: після століть обмежених контактів східні та західні українці почали виявляти посилений взаємний інтерес. Розгортався процес національної інтеграції.
Використана література:
1. О.Д.Бойко. Історія України. -К., 1999.
2. В.Й.Борисенко. Курс української історії. -К., 1998.
3. В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. -Харків, 2000.
4. Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. -К., 2000.
5. К.І.Рибалка. Історія України. -Ч.І. -К., 1994.
6. Н.Яковенко. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. -К., 1977.
7. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. -Львів, 1997.
8. М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. -К., 1996.
9. Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. -Т.І. -К., 1993; -Т.2. -К., 1995; -Т.3. -К., 1999.
10. В.Ф. Верстюк, О.М.Дзюба, В.Ф.Репринцев. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. -К., 1995.
Loading...

 
 

Цікаве