WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ідея Української держави суспільно-політичної України кінця 18-19 ст. - Реферат

Ідея Української держави суспільно-політичної України кінця 18-19 ст. - Реферат

своєї програми.
Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою "Закон Божий (Книга Буття українського народу)". Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося в широкий контекст панславізму: "Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах". Столицею федерації мав стати Київ.
Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств - черезвідсутність у ній знаті.
Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: "І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: "Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем". Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх "м'яких" і "поетичних" співвітчизників існувати незалежно.
Погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова В і це були єдність і братство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й "моральний приклад", який вони подаватимуть властям,- це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.
Попри відносно безневинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняйо легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні заняття. Гулака засудили до трьох років ув'язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чиновництво вбачали найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Микола 1 дописав до вироку таке: "...под строжайшим наблюдением й запретом писать й рисовать". Фізичні й моральні муки цього заслання спричинили передчасну смерть Шевченка у 1861 р.
Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
Перші ознаки зацікавлення культурними аспектами національної проблеми з'явилися на початку XIX ст.. у старовинному міс-
ті Перемишлі - центрі греко-католицької єпархії, де були семінарія, багаті книгозбірні й де проживали деякі з найосвіченіших представників українського духовенства. Протягом десятиліть це найзахідніше на українських землях місто відіграватиме у розвитку національної свідомості австрійських українців роль, аналогічну тій, яку приблизно в той самий час відігравав для російських українців Харків, розташований на найсхідніших землях України. Причому слід підкреслити, що перемишльські священики, творчі здібності яких були не дуже високими, брали приклад із харківських романтиків.
Найвидатнішим серед представників перемишльської групи був Іван Могильницький - високопоставлений церковний ієрарх, котрий відав справами початкової освіти в єпархії. У 1816 р. за підтримки свого зверхника - єпископа Михайла Левицького - Могильницький організував так зване "Клерикальне товариство", що ставило за мету готувати й поширювати серед селян нескладні релігійні тексти українською мовою. У контексті панівних тоді полонофільських тенденцій такий крок сприймався як щось неортодоксальне. Звісно, Могильницький та його однодумці керувалися не тільки ідеями Гердера чи прикладом східних українців; важливим їхнім міркуванням було й те, що, користуючись польськими книжками, селяни могли б навернутися до римо-католицтва.
І хоч зусилля товариства, що вилилися у видання кількох молитовників та букварів, дали скромні плоди, а саме воно незабаром розпалося, його поява варта уваги, оскільки це була перша спроба української інтелігенції - як на Правобережній, так і на Лівобережній Україні - організуватися й, що ще важливіше,- привернути увагу до мовного питання, яке на наступні десятиліття лишатиметься основною справою західноукраїнської інтелігенції. Проте, намагаючись "вдосконалити" місцевий діалект, Могильницький наполягав на тому, щоб вживати його з численними церковнослов'янськими домішками. Отриманий внаслідок цього штучний мовний гібрид мало сприяв спростуванню тверджень про непридатність української мови для літературного вжитку.
Крім перемишльського гуртка, у 1820-х роках працювали кілька
Loading...

 
 

Цікаве