WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ідея української державності в суспільно-політичному житті України кінця 18 ст. поч. 20 ст. - Реферат

Ідея української державності в суспільно-політичному житті України кінця 18 ст. поч. 20 ст. - Реферат

території.
Особливемісце у становленні й розвитку української суспільно-політичної думки як науки посідав видатний вчений, політичний та громадський діяч Михайло Драгоманов (1841-1895), який, мабуть, був єдиним противником народницької школи в українській політичній та історичній науці другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Велике значення для розвитку української політичної науки мали методологічні нариси й розробки Драгоманова, перш за все його критика української народницької школи, що домінувала в українській історичній науці до першої світової війни. В багатьох своїх політичних та історичних працях, листах і рецензіях він піддав різкій критиці методологічні принципи народницької школи в українській науці. Основу його суспільно-політичних та державних поглядів становила автономно-федералістична концепція. На основі якої, на його думку, можуть бути розв'язані соціально-економічні, державно-політичні та національні питання.
В 70-80-х роках ХІХ ст. формувалися погляди С.Подолинського політичним ідеалом якого було суспільство де сам народ управлятиме і керуватиме всіма економічними, політичними та культурними справами.
Проблемами виникнення держави, соціальної революції, зміни всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, національної самостійності України займався 80-90-х роках ХІХ ст. І.Франко.
3. Ідея української державності на початку ХХ ст. М.Грушевський
та його місце в державотворчих процесах
Визначне місце в історії української політичної думки кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. посідав М.Грушевський. "Звичайна схема 1904, руської історії" - Грушевський рішуче поставив питання про необхідність критичного переосмислення пануючої схеми історії Східної Європи. Зокрема, він вказав на неправомірність поєднання старої історії південних племен, Київської держави, з її власним соціально-політичним ладом, правом і культурою з історією Володимиро-Московського князівства ХIII-ХІVст. таким чином, нібито останнє було її продовженням. На думку вченого, Київська культура була породженням однієї народності - україно-руської, Володимиро-Московська - іншої, у великоруської. Вже тут Грушевський виходить з окремішності і невід'ємних прав кожного народу на свою історію, протиставляючи загальній схемі ідею необхідності більш глибокого дослідження історії кожної з народностей як окремої етнічної спільності. Вороже зустріли представники офіційної російської історичної науки ці його думки.
Народницька ідеологія Грушевського визначила його особливий інтерес до проблем народності і, перш за все, національного питання. В центрі його уваги знаходиться український народ, який він розглядає як спільність перш за все в історико-політичному плані. Український народ, на його думку, відрізняється від своїх найближчих сусідів не лише антропологічними ознаками в будові тіла, а й психофізичними - характером, побутом, культурою, сімейними і суспільними відносинами. Ще більшого значення він надає мові, як культурно-історичному фактору, частині загальної національної проблеми, як одній з найважливіших культурно-політичній вимозі українства в царській Росії. Грушевський зазначає, що українська мова така ж стародавня, як і великоруська.
Грушевський неодноразово звертав увагу на різницю, що існує між етнічним та культурним типами українця, росіянина й білоруса, вважав, що великоруська народність у давні часи формувалася переважно на фінському ґрунті, білоруська - в близьких стосунках з литовською групою, українська - у сусідстві з тюрками. Він вважає, що за складом характеру, своїми історичними зв'язками український народ належить до західноєвропейського, або просто європейського кола, хоча й визнає, що надзвичайно сильні впливи мали на історію та культуру українського народу, ті народи, які проживали на схід від України, зокрема російський.
Особливу увагу Грушевський приділяє тим відмінностям, котрі різко відрізняють російський народ від українського, говорять про глибоку антитезу цих двох близьких по крові, але різних духом народів. Аргументуючи свою думку, він звертається до аналізу поглядів російських слов'янофілів, які протиставляли західноєвропейським принципам права, договору, конституції великоруську патріархальність, проявляли байдужість до питань практичного будівництва життя і, навпаки, підвищений інтерес "народу-богоносця" до проблем моралі. Віддаючи належне позитивним рисам російського народу - вміння згуртуватись у доленосні моменти історії, патріотизм, постійне відтворення в його середовищі геніїв, учений разом з тим розкриває й негативні риси, притаманні російському народові, а саме: відсутність волі до організованого суспільного й політичного життя, схильність до анархізму і навіть до соціального та культурного руйнування, легковажне ставлення до культурних та суспільних цінностей. Жовтнева революція 1917 року в Росії уявляється Грушевським "хаотичною і страшною", російський більшовизм він вважає спадкоємцем московського централізму, що руйнує історичні, економічні та інші зв'язки українського народу з народом великоруським.
Народницька ідея (концепція) українських вчених лягла в основу їхньої політичної програми. Стержнем цієї програми стала ідея федералізму. Грушевський говорив про це до революції, і в 17-18 р., і навіть у 1920 р. Одначе коли Україна стала самостійною він закликав згуртувати, навколо цієї мети, всі свідомі і віддані інтересам України політичні сили, відкинувши всі партійні і групові інтереси і вигоди. Все підпорядкувати вимогам моменту. Помилки які будуть зроблені на цьому шляху можуть бути прощені, але нащадки не простять і не пробачать того, що керівництво незалежної України не відчуло вагу моменту, потребу координації й організації, підпорядкування всіх своїх сил вимогам цього моменту.
Так думав перший президент УНР М.Грушевський розуміючи, що український народ протягом багатьох століть перебував під чужоземною владою, не маючи власної національної держави, вільно чи не вільно віддавав свої сили, здібності, матеріальні засоби на службу імперії. Водночас він висловлює думку і про те, що в цих тяжких історичних умовах "добровільно прийнятого духовного чи морального закріпачення, - собачої вірності до Московщини, холопства, служіння не за страх, а за совість державним інтересам Росії", "національними", в широкому значенні цього слова, залишалися тільки народні маси. Перебуваючи вже в еміграції Грушевський (1920 р.) висловлював упевненість, що наш народ збереже своє національне та політичне існування і посяде чільне місце в політичному і економічному житті Європи.
Список використаної літератури:
1. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
2. Гаєвський Б. Філософія політики. -К., 1993.
3. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
4. Головаха Е.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства. - К., 1998.
5. 13- К., 1993.
6. Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю, Римаренка. - К., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве