WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революція 1917-1920 рр. - Реферат

Революція 1917-1920 рр. - Реферат

Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та ін.; у 1919 р. - Угорщина,Чехословаччина, Ватикан, Голандія, Італія тощо.
Проте у січні російські війська під командуванням колишнього полковника царської армії М.Муравйова розпочали наступ на Центральну Раду. До них приєдналися донецькі робітничі загони, частини Червоного козацтва, харківська червона гвардія.
Об'єднані російсько-українські радянські війська 8 лютого 1918 р. після завзятих боїв і багатогодинного артилерійського обстрілу міста зайняли Київ.
У Брест-Литовську, де проходили мирні переговори між державами Центрального блоку та Росією, 27 січня 1918 р. делегація Центральної Ради від імені Української Народної Республіки, яку визнали країни Центрального блоку, підписала з Німеччиною та її союзниками (Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною) мирну угоду.
Щоб утримати владу, Центральна Рада звернулась до німецького уряду з проханням про військову допомогу, оскільки достатніх власних збройних сил не було. Німецькі та австро-угорські війська 18 лютого почали окупацію України.
Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет, а 29 квітня 1918 р. вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів, обговорювалася і була прийнята Конституція Української Народної Республіки - Основний закон держави.
Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.
Зайнявши всю Україну, 29 квітня німецькі війська розігнали Центральну Раду і поставили при владі колишнього царського генерала Павла Скоропадського.
У Києві 30 квітня на так званому з'їзді хліборобів Скоропадського обрали Гетьманом України. Цього ж дня гетьман оголосив розпущеними Центральну Раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, зневажив все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім видам і формам приватної власності. Ставши на "грунті української державності" гетьман обіцяв проведення у майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, право викупу селянами землі у поміщиків та інших великих землевласників, відбудову крайової торгівлі, промисловості.
Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпочав проводити правову, адміністративну, судову та аграрну реформи. Особливу увагу привертає остання, оскільки України була розвиненою аграрною державою.
Для підготовки умов до аграрних перетворень на місцях створювалися земельні комісії, які з перших днів нової влади усували земельні комітети Центральної Ради. Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ на місцях створювалися регіональні управління хліборобства та державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні та особливі комісії. Ці останні вирішували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р.
Гетьманський уряд не мав жадної підтримки із зовні. Антанта не визнавала Української Держави й допускала тільки організацію федерації народів, що входили до складу Російської імперії; серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду було безпорадне. Україна опинилася в кліщах між Антантою, більшовиками та антикомуністичною армією Денікіна, яку підтримувала Антанта. Виходом з цього положення могла бути зміна орієнтації, 14-го листопада 1918 року кабінет Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений. Того ж дня, 14 листопада, Гетьман підписав грамоту про федерацію України з майбутньою, небільшовицькою, Росією. Цей крок у своїх спогадах Гетьман пояснював, як єдиний, який на той час міг врятувати Україну. Ідея федерації відштовхнула від П. Скоропадського українських патріотів, однак не привернула до нього російських монархістів, з яких у Києві формувалася "українська" армія. На Київ наступали війська Директорії під командуванням С. Петлюри, розгортався махновський анархістський рух. Гетьман втрачав контроль над країною.
Таким чином 14 листопада сталися одночасно дві важливі події: в Києві підписано грамоту про федерацію України з майбутньою Росією, а в Білій Церкві Директорія почала повстання проти гетьманського уряду - і тому ставити ці два факти у залежність не можна. Новий кабінет повідомив про свої завдання: на першому місці стояла "праця коло відбудови єдиної Росії на федеративних началах із задержанням на Україні всіх прав на розвиток її державності і національної самобутності". Далі він обіцяв негайно скликати Державний Сейм та розпочати реалізацію земельного закону.
Повстанські сили гуртувалися поволі і гетьманський уряд знав про це, але не вживав заходів. У липні 1918 року був заарештований В. Винниченко, головний провідник повстання, та С. Петлюра, голова Всеукраїнського Союзу Земств. В. Винниченка звільнено негайно. Не зважаючи на те, що міністри - Д. Дорошенко та М. Василенко - звернулися до Гетьмана з проханням звільнити С. Петлюру, його випустив з тюрми тільки 12 листопада новий міністер А. В'язлов на "слово чести", що не братиме участи в повстанні. Це слово не перешкодило С. Петлюрі виїхати до Білої Церкви, де був головний штаб повстання, і очолити його. Регулярного війська у повстанців було мало, але зростало кількість нерегулярного війська: добровільців із селян, міського населення та інтелігенції. Німецькі війська тримали нейтралітет і шукали можливости повернутися додому. Повстанська армія 18 листопада розбила гетьманські війська під Мотовилівкою, на віддалі 30 кілометрів від Києва, 20-го листопада на сторону Директорії перейшов Кінний Лубенський полк під командуванням полковника Ю. Отмарштайна, далі - Запорізька дивізія полковника П. Болбочана. 1-го грудня у Фастові укладено договір між Директорією і делегацією Державного Секретаріату ЗУНР в особах Д. Левицького та Л. Цегельського. Вони повідомили про рішення ЗУНР "перестати існувати як окрема держава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою". Тим часом нові й нові військові частини переходили на сторону Директорії. Нарешті перейшла на сторону Директорії і Сердюцька дивізія.
Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Знову почали діяти заборонені гетьманом рада. В промові до ".. до населення всієї соборної України" Петлюра, голова Директорії УНР заявив:
"Найтяжча хвиля боротьби не зупинила праці Українського Правительства на користь та добробут Батьківщини. Уряд Української
Loading...

 
 

Цікаве