WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна на початку Другої світової війни - Реферат

Україна на початку Другої світової війни - Реферат

українських та єврейських політичних діячів, промисловців, землевласників, торгівців, чиновників, юристів, відставних офіцерів та священиків. Пізніше арешт загрожував кожному, хто ототожнювався з українським націоналізмом. На прикінцевому етапі, навесні 1941 р., режим уже депортував людей без розбору. Депортували всіх - і тих, хто мав родичів за кордоном чи листувався з ними, і тих, хто зайшов побачитисяз друзями саме в момент їхнього арешту, і тих, на кого з особистих причин хтось доніс, і тих, хто випадково виявився у нещасливому місці в нещасливий час. "Ніхто, буквально ніхто не мав упевненості в тому, що наступної ночі не надійде його черга",- писав свідок цих подій.
За даними митрополита Андрея Шептицького, з однієї лише Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців. Ще більше постраждали поляки, особливо колоністи,- польський уряд на вигнанні стверджував, що під час радянської окупації польських територій на схід Радянського Союзу було депортовано близько 1,2 млн чоловік, переважно поляків. Наслідком цієї катастрофи стало різке падіння політичного капіталу панівної колись польської нації, яка, втративши підтримку свого уряду, раптом із гноблячої перетворилася на гноблену.
Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, було подією великої історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але через свою обмежену тривалість це насильне об'єднання не спричинило глибоких змін ні в Західній, ні в Радянській Україні. І все ж воно мало певний вплив: перше знайомство з радянською системою вияви-
лося для західних українців в основному негативним досвідом, у результаті якого багато з них дійшли висновку, що "більшовицької" влади слід уникати будь-якою ціною.
Оточені поляками та ізольовані від центрів української діяльності, мешканці цих регіонів були найвідсталішими серед усіх українців в економічному, культурному й політичному відношенні. Проте між 1939 і 1940 рр., рятуючись від переслідувань більшовиків, сюди втекло з Галичини 20-30 тис. українських політичних біженців. Деякі з них розселилися серед своїх земляків, інші стікалися до Кракова, цього центру діяльності українських біженців, що був неподалік, активізуючи українські громади у Лемківському та Холмському регіонах Генерального губернаторства, як тепер називалася ця частина окупованої німцями Польщі.
Генерал-губернатор Ганс Франк отримав спеціальний наказ Гітлера вважати цю територію німецькою колонією й надати її населенню лише мінімальні права.
Хоч теоретично вся влада зосереджувалася у руках Франка, який діяв за вказівками Гітлера, на практиці ж гестапо (нацистська політична поліція) в управлінні регіоном часто виявлялося таким же впливовим, як і сам Франк.
Незабаром після приходу німців для задоволення основних економічних та освітніх потреб українського населення Генерального губернаторства виникли десятки комітетів самодопомоги, до складу яких уходили переважно члени чи прихильники ОУН, що втекли з Галичини. Навесні 1940 р. з мовчазної згоди Франка ці комітети утворили в Кракові координаційний орган під назвою Український Центральний Комітет, обравши його головою відомого географа Володимира Кубійовича. УЦК являв собою український заклад соціального забезпечення, обов'язки якого полягали в нагляді за хворими, літніми людьми, безпритульними дітьми, в організації громадської служби охорони здоров'я, освіти, у допомозі військовополоненим та в представництві інтересів українських робітників, котрі виряджалися до Німеччини. Німці з усією ясністю дали зрозуміти, що УЦК не матиме ніяких політичних прерогатив.
Але, виконуючи ці функції, УЦК також прагнув здійснювати власну таємну програму протидії полонізукічим впливам на українців та піднесення їхньої національної свідомості. Нацисти дивилися на це нейтрально - певною мірою в надії, що зростання української національної свідомості буде противагою впливові чисельніших поляків. Із цієї причини німці часто сприяли призначенню українців на дрібні посади в адміністрації чи поліції в етнічно мішаних громадах. Коли часом українці користувалися своїм новим становищем, щоб помститися полякам за кривди довоєнних років, німці не надавали цьому значення.
Під вправним керівництвом Кубійовича близько 800 службовців УЦК незабаром організували за допомогою втікачів з Галичини українські школи, кооперативи й молодіжні групи майже в усіх місцевостях, де проживали більш-менш значні маси українців. Вони також заснували у Кракові видавництво й помітно .збільшили тираж української преси в регіоні. Діяльність комітету не лише допомогла українцям компенсувати ті втрати, яких вони зазнали за років польського гноблення, а й часто полегшувала тяжкі випробування війни та німецької окупації. Після нападу німців на СРСР та включення Галичини до складу Генерального губернаторства УЦК поширив діяльність і на Галичину. Протягом усієї війни це була єдина організація, що могла, хоч і дуже обмеженою мірою, боронити соціально-економічні інтереси українців у Генеральному губернаторстві.
Після того як у березні 1939 р. угорська армія захопила Карпатську Україну й повалила її уряд, Закарпаття ввійшло до складу Угорщини й протягом усієї війни залишалося однією з її частин. Через недобру пам'ять про вікове мадярське панування, кінець якому прийшов у 1918 р., близько 550 тис. українців краю не зраділи поверненню мадярів. Намагаючись попервах справити добре враження, угорський уряд пообіцяв надати Закарпаттю автономію. Але невдовзі стало ясно, що цього зобов'язання він не виконає, готуючи натомість для населення Закарпаття поступову мадяризацію.
Майже одразу мадяри розпочали всеохоплюючий наступ на українофілів. Сотні їх було розстріляно, тисячі заарештовано, близько 30 тис. утекли до сусідньої Галичини (де більшовики в свою чергу багатьох із них депортували до Сибіру). Було заборонено всі українські видання та організації, включаючи "Просвіту". Сповнений рішучості викорінити на Закарпатті наростаючий український рух, угорський уряд, однак, не був готовий до проведення повної мадяризації (хоч неухильно посилював свої культурні впливи, особливо у школі). Натомість він обрав перехідний, або русинофільський, варіант, виходячи з твердження про те, що місцеве населення нібито являє собою окремий русинський народ, який протягом століть мав органічні зв'язки з мадярами. Основними провідниками цього підходу стали місцеві діячі та давні агенти будапештського уряду Андрій Бродій та Степан Фенцик. Головною його соціальною базою виступило змадяризоване
Loading...

 
 

Цікаве