WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Християнство на українських землях до 988 р. - Реферат

Християнство на українських землях до 988 р. - Реферат

розчарування. Це безпосередньо відобразилося в "Повісті временних літ", де читаємо: "И присла к неи царь гръцкыи, глаголя, яко "много дарихътя. Ты же глагола ми, яко аще возъвращаюся в Русь, многы дары послю ти: челядь, и воскъ, и скору, и воя многы в помощь" (єдиний натяк на політичний зміст переговорів). Ольга відповідала: "Аще ты рци тако ж постоиши оу мене в Почаинъ, яко же азъ в Суду, то тогда ти вдамъ". Таким чином, київська княгиня не отримала у Констанотинополі тих результатів, на які розраховувала. Більше того, прийом, ретельно описаний Костянтином Багрянородним, був принизливого для руської княгині характеру. Тому не дивно, що Ольга шукала нових союзників в політиці та ідеології. Одним з таких партнерів повинна була стати "Священна Римська імперія", проголошення якої у ті часи готувалося та засновниками якої виступали король Оттон та Ватикан. На них і направляє свій погляд київська княгиня. Місія Адальберта (посланця короля Оттона з монастиря св. Максиміліана у Трирі) скінчилася нещасливо, бо коли він прибув до Києва ситуація змінилася. Перед Ольгою з'явилися нові перспективи відносно нормалізації відносин з Царградом.
Ольга виконувала державні функції не як повноважна правителька, а як регентша при своєму маленькому синові. Йшли роки, Святослав підростав, але мати не поспішала передати йому правління. Частково це пояснюється тим, що Святослав не виявляв цікавості до державних справ, а скоріш мав схильність до війн та походів.
У літописах нічого не повідомляється про перехід влади до Святослава та про його особисте правління взагалі. Мова іде лише про початок військової діяльності. Державні справи зоставалися прерогативою Ольги до самої її смерті. Святослав же знаходився під впливом дружини (варяжської, тобто язичницької) і відчував глибоку відразу до греко - слов'янської віри.
Доки Ольга була жива та міцно тримала кермо державного правління, Святослав стримував свої антихристиянські емоції та виявляв до нової віри лояльність. Відмовившись хреститися сам, він не міг заборонити це іншим. "Аще кто хотяше волею крестится, не браняху, но ругахуся тому", читаємо у "Повісті временних літ". Цитована літописна фраза народила традицію зображувати Святослава людиною, байдужою у справах релігії, при якій на Русі жилося вільно і християнам, і язичникам. До 969 р., мабуть, так і було, але після смерті Ольги Святослав дав вихід ненависті. Почався другий протихристиянський терор, який тривав неповних три роки (969 972 рр.). Одним з конкретних проявів репресій Святослава, є знищення церков. В.Н.Татіщєв називає серед зруйнованих споруд Софійську церкву, засновану Ольгою. Така ж доля спіткала і Миколаївську церкву на Аскольдовій могилі.
Якщо Ольга не змогла навернути до християнської віри свого сина, то зовсім іншим був стан її онуків, особливо найстаршого з них - Ярополка. Хлопчик виховувався в християнській вірі. Його прихильність до християн засвідчені В.Н.Татіщєвим: він підкреслює "сумирність, благонравіє та любов до християн" і "схильність до християнства". Жінкою Ярополка була гречанка, тобто візантійська (за іншими даними - болгарська) принцеса. ЇЇ належність до християнства засвідчена джерелами, які називають її "розстриженою монахінею". Мабуть наречених для Святослава та його законних синів вибирала Ольга. Вибір її визначався як політико - династичними, та і релігійними міркуваннями.
Ярополк був серед давньоруських князів людиною нової генерації. Він відрізнявся від своїх попередників увагою до духовного життя, його "любов до християн" підкреслена не випадково. При Ярополку в Київській Русі був відновлений літопис, який зник після перевороту 882 р.Був Ярополк християнином чи ні точно не відомо, але відомо, що В очах Заходу Русь за часів Ярополка була християнською державою і сам князь виступав як заступник християнської віри. Мається на увазі, що серед простого люду більшість все ж таки була язичницькою.
Третя, і остання хвиля протихристиянської боротьби пов'язується з іменем Володимира Святославовича, у подальшому виголошеного просвітником Русі. Але дане питання вже не підпадає під тему даного реферату.
Висновки
Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного життя. Це був закономірний акт, підготований усім ходом історичного розвитку та глибоко мотивований об'єктивними потребами епохи. На відміну від язичництва християнство було ідеологічну систему не первіснообщинного, а класового устрою. Затвердження нового феодального базісу визначило безперечну перемогу нової надбудови, якою в умовах середньовічної Русі могло бути тільки християнство.
Встановлення нової релігії реально захоплювало будь - які прояви соціального життя. Укріплюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим самим сприяло укріпленню Давноруської держави та зміцненню її політичної могутності. Рівною поміж рівних виступала Київська Русь у світовому оточенні. Християнська діалектика, активно використовувана давноруськими філософами та публіцистами, стала основою для багатьох (іноді дуже цікавих) ідей. Це у свою чергу, слугувало поштовхом для швидкого прогресу у сфері творчого життя, що забезпечило розвиток давньорусської культури. Було б помилкою вважати, що до 988 р. люди на Русі не знали науки, творчості, мистецтва, але бурхливий розквіт культури прийшовся на часи, коли затвердилася християнська релігія. В монастирських брамах концентрувалися основні кадри вчених того часу, письменників, публіцистів, художників, архітекторів. Судовий монастирський статут, який було введено на Русі у другій половині ХІ ст., зобов'язував ченців започатковувати у себе бібліотеки, скрипторії, школи, іконописні майстерні, лікарні та інші заклади. Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво - Печерський, який став можливо найвизначнішим центром давньоруської культури. З нам пов'язана діяльність визначних публіцистів (Феодосій Печерський, Іаков Мніх), істориків (Нікон Печерський, Ігумен Іван, Нестор Літописець), художників (Алімпій, Григорій), лікарів (Агапіт) та багатьох інших. Також функціонували культурні центри при архієрейських кафедрах. Найбільш відомим з них був Софійський гурток книжників, заснований у Києві при Ярославі Мудрому та очолюваний Іларіоном.
Важливим чинником в історії ранньої Русі був розвиток писемності та розповсюдження грамоти. Як відомо, східонослов'янська писемність сформувалася раніше від офіційної християнизації країни та незалежно від неї, але використовувалася переважно у чисто практичних цілях. Принципово важливим етапом була поява книжковості у середині ІХ ст. Саме тоді Русь починає створювати свою церковну літературу та започатковує літописи. На основі археологічних знахідок (берестяні грамоти у Новгороді) можна припустити, що грамота у Київській Русі не була прерогитивою одного тільки духовенства, вона охоплювала і феодалів і демократичні шари народу.
Церква активно сприяла розвитку давноруської архітектури та образотворчого мистецтва. Більшість кам'яних споруд, збудованих на протязі Х - ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним та станковим живописом. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку.
Культура Київської Русі виступала як частина єдиної середньовічної цивілізації, підпорядкована тим закономірностям, які були властиві останній, незалежно від національних особливостей та специфіки. У першу чергу це стосується суспільної думки, яка у всій Європі розвивалася під безпосереднім впливом християнської ідеології.
Список використаної літератури.
1. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1991.
2. Брайчевський М.Ю. Затвердження Християнства на Русі. - К., 1989
3. Голубинський Є. Історія руської церкви. - М., 1901. - Т.1. - Ч.1.
4. Левченко М.В. Нариси по історії русько з візантійських відносин. - М., 1956.
5. Іпатіївський літопис // ПСРЛ. - 1962. - Т.2.
6. Татіщєв В.Н. Історія Російська. - М.; Л., 1962. - Т.1. Т.2.
7. Рибаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. - М., 1963.
Loading...

 
 

Цікаве