WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Третій Литовський Статут – визначна пам’ятка українського феодального права - Реферат

Третій Литовський Статут – визначна пам’ятка українського феодального права - Реферат

результаті цього спадкове право виділилося у самостійний правовий інститут.
У польсько-литовському праві розрізнялося спадкування за законом, заповітом і на основі звичаю.
Закон закріплював загальне положення, згідно з яким діти ставали спадкоємцями майна своїх батьків. Щоправда, у Польщі спочатку спадкоємство жінок обмежувалося тільки рухомим майном. Нерухоме майно і перш за все земля переходили тільки до синів. Кожен з них одержував рівну частку, але, починаючи з XIV ст., шляхетські маєтки, якщо не було синів, успадковувались дочками.
Литовські статути визнавали спадкоємцями за законом дітей, братів, сестер, батьків й інших кровних родичів. У деяких випадках їх можна було позбавити права на спадщину. Так, виключалися із числа спадкоємців за законом дівчина, яка вийшла заміж без згоди батьків або опікуна; вдова-шляхетка, що без згоди родичів вийшла заміж за простолюдина; діти, визнані незаконнонародженими; діти державних злочинців і деякі інші.
Розрізнялося спадкування батьківського і материнського майна Наприклад, III Литовський статут 1588 p. передбачав, що "спадщина, нерухоме майно, коштовність та майно рухоме тільки синам і близьким по зброї буде переходити". Отже, батьківськемайно, у тому числі куплене, передавалося у "вотчину" лише синам, а дочкам - переважно тільки придане з четвертої частини всякого майна батьківського і купленого".
Що стосується материнського майна, як нерухомого у вигляді маєтків, так і рухомого, у тому числі готівки, золота, срібла, одягу і прикрас, коней, повозок, килимів, тощо, то все це повинно рівно розподілятися поміж дітьми, як синами, так і дочками.
Закон визначав можливість розпоряджатися майном за допомогою заповіту. Свобода заповіту поширювалася на рухоме майно і куплену нерухомість, яка не входила у фамільну власність - вотчину або материнське майно. Кожен мав право "записати свої речі, рухоме майно і особисто ним придбані маєтки, однак, не батьківські і не материнські маєтки, з своєї доброї волі, коли побажає, як духовним особам, так і світським". При цьому право заповідати майно не мали неповнолітні, ченці, сини, що не були відокремлені від батьків, залежні люди тощо.
При відсутності синів, дочок, інших нащадків і родичів фамільне (родове) майно, набуті маєтки переходили до близьких по чоловічій лінії. Материнське майно повинно було перейти до тих спадкоємців, які були більш близькі до материнської маєтності.
Якщо не було спадкоємців за законом і за заповітом, майно визнавалося вимороченим і переходило до державної казни, великого князя. Вперше у Великому князівстві Литовському таку норму було введено II Литовським статутом 1566 p., де було сказано, що "котрі без нащадків і спадкоємців своїх вмирають, ні на кого права свого природженого, вислуженого і набутого не записавши; тим звичаєм маєтки спадком на нас Господаря Великого, князя Литовського... переходять і переходити будуть". Аналогічне положення містилося у III Литовському статуті 1588 p.
В той же час багато питань, пов'язаних із спадковими відносинами, регулювалося нормами звичаєвого права. Як сказано у Литовському статуті, справи про спадкоємство повинні розглядатися переважно на основі норм Руської Правди і звичаєвого права.
У польсько-литовському праві склалася досить складна система майнових покарань, яка включала конфіскацію майна, головщи-ну, відшкодування збитків, нав'язку.
"Годовщина" - це грошовий штраф "за голову убитого", який сплачувався, крім основного покарання, сім'ї або родичам убитого. Годовщина вважалася додатковим покаранням. Так, відповідно до
III Литовського статуту "коли б людина простого звання убила іншу людину такого ж простого звання, нешляхтича, тоді... сторона обвинувачена смертю карається. А й годовщина з його рухомого майна за станом убитого виплачена повинна бути тому, кому по праву належати буде". Розмір головщини залежав від стану убитого. За шляхтича, сказано у III Литовському статуті, "крім покарання, описаного в даному статуті відповідно до злочину, треба виплатити сто коп грошей, а за війта, бурмістра - 60 коп грошей, за ремісника або міщанина таких міст, які на магдебурзькому праві - ЗО коп грошей, за тяглову людину - 24 коп грошей" та ін.
Важко переоцінити значення Литовського статуту в історії права на Україні. Крім узаконення важливих соціально-економічних змін на Україні в XV-XVI ст., він також створив основу для правової системи, що розвинулася згодом, за доби Козаччини. Навіть у XIX ст. у деяких частинах Східної України закони по суті спиралися на цей статут.
Необхідно також наголосити на ще одному аспекті тієї ролі, яку відіграли на Україні Литовський статут зокрема та станова система загалом. Обидва вони справили великий вплив на визнання українцями цінності таких понять, як установлені та гарантовані законом права. А усвідомлення цього пов'язувало українців із західною політичною й правовою думкою.
Інший продукт Київської Русі - Московія, навпаки, в результаті століть монголо-татарського панування не мала можливостей познайомитися з принципами західної законності.
Велике значення проведеної тоді роботи знайшло відображення в тому що кодифіковане право на століття пережило саме Велике князівство Литовське. Воно ще в 1819 році друкувалося як збірник чинного законодавства. Для Лівобережної України воно було чинним мало не до половини ХIX століття. Такого б довголіття законодавству, що приймається зараз.
Список використаної літератури
1. Василяускенс А. Другий Литовський статут // Старожитності. - 1991.-4.4.-С. 6.
2. Історія України. - Х. 1997.
3. Дорошенко Д. Нарис історії України. - Т. 1. - С. 126.
4. Чубатий М. Огляд історії українського права. - С. 100.
5. Юридичний вісник України. / 1996 р. №4.
Loading...

 
 

Цікаве