WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Третій Литовський Статут – визначна пам’ятка українського феодального права - Реферат

Третій Литовський Статут – визначна пам’ятка українського феодального права - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Третій Литовський Статут - визначна пам'ятка українського феодального права
?
Історії права відомі чимало стародавніх пам'яток. Серед них три Литовські статути, одному з яких - "Волинському" (1566 р.) - виповнюється 430 років. Для нашої держави ці юридичні акти мають особливе значення - вони є складовими національного права давно минулих років.
Окупація українських земель Литвою, яка відбулася у XIV столітті і продовжувалася більше двох віків, мала характер прилучення, збирання земель руської держави, розбитої удільною та татарською руїнами. Українське населення вважало Велике князівство Литовське своєю державою.
Ще на початку XVI століття держава Литовська не мала кодифікованого законодавства, а правувалася, окрім краєвих установ і привілеїв, за своїми місцевими звичаями. Князівський уряд мав намір звести докупи всі "права", але здійснення його відкладалося. З ініціативою кодифікації виступило шляхетство, яке саме набирало сили. Кого представники на сеймі 1514 року подали великому князеві прохання, щоб дав писані права та закони. На сеймі 1522 року справу було порушено знову. Проект статуту складався юристами великокняжої канцелярії. При цьому враховувалися норми звичаєвого права, Судебника Казиміра 1468 року, а також привілеї 1447, 1492 та інших років, римське, польське та германське право.
Кодифікаційний процес Великого князівства Литовського продовжувався У 1588 році затверджено нову, найбільш розроблену редакцію статуту, відомий під назвою "Новий".
Після Люблінської унії 1569 p. з'явилась потреба у приведенні литовського законодавства, що діяло і в українських землях, у відповідність з польськими законами. За дорученням польського короля Стефана Баторія цю роботу успішно виконав литовський підканцлер Лев Сапега. Допомагала йому в розробці статуту комісія, до складу якої входили визначні правознавці того часу. Так з'явився Литовський статут, який був остаточно затверджений привілеєм Сигізмунда III у 1588 p. "Ми, государ, - було сказано у цьому акті, - той статут права Великого князівства Литовського, виправлений цим привілеєм нашим, затверджуємо і усім станам" Великого князівства Литовського для застосування на увесь майбутній час видаємо".
У Статуті 1588 p. визначалися права і привілеї шляхти, детально регламентувався порядок судочинства, оформлялося закріпачення основної частини сільського населення. Чинність III або, як його стали називати, "Нового" Литовського статуту, одного з найзначніших джерел права феодальної Європи, поширювалась не тільки на українські землі, а й на Корону. Складався він з 14 розділів і 488 артикулів.
Характерно, що і після прийняття у Великому князівстві Ли-товському статуту 1588 р. у приєднаних до Польської корони Київ-ському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти статут 1566 p.
Видання Литовських статутів, певна річ, обмежувало сферу застосування норм звичаєвого права. Однак воно, як і раніше, продовжувало діяти поряд з писаним правом. І Литовський статут, наприклад, прямо дозволяв суддям при відсутності "писаної" норми вирішувати справу "на основі старого звичаю". Можливість діяти "згідно з старим звичаєм, способом звичая стародавнього" визначалася і наступними статутами. Великий князь, сказано у III Литовському статуті, зобов'язувався додержуватися давніх звичаїв, "усі привілеї земської старовини і нові від нас дані, вільності і звичаї добрі стародавні зберегти і ні в чому не порушувати".
В ньому найбільш проглядається врегулювання феодальних відносин. Зокрема формування кріпацького прошарку населення Кримінальні норми спрямовані на захват рухомої й нерухомої власності. Земельне право охороняло монополію земельної власності шляхти.
Цей статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпив державно-політичну самостійність Великого князівства Литовського.
Литовський статут 1588 p. особливо виділяв князів і панів радних, надавши їм право судити не тільки простих людей, а навіть залежних від них дрібних і середніх феодалів.
Право володіння землею як загальне правило супроводжувалося обов'язком для власника відбувати військову повинність. Литовські статути не знали права володіння землею, яке не було б пов'язане з виконанням військової повинності. Статут 1529 p. поклав на кожного землевласника обов'язок відбувати військову повинність відповідно до земського рішення. Кожний шляхтич був зобов'язаний з'явитися на війну особисто і, крім цього, відправити на війну відповідну кількість озброєних людей залежно від розміру свого володіння. Така ж вимога містилась і в Литовському статуті 1588 p.: "Всякого звання духовні і светські, княжства, панята, і врядники земські, дворяни, земляни, шляхта хоругова... ті, хто має маєтки земські... в разі потреби, з нами і з нащадками нашими, або при гетьманах наших, повинні будуть самі особисто війну служити і виправляти на військову службу". До того ж така військова служба вимагається з маєтків родових, материнських, вислужених, куплених або іншим чином придбаних.
Право наказувало, щоб кожен землевласник особисто відбував військову службу, допускаючи, однак, можливість нез'явлення на військову службу у зв'язку з хворобою. Шляхтич, який відмовлявся відбувати військову службу, втрачав право на володіння землею. "А хто" - записано у III Литовському статуті, - з тих підданих наших шляхти, лицарів всяких і всякого звання: власників земських маєтків, на війні не служив, або коли приїхав к встановленому строку, не записався, а хоч би і записався... без дозвілу нашого або гетьмана нашаго великого, геть від'їхав, той весь маєток свій втрачає, який переходить державі і нам, господарю".
Досить ретельну правову регламентацію одержали питання, пов'язані із спадкуванням. В
Loading...

 
 

Цікаве