WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → СС Галичина - Реферат

СС Галичина - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
СС Галичина
?
Українська дивізія "Галичина" - це особливе за часів другої світової війни військове формування. Виникло воно як наслідок того соціально-політичного стану, що мав місце в Західній Україні у період від осені 1939 року - з моменту окупації радянськими військами Західної України до літа 1943 року, коли було створено дивізію "Галичина".
Для створення цієї дивізії потрібні були, як мінімум, дві умови. Перша - дозвіл німецького військово-політичного керівництва на утворення формування. Друга - наявність у Західній Україні соціально-політичних передумов, які б завершили масовість добровольців. Бо без підтримки народу або ідея створення дивізії вмерла б ненародженою, або німцям довелося б силою мобілізувати українців до дивізії, що згодом не дозволило б зробити з неї справжню бойову одиницю з високими вимогами і духовною цілісністю, які мали місце в дивізії.
Щодо першої умови, треба зазначити, що після поразок у 1943 році німці відмовилися від своєї амбітної позиції, нібито східну проблему вони можуть вирішити тільки "пролиттям німецької крові". І тому для боротьби з більшовизмом почали притягати й інші народи, творячи підрозділи в рамках "Зброї СС" ("Waffen SS"). Таких дивізій було утворено 29. Дивізії "Зброї СС" формувалися з людей російської, французької, іспанської, татарської та інших національностей. Українська дивізія "Галичина" була аж 14-ю.
Щодо другої умови, то ідея створення української дивізії дістала підтримку в народному середовищі, особливо серед української інтелігенції Західної України. Про це може свідчити, скажімо, те, що з самого початку зголосилося 80 тисяч добровольців, хоча для комплектування дивізії потрібно було тільки 15 тисяч.
На особливу увагу заслуговує той факт, що після поразок у 1943 році ніхто у світі не сумнівався, що Німеччина зазнає поразки. І все ж таки українська громада Галичини приймає рішення підтримати ідею створення дивізії, а українська молодь масово йде добровольцями до неї.
ОУН, вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни сподівалася знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили однаковий політичний вибір не на користь советської, а на користь німецької сторони.
Не збираюся стверджувати, що цей вибір був кращим чи гіршим, ніж вибір українців, які вирішили шукати майбутнє України в союзі з більшовицькою Росією. В обох випадках наслідки були б для України однакові. Рятуючись від більшовицького, українці потрапляли в пащу німецького вовка.
Таку проблему можна розглядати як трагедію українців, що змушені були між двох вибирати менше зло. І як наслідок - воювати один проти одного під прапорами чужих держав, у чужих арміях, обстоюючи постулати ворожої для самої ідеї незалежності України ідеології.
Що ж являла собою дивізія СС "Галичина"? Повна назва дивізії "Галичина" - дивізія Waffen SS Galitchina. Waffen - це "війська СС" або "зброя СС". Після перших років війни з Радянським Союзом нацистська Німеччина гостро відчула брак людських ресурсів для формування бойових частин - попри те, що на Східному фронті у тилових, охоронних, зенітних частинах Вермахту служило понад мільйон совєтських громадян, головним чином із військовополонених.
Гітлер, як відомо, категорично заперечував проти формування російської та української армії та визнання слов'янських народів рівноправними з арійцями. Таємно від фюрера були сформовані 21 національна дивізія під егідою цієї самої "зброї СС". Ці з'єднання не були власне есесівськими хоча б тому, що проти цього категорично заперечував сам рейхсфюрер СС.
Дивізійники "Галичини" висунули умову - "ми не воюватимемо проти Заходу (тобто проти демократичних країн), воюватимемо лише проти комуністичного тоталітаризму".
Набір до Дивізії було оголошено 28 квітня 1943 року. Тоді в Україні не те що не було, а вже не могло бути прихильників нацизму, бо на той час німці себе показали, і ніхто вже не мав жодних ілюзій щодо націонал-соціалізму. Хто йшов до Дивізії? Про це красномовно говорить прокламація губернатора Галичини Вехтера, яка була видана вже після початку набору. У ній говорилося, що до "Галичини" будуть прийняті всі ті, хто ховався від мобілізації на роботи до Німеччини - "і гріхи їм буде скасовано". Були, звісно, і патріоти, які хотіли утворити українську військову частину. Треба брати до уваги час, коли творилася дивізія - початок 1943 року. Тоді німці відбили наступ Червоної армії, утворили фронт по річці Міус під Ростовом, контролювали Кубань. Німецькі війська стояли недалеко від Москви. За цих умов провід Українського центрального комітету (існувала така допомогова організація) домагався створення якоїсь української частини, яка б могла підсилити позицію України після закінчення війни.
Отже, дивізійники зовсім не були прихильниками нацизму. Це були селянські підлітки, юнаки, які йшли захищати Україну. Мотиви створення, скажімо, французької чи голландської дивізій "зброї СС" та дивізії "Галичина" були надзвичайно різними. Якщо у Західній Європі ці формування справді складалися з ідейних симпатиків нацизму, то дивізію "Галичина" українські прихильники її створення від початку розглядали як зародок майбутнього війська незалежної і від Німеччини, і від Росії самостійної України, - на взірець Січових Стрільців, які стали ядром Української армії під час національно-визвольної революції. До речі, не всі українські політичні сили схвалювали цю ідею. Якраз у цей час розгорнулося активне формування Української Повстанської Армії. Її керівники обстоювали необхідність одночасної боротьби на два фронти, з обома тоталітаризмами, і вважали, що створенням дивізії "Галичина" українська молодь втягується у гру за чужі політичні інтереси. Проте УПА активно використовувала період формування Дивізії - з квітня 1943 по червень 1944 року - для вишколу в її лавах старшин повстанського війська та здобуття сучасної зброї.
У липні 1944 р. Радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя отримати хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п'яти тисячам удалося вирватися з оточення, але понад 3 тис. було вбито, поранено й захоплено в полон. За
підрахунками, 2 тис. уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА.
Після цієї перемоги радянські сили швидко пройшли Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні вони перетнули Карпати, й до жовтня 1944р. вся етнічна українська територія опинилася в радянських руках.
Питання про нацистські звірства і тих, хто їх підтримував, дуже докладно розглядалось упродовж Нюрнберзького процесу 1946 року. Але жодним словом там не було згадано українських націоналістів, хоча це було б дуже бажано для радянської сторони. І це не дивно.Польські дослідники, першим з яких був професор Рішард Ржецький, виявили, хто саме вбивав у Львові 30 червня 1941 року. Дослідники знайшли номер айнзацкоманди СС, яка займалась цією справою. А батальйон "Nachtigal" жодного відношення до цих вбивств не мав. Якихось же "інших" українських частин у Львові не було й бути не могло. Це питання вдруге постало 1961-го року, коли німецький публіцист Альберт Норден заявив, що у Львові 30 червня 1941 року такі звірства чинили українці. Ця кампанія була спрямована проти міністра уряду ФРН Теодора Оберлендера, який у часи війни був причетний до формування українських батальйонів. Мовляв, ця людина заплямована у кривавих злочинах. Тим часом це був офіцер-фронтовик, який воював на Східному фронті, єдиним "злочином" якого була ворожість до комунізму. І жодних злочинів під час Другої світової війни ні він, ні частини, якими він командував, не вчинили. Є підстави стверджувати, що кампанія проти Оберлендера була ініційована з Москви, і саме за наказом Москви до неї приплели "звірства українців".
Буча, яка знялася зараз у світовій пресі з приводу СС "Галичини", сама по собі не дивує. Якщо хтось із вояків "Галичини" справді заслужив кару, хай буде покараний, хто ні - хай спокійно живе. Тільки ось що прикметно: лише Канада тричі розглядала на судових процесах так звані "злочини дивізії "Галичина". Це було у 1950-му році, 1984-му і в грудні 1986-го року. Всі ці суди щоразу приводили до висновку, що жодних воєнних злочинів за дивізією "Галичина" не було.
У світі ми маємо друзів, але маємо і ворогів. Є певні сили, зацікавлені, щоб час від часу збуджувати хвилю світового обурення проти України - а не проти поодиноких українців, котрі зараз доживають свій вік в Англії чи в Австралії. І дуже прикро, що наші високі урядовці, та й Президент, не забезпечили себе помічниками, які допомогли б їм порадами у такій ситуації і дали гідну відсіч подібним кампаніям.
На сьогодні на Заході все голосніше лунають заклики - якщо не засудити юридично, то, принаймні, дати історичну оцінку злочинам НКВД. Дискредитація вояків, які воювали на стороні українських визвольних сил, відволікає міжнародну громадськість від мільйонів енкаведистів, що сьогодні в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані за свої "подвиги" отримують підвищені персональні пенсії. Ми далекі від думки ставити крапку у цій історії. Тим більше, не варто захищати реальних воєнних злочинців. Але не може залишатися без належної відповіді чергова спроба оббрехати українців, звинувативши їх у всіх можливих і неможливих злочинах.
Отже, створення дивізії СС "Галичина" - це було бажання не стільки підтримати нацистську політику, скільки створити і укріпити незалежність українських земель. Але, на жаль, цим мріям здійснитися вдалося тільки в недалекому майбутньому.
Список використаної літератури
1. О.Субтельний. Історія України. - К., 1996.
2. Визвольний рух на Україні. - Львів, 1999.
3. Яременко С.І. Правда про українську Дивізію "Галичина". - Львів, 2000.
Loading...

 
 

Цікаве