WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Курська битва - Реферат

Курська битва - Реферат

ідеології та примусової
індустріалізації, виявився ефективним, але штучним методом просування радянсько-
го суспільства вперед. Хрущов розумів, що в остаточному підсумку переконання, а не
примус, ефективність, а не задушливий контроль, майстерне управління, а не ре-
волюційний запал, забезпечать надійне зростання Радянського Союзу. Щоб здійсни-
типерехід до нових методів, належало спочатку розірвати зі старими.
У 1956 р. на XX з'їзді партії Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у ра-
дянській історії промов. У тривалому й детальному виступі він піддав нищівній кри-
тиці Сталіна та його злочини, викликавши серед партійних ортодоксів велику роз-
губленість. Ця "секретна промова" стала сигналом до початку десталінізації. За нею
почали відбуватися помітні зміни в атмосфері життя країни. Було послаблено ідеоло-
гічні настанови, що стало початком "відлиги" в культурному житті. Послаблювалася
політика самоізоляції - в міру того як заохочувалися поїздки (хоч і ретельно конт-
рольовані) до СРСР із-за кордону й особливо туризм усередині країни. Невпинна
русифікація неросійських народів стала більш скраденою. Почалася підготовка до
проведення глибоких змін в економіці. Це не означало, що зникли тоталітарні риси
режиму - вони лишалися великою мірою недоторканими. Проте відчутно послаби-
лися притаманні сталінському періодові всеохоплюючий страх і творчий параліч.
Зміни на Україні. Спочатку українці реагували на ці зміни з обережністю, якої
вони навчилися за сталінщини. Але коли стало ясно, що критика "культу особи"
Сталіна ведеться відверто і в широких масштабах, вони приєдналися до неї з цілим
потоком власних скарг і вимог. Як і належало сподіватися, особливо сильно зву-
чало невдоволення у середовищі діячів культури. Одним із перших пролунало, а по-
тім не раз повторювалося звинувачення за той жалюгідний стан, у якому опинилася
українська мова. Інтелігенція, студенти, робітники й навіть партійні чиновники -
всі повторювали один і той же рефрен: особливий статус в СРСР російської мови ні-
як не означає, що українська мова повинна зазнавати дискримінації. Такі гасла, як
"Захистімо українську мову!" та "Розмовляймо українською!", дедалі частіше лунали
по всій республіці, особливо в середовищі студентів університетів.
Іншим питанням, що стало обговорюватися, був занепад української науки. Іс-
торики, на відміну від численних партійних заробітчан, котрі називали себе істори-
ками, виступали проти жорсткого ідеологічного контролю Москви в їхній галузі,
що призвів до "зубожіння історії". Це зубожіння виражалося у провінціалізмі, рабсь-
кому дотриманні партійної лінії, перебільшенні зв'язків і спорідненості з Росією та
одночасному приниженні "української історичної самобутності". Аналогічні скарги
на стан речей у своїй ділянці висловлювали літературознавці.
Кремль, очевидно, прислухався до всього цього. У 1957 р. українські історики
дістали дозвіл заснувати власний часопис під назвою "Український історичний жур-
нал". Через два роки почалася публікація Української Радянської Енциклопедії,
частково у відповідь на подібний проект, що його здійснювали українські емігранти
на Заході. За цим пішли такі вагомі багатотомні публікації, як "Словник україн-
ської мови", "Історія української літератури", "Історія українського мистецтва" й
дуже детальна "Історія міст і сіл України", якої не мали навіть росіяни.
Намагаючись піднести українську науку й тим самим підняти престиж україн-
ської культури, інтелігенція зосередилася не лише на традиційних гуманітарних дис-
циплінах, а й вимагала створити в республіці можливості для розвитку таких сучас-
них галузей знань, як ядерні дослідження та кібернетика. Так, у 1957 р. в Києві було
засновано комп'ютерний центр, що в 1962 р. став Інститутом кібернетики й вивів
Україну на провідну роль у цій галузі в СРСР. З'являлися численні україномовні жур-
нали з природничих і суспільних наук. Українська інтелектуальна еліта, цілком оче-
видно, збиралася використати створені десталінізацією можливості для поширення
сучасних знань українською, а не російською мовою.
Оскільки Хрущов визнав, що багато жертв сталінського терору були репресовані
незаконно, дедалі гучніше лунали вимоги реабілітувати їх. Першими, кому посмертно
повернули добре ім'я, стали репресовані під час чисток комуністи. На Україні зрос-
тали вимоги реабілітувати таких націонал-комуністів, як Скрипник, Хвильовий і чле-
ни КПЗУ. Незабаром уже пропонувалося реабілітувати такі ключові постаті куль-
тури, як драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас, кінорежисер
світової слави Олександр Довженко й видатний мислитель XIX ст. Михайло Дра-
гоманов, кожен із яких досяг успіхів у намаганні піднести українську культуру
над властивою для неї провінційністю. Позаяк відновлення доброго імені цих діячів
торкалося такого політичне чутливого питання, як культурна незалежність України
та її "власний шлях до комунізму", партія реагувала на ці вимоги обережно й неод-
нозначне. Але той факт, що українська інтелігенція продовжувала добиватися реа-
білітації згаданих діячів, свідчив про те, що ідеї репресованих і надалі зберігали свою
притягальну силу.
Для мільйонів українців, ув'язнених у сибірських таборах примусової праці,
десталінізація принесла несподівану волю: багато з них отримали амністію й дозвіл
повернутися додому. Цю часткову ліквідацію гігантської системи концтаборів при-
скорив ряд табірних повстань, зокрема у Воркуті та Норільську (1953 р.), Караганді
(1954 р.), в яких провідну роль відіграли колишні члени ОУН і УПА. Проте Кремль
дав ясно зрозуміти, що не допустить інтегрального націоналізму ОУН. У 1954 р., в
розпал святкувань переяславської річниці, було оголошено про страту Василя Охри-
мовича - видатного провідника ОУН на- еміграції, якого з літака закинули на Ук-
раїну американці. А в 1956 р. відбувся ряд широко висвітлених у пресі процесів над
колишніми членами ОУН, що закінчилися смертними вироками. Не викликало
сумнівів, що режим і далі не вагаючись розправиться з кожним, хто зайде надто
далеко в обороні українських інтересів.
Національне питання. Чи не найпромовистішим свідченням рішучості Хрущова
дотримуватися основних засад радянської національної політики - навіть якщо
водночас робилися деякі другорядні поступки -
Loading...

 
 

Цікаве