WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українські землі в добу Руїни та Гетьманщини - Реферат

Українські землі в добу Руїни та Гетьманщини - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Українські землі в добу Руїни
та Гетьманщини"
1. Україна в період "Руїни"
Визначне місце в історії України належить Богдану Хмельницькому, котрий очолив її народ на визвольну боротьбу проти пансько-шляхетського ладу і заклав основи нової держави.
Відчуваючи близьку смерть, Б.Хмельницький турбувався про свого спадкоємця. Всупереч суспільно-політичному устрою молодої держави він мріяв передати гетьманську булаву у спадок старшому синові, здібному й хороброму воїнові, Тимошеві. Але той загинув у 1653 р. в Молдавії. Заручившись підтримкою царського уряду на обрання гетьманом його другого сина Юрія, Б.Хмельницький зібрав старшинську раду, яка одностайно висловилась за обрання Юрія, котрому, на той час виповнилось лише 16 років.
Богдан Хмельницький помер 27 липня 1657 р. Лише один місяць після смерті батька, тримав булаву його син. "Слабий духом і тілом", він відмовився від гетьманства й відправився на навчання до Києво-Могилянського колегіуму. Гетьманом став генеральний писар і дорадник Юрія Іван Виговський. Це відбулося в жовтні 1657 р. на Корсунській генеральній раді, на яку до речі, не запросили запорожців.
Шляхтич за походженням він навчався в Києво-Могилянському колегіумі, служив при королівському дворі. Під час гетьманства Б.Хмельницького був генеральним писарем, брав участь у багатьох посольствах і переговорах І.Вигонський в основному продовжував державну програму гетьмана Б.Хмельницького, намагаючись утримати всі українські землі під гетьманським управлінням. І жовтні 1657 р. він завершив розпочаті Б.Хмельницьким переговори зі Швецією і уклав з нею союз, що мав оборонний характер.
І.Виговський відновив союз із Кримом, почав переговори з Польщею. Він не хотів розривати союзу і з Московією, але вважав, що союз повинен бути рівноправним. Гетьман І.Виговський хотів, щоб царський уряд не втручався у внутрішні справи України - військові фінансові суспільний устрій, щоб воєводи в українській містах не привласнювати собі цивільної влади. Він вимагав визнання гетьмана єдиним представникам держави, тобто, щоб царський уряд у разі його відсутності не вів переговори з групами старшини, духовенством та запорожцями. Це було важливим, оскільки Запоріжжя, яке ігнорували на виборах гетьмана і старшина південних полків, котра звинувачувала гетьмана в симпатіях до Польщі, створили опозицію, яку царський уряд вміло використовував.
Період правління І.Виговського був дуже складним: погіршилося міжнародне і внутрішнє становище України, царські воєводи в українських містах поводилися свавільно, тривала війна розоряла народні маси, які в цій ситуації особливо гостро сприймали зростаюче посилення позицій козацької старшини, посилювалися суперечності між правобережними і лівобережними козацькими полками. І.Виговський на відміну від Б.Хмельницького, не зміг враховувати напруження ситуації й стати на захист покозачених і озброєних народних мас. Більше того, деструктивну позицію щодо молодої держави зайняла Запорозька Січ, яку Б.Хмельницький міг тримати в покорі. Почалася боротьба за гетьманську булаву.
Опозиція І.Виговському в 1658 р. розв'язала громадянську війну. Спочатку опозиційні сили вжили дипломатичних заходів, пославши посольство до Москви, яке звинуватило І.Виговського в тому, що він був оборонний гетьманом на вузькій Корсунській раді. Проте царській уряд визнав повноваження гетьмана, хоча й не припинив зносин з опозицією. Тоді запорожці очолювали кошовим отаманом Яковом Барабашем і полтавським полковником Мартином Пушкарем, перейшли до активних дій. Навесні 1658 р. вони підняли повстання проти І.Виговського. Головні воєнні дії відбувалися на Полтавщині. Опозиція вміло використала незадоволення народних мас. Як не намагався Виговський умовити керівників повстання припинити воєнні дії, однак ті були настроєні на рішучу боротьбу. Та все ж І.Виговському вдалося придушити повстання. М.Трикар довго оборонявся в Полтаві і був убитий в бою. Я.Барабаш втік під захист царських військ, але незабаром потрапив у полон і був страчений Виговським.
Взявши Полтаву, гетьман спустошив місто за участь у повстанні цій громадській бойні обидві сторони втратили майже 50 тисяч чоловік.
Опозиція не припинила боротьби, вона діяла по прикладу царському як наголошували керівники, у своїх відозвах. На противагу їй невелика група освячених осіб, прихильників Виговського, розробила план збереження незалежності України. до цієї групи, крім гетьмана та його родичів, належали генеральний суддя С.Зарудний, генеральний писар І.Груша, генеральний обозний Т.Косач, а також полковники Г.Лисницький, П.Тетеря, П.Дорошенко, І.Богук, М.Ханенко, Ідейним, натхненником групи, був видатний правник і дипломат Юрія Немирич, котрий мав європейську освіту й добре знав устрій багатьох держав.
16 вересня 1658 р. у м. Гадячі скликали козацьку раду для обговорення питання про заключення союзного договору з Польщею. Після досить емоційного виступу польського посла Беньовського з посиланням на тяжке становище українського народу в союзі з Московією козацька рада ухвалила укласти союз з Польщею. Зміст Гадяцького договору був такий. Україна стає незалежною державою і на рівноправних засадах входить до федерації з Польщею і Литвою під назвою Велике князівство Руське. Законодавча влада належала Раді, що складається з представників від усіх полків, сотень та міст, а виконавча влада - гетьманові, що обирається "доживотно" і затверджується, королем. Україна повинна була мати свою власну судову систему з українською мовою в діловодстві, свою казну і монету своє військо. Всі найвищі посади повинні були обійняти українці. Польське військо не мало право переходити кордони України, а якщо траплялося так, то ним мав командувати гетьман. Гетьман отримував право подавати королеві списки козаків на шляхетське звання.
В Україні на той час стояло 100-тисячне московське військо під командуванням князя О.Трубецького, а окремими підрозділами керував князі Г.Ромодановський, С.Потарський, Є.Львов, Ф.Куракін. Серед воєноначальників гетьмана були полковники
Loading...

 
 

Цікаве