WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.) - Реферат

Основні етапи українського національного відродження у Галичині (18-19 ст.) - Реферат

синів Коріята: Юрія, Олександра та Константи-на. В літописі збереглася дуже цінна вказівка, що ці князі "увійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали". Ця вказівка пояснює успіхи литовської експансії в українських землях: не як окупанти приходили вони, що ламають старі звичаї і поводяться як завойовники, а як люди, що шукали спільної мови з населенням. Коріятовичі порозумілися з місцевими громадами, обороняли населення від татар, будували фортеці - Бакоту, Смотрич, Кам'янець, який став столицею Поділля.
ЯҐАЙЛО-ЯКІВ-ВЛАДИСЛАВ (1377-1434). Після смерти Ольґерда в 1377 році між його синами почалася колотнеча заправа на великокнязівський престол. У момент смерти під владою Ольґерда були властиво Литва, всі білоруські й значна частина українських земель: Берестейщина - Кейстута, Волинь - Любарта Дмитра, Турово-Пинщина - Нарімунда-Гліба, Київщина зі Переяславщиною - Володимира, Чернігівщина - Корибута-Диитра та Поділля- Коріятовичів. Під час розподілу земель Ягайло дістав Віденську і Вітебську області, Мєнськ, Мстислав і Новгородок. Головною причиною колотнечі, було те, що Ольґерд, оминаючи старших синів, призначив своїм спадкоємцем Яґайла, сина від другої жінки. За Ольґерда сила й рівновага спиралися на союзі і щирій солідарності трьох князів-братів: Ольґерда, Любарта та Кейстута, що мав багато призсильників серед представників старої Литви. В боротьбі переміг Яґайло, і Кейстута задушено 1382 року у в'язниці. Син його, Вітовт, утік з в'язниці до німців. Одночасно із боротьбою з Кейстутом Яґайло боровся з іншими братами: року 1377, ображений тестаментом на користь Яґайла, Аздрій Полоцький, найстарший серед Ольґердовичів, перейшов до Пскова, а далі - до Москви; 1379 року він брав участь в уосковському поході на Сіверщину, а пізніше уклав союз з Тевтонським орденом проти Яґайла. Року 1386 проти Андрія виступило велике литовське військо; його взято в полон і до 1394 року продержано у в'язниці. Під час походу московського війська на Сіверщину Брянський князь Дмитро перейшов на сторону Москви.
Кревська угода зліквідувала Велике Литовсько-Руське Князівство і зробила його частиною Польщі. М. Грушевський питає: чи розумів Яґайло та його брати глибину того акту, що його підписали? Ядвіґа зрозуміла Кревську угоду: вона вимагала від Лиїви грошей, роздавала землі, а Ягайло призначив намісників-поляків до Вільни. Таке становище не могло тривати довго, воно повинно було викликати протест. Речником протесту Великого Литовсько-Руського Князівства проти свавільного, антидержавного акту Ягайла виступив Вітовт, син Кейстута, задушеного з наказу Ягайла у в'язниці 1382 року.
ВІТОВТ (1382-1430). Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була спрямована, на скасування Кревської угоди. Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла, але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося обурення, викликане призначенням поляка-намісника. Вітовт знову звернувся до тевтонів - і знов Яґайло замирився з ним у 1392 році. Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі за ним визнав польський уряд титул Великого князя. Авторитет Вітовта зростав. Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких колоністів і надавав їм Маґдебурзьке право. Міста Великого Князівства Литовського розцвітали.
Творячи могутню державу з централізованою владою, Вітовт не зміг довести справи до кінця. Він увесь час виявляв вагання супроти Ордену, Ягайла, навіть у справі коронування й відокремлення князівства від Польщі.
СВИДРИГАЙЛО БОЛЕСЛАВ-ОЛЕКСАНДЕР (1430-1440). Свидригайло був наймолодшим братом Ягайла. Він був охрище-ний разом з Яґайлом у Кракові і після того жив у Вітебську з своєю матір'ю, що правила тим містом. Після її смерти в 1392 р., коли Ягайло надіслав до Вітебська поляка-намісника, Свидригайло забив його і зчинив повстання, вважаючи, що Вітебськ належить йому. Вітовт приборкав повстання і в кайданах вислав Свидригайла до Кракова. Після того його Ім'я зустрічається багато разів: то він їде до Угорщини, де організує боротьбу проти Яґайла та Вітовта, то мириться з ними, дістає Галичину та частину Сіверщини, а пізніше тікає до Москви; то опиняється при дворі Вітовта і організує повстання проти нього за допомогою німців. Вітовт повідрубував голови його спільникам, а самого Свидригайла забрав до в'язниці, де він пробув 9 років, аж поки 1418 року його викрав князь Острозький. З 1420 року Свидригайло знову дістав Сіверщину і сидів тихо до смерти Вітовта.
У всіх Свидригайлових авантюрах червоною ниткою проходить те, що він завжди спирався на православних білорусів та українців, хоч до кінця залишався католиком. Підтримували його й литовці, які були проти інкорпорації й прагнули зберегти свою державу. Свидригайло не виявляв ні адміністративних здібностей, ні послідовности.
СІҐІЗМУНД (1431-1440) ТА СВИДРИГАЙЛО. На боці Cігізмунда стали старі литовські землі: Вільна, Троки, Ковно, Жмудь, Городно; силою забрав він і Берестя. На боці Свидригайла залишилися: Полоцька, Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь, східне Поділля. З руських князів до Сігізмунда перейшли: Семен Гольшанський, Олелько та Іван Володимировичі і Федір Коріятович. "Литва посадиша в. князя Сігізмунда Кейстутовича на великое княженьє Рускос" - характеризував цей розлам сучасник, русько-литовський літописець. Але, крім національної різниці, існувала соціяльна. Пізніша русько-литовська хроніка Виховця так характеризувала Сігізмунда: він переслідував князів, шляхетство, грабубував їх, хотів увесь рід шляхетський вигубити і "піднести рожай (рід) хлопський, псю кров". З другого боку, безперечні тісні зв'язки Свидригайла з князями, магнатами. За нього не окреслена раніше рада великого князя набуває значення правного інституту. Тому він мав прихильників серед аристократії Литви та Польщі. Так боротьба Свидригайла була боротьбою руськоїаристократії - князів, панів. Ягайло потвердив вибори Сігізмунда великим князем, і в грамогі з 15 жовтня 1432 року Сігізмунд зазначив, що Ягайло залишається "зверхником" над великим князівством. Він відступав Польщі Поділля; все князівство, по смерті Сіцізмунда, мало перейти до Корони, а великого князя мали обирати поляки та литвини. Таким чином, про інкорпорацію знову не було мови, але підкреслювалося виборність великого князя; на скасування виборности не наважилися польські пани. Можливо, з метою ослабити вплив Свидригайла, дало привілеї для православної шляхти: вона може уживати польських гербів і клейнодів, натомість поширено права, які дано Городельськими привілеями католикам.
Литовські правителі настільки пристосувалися до місцевих звичаїв Білорусії та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників - Рюрикойичів. Вони розглядали свої завоювання, власне, як місію "збирання земель Русі" й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва - міцніючий суперник литовців у змаганнях за київську спадщину. Саме тому Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.
Використана література
1. Субтельний О. Історія України. - К., 2000.
2. Полонська-Васильченко Н. Історія України. В 2-х книгах. - К., 1996.
Loading...

 
 

Цікаве