WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революція 1848 року на Західній Україні - Курсова робота

Революція 1848 року на Західній Україні - Курсова робота

вимаршерувала з краю до Італії, не всилі були забезпечити Галичини й тому уряд попав на думку використати для тієї мети українських, прикордонних селян. Селяне, що в польсько-мадярській, повстанчій спілці бачили останню спробу рятунку панів-дідичів перед демократизацією устрою, пішли з запалом на заклик австрійських "крайсгавптманів" і виставили цілу низку озброєних загонів, що з нараженням здоровля й життя обороняли карпатське пограниччя перед мадярською інвазією. Вистане завважити, що один тільки станиславівський округ виставив 17.810 ополченців, озброєних в старі кремяні рушниці, списи, коси й сокири. Дальші напади мадярських повстанців на Галичину, що в зустрічі з австрійськими регулярними військами йшли від перемоги до перемоги, натрапили на рішучий опір українських селян і їм то мусів австрійський уряд завдячувати, що повстанче полумя не огорнуло собою й Галичини. У спогадах сучасника, в 15. ч. "Зорі Галицької" з 1849 р.:
"Знаєте вже про те - читаємо там - що в цілому нашому краю, в горах і попід гори, зорганізований ляндштурм (краєва оборона). В кожному селі, що належить до ляндштурму мусить бути кождий від 20-50 літ озброєний і на даний знак має збиратися на визначене місце; у кожному селі є один командант, а кілька, або кільканацять сіл мають свого надкоманданта і творять один ляндштурмовий округ. До округа Богородчан належить більше чим 10 сіл, що можуть поставити більше чим 5.000 людей. Нині (17 січня) посходилися вони всі озброєні в списи й коси та ждуть на генерала, що має їх переглянути. Досить значний відділ війська творять міські хлопці. Хоча слота, сніговиця з дощем, всі оживлені та веселі. Приявний при тому окружний комісар оповідав, що в горах, на делятинському гостинці, стоїть, крім ляндштурму, 1.000 стрільців-гуцулів з гарматою, вилитою нашим Дуткевичем. Тому почуваємося досить сильні, щоби ставити опір кожному напорові з боку Мадярщини".
З іншого допису "Галицької Зорі", що появився вже при нагоді розвязання організації селянської самооборони довідуємося, що "оборона була поділена на округи, з одним надкомандантом в окружному центрі. Такі округи складалися з 10-14 сіл. Кожне село мало свого команданта і старшин, відповідно до скількости озброєних людей, а також десятників і сотників. Кожне село висилало до окружного центра одного або двох озброєних людей, т. зв. ордонанс, щоби, як будуть які осібні прикази від команданта, повідомляти командантів у селі. В кожному селі була також варта, що стримувала проїзших, а незнайомих питала за паспортами. Крім цього, від самої границі, від села до села, були розставлені стовпи тривоги, пообвивані соломою й запускані смолою й живицею. На випадок наближування ворога їх запалювали, а озброєні селяне збіралися на призначені місця.
Кожне село становило осібний відділ; більші мали свої прапори, в містах мали й барабани. Був навіть відділ кінноти".
Про перегляд ополченців у Богородчанах, пише в своїх спогадах сучасник подій о. А. П. Шанковський:
"На правому крилі уставилося поверх 300 гуцулів з рушницями через плечі, на маленьких гірських кониках. Коло них уставлено 600 піших гуцулів і підгірян, озброєних власними гвінтівками, кремяними крісами та стрільбами, відібраними від польської гвардії. Далі стояло, в трьох рядах, до 8.000 селян, поділених уже не на сотні, а на громади, а кожним таким відділом проводив селянин, вислужений жовнір. На лівому крилі уставилося біля 400 кінних селян з рівнин, озброєних у коси й списи". Два тижні по перегляді відбувся святочний вимарш ополченців з Богородчан. Головну увагу звертала на себе гармата на жовто-синій ляфеті з обслугою, одягнутою в сині кабати з жовтими вилогами, сірі шаравари та баранкові шапки з жовтими верхами.
По капітуляції мадярських повстанців (13 серпня 1849) перед російським генералом Рідігером, ополченська організація прикордонних селян сталася зайвою. Сповнивши своє призначення вповні, вона ще якийсь час відбувала пограничну сторожу й щойно в пізну осінь 1849 р. була розвязана. Селяне склали зброю й розійшлися по хатах у переконанню, що не тільки сповнили свій обовязок перед державою, але й заманіфестували свій український патріотизм.
Перша українська військова формація в Галичині
В універсалі з 1 січня 1849 р. писала Головна Руська Рада м. і.: "Мир вам братя! Але... хто хоче спокою, хай бере за зброю! Коли в сусіда.хата горить, годі у власній спати! Бутні мадяри, забажали нараз піднестися коштом пониження злучених з ними словянських народів. Підняли бунт проти свого монарха й царя нашого й примусили його виступити збройною силою, в обороні слабших, своєї поваги й цілости та слави Австрійської Держави. За нашою стіною розгорілася страшна війна. А пожар той для нас тим небезпечніший, що й на нашому обістю вже тліє. Бо й у нас, як знаєте, є такі, що задумують подібний неспокій. Багато з них пішло за гори, помагати мадярам. А колиб вони, що неправдоподібне, перемогли, то вернуться до нас. А щож тоді буде з нашим спокоєм? Тому треба завчасу подумати й так, як це зробили інші народи, що межують з мадярами, поставити полк українських добровольців, щоби обсадити наші гори, не ждучи аж страшний вогонь, що розгорівся в наших сусідів, обійме й наші хати".
Така була провідна думка мобілізаційного універсалу Головної Руської Ради, що своєчасно зрозуміла, що без мілітарної сили нема забезпеки для здобутків її політичної й культурної праці. Полк українських добровольців, організований ніби в допомогу монархії проти мадярської революції, був насправді подуманий, як орган національної самооборони, а при сприятливих умовах національної армії. Так бодай зрозуміли заходи Ради нашіполітичні противники.
Коли пізніше, по сформуванню першого добровольчого куріня, Головна Руська Рада почала заходи над формацією другого куріня, тогочасний губернатор Галичини гр. Голуховскі писав дня 28 квітня 1849 р. до ради міністрів: "Не можу поминути завваги, що формування дальших українських курінів слід признати згори недопустимим, бо я довідався, що українці носяться з невисловленим ще дотепер отверто заміром виєднати ступнево цісарский дозвіл на помноження корпусу до 10.000 людей. Не заперечуючи льояльности українців, вважаю це надто сміливим, а навіть небезпечним для держави кроком, щоби, без потреби, дозволяти на помноження корпусу, оживленого національними, в остаточній консеквенції сепаратистичними змаганнями, корпусу, що бувби наче збройною репрезентацією народу".
Про слушність таких підозрінь говорить ледви не все, що було звязане з організацією першого куріня українських добровольців, формально прозваних "руськими стрільцями". В першу чергу однострій. Згідно з пляном Ради, кожний доброволець мав дістати рушницю і багнет. "Одіжжю буде гарно вшитий, короткий гірський сірачок з українсько-народніми, жовто-синіми вилогами, червоні або сині штани, ходачки й крисаня; до того ташка й ремінь з ладівницею". В практиці цей однострій не відбіг далеко від первісного пляну. Крім сірої гуцульської крисані з перами на лівому боці, носили наші перші стрільці складані шапки з дашком і жовтим обрамуванням. Кабат мали червоний (старшини - бронзовий) з синім стоячим ковніром і синіми "рогальками" на раменах, запинаний одним рядом
Loading...

 
 

Цікаве